Пишу листа тобі з небес,
На клаптику сонячного світла.
Мамо, мені тут подобається!
Тут нема ні болю, ні сліз…

Я не забув рідну хату, ні твоїх ніжних рук,
Ні лагідних слів з твоїх вуст!
Мамо, я сумую за тобою,
Така моя доля…

Не плач ночами, рідна, пишайся мною!
Я героєм став!
З мойого серця мальва проросла,
І кров’ю зацвіла!

Пом’яни не злим тихим словом,
Помолись за мою душу.
Не плач, матінко, не плач,
І не чекай на мене, бо я у небі вже живу…
Валерія Очкур

Ти багато разів пообіцяв під ноги цілий світ скласти.
Чи не пам’ятаєш, милий? Ми стали незнайомцями,
То зілля вирішив випити?
пофарбував кохання в чорний колір.
Тебе я незабаром забуду: назад шляху вже точно немає.
Чи все змінилося?
Ти жадав мене, наче лев.
Але все, чому вчила мама, раптом зрозуміла я, подорослішавши.
На серці рани залікувати зможуть.
І навіть якщо ти повернешся, тебе до себе не підпущу від отрути задихнешся.
Горяістова Таїсія Юріївна

Я є в твоїх снах – спокійно ти зможеш нарешті спати.
з тобою Буду поряд я покірно. Мене нікому не відібрати.
Я є плід уяви, я занепалий ангел. Не забудь: "З тобою до кінця забуття пройду цей найскладніший шлях"
Горяістова Таїсія Юріївна

Хотів би я в небі на крилах літати
На полях синьо-білих
По річках жовто-чорних
Пролетіти хотів би повз білії хмари
Жовтії зорі
Рожеві світанки
Осягнути красу цього чудового місця
Чого ж це мені ще досі не спиться…
Прокопович Ярослав

Ми з тобою, як ті пташки.
Ти – яструб із незламним духом,
а я ж – фенікс, який згорає від кохання до тебе,
щоразу відроджуючись з попелу, коли твій погляд торкається мого серця.

Ти – мій вітер, мій шлях, моя висота.
Увесь попіл згорілих крил – це погляд твоїх очей,
дотик твоїх рук, слова, які підпалюють мене.
І відроджуюсь я – твоя пташка.

Пташка, яка пролетить з тобою все життя,
пройде всі випробування, що подарує доля.
Я – пташка з безперервними мріями,
з відчуттями, які перетворюються на шторм.
А ти – той, хто завойовує його,
і шторм стає штилем…
Пташка

Україно, моя мила й люба,
Чого про тебе кажуть
Що майбутнього нема?
Як добре що народилася я тут,
Тому що іншого життя не можу уявити.

А ти знала як люблять тебе?
А ти знала як вмирають за тебе?
Як я хочу щоб вільні ми були,
Не знали що таке жорстокість й смерть.
Але як дійти до цього?

Коли можна з радістю сказати на весь світ:
Україна вільна!
Але ця війна вбиває нас,
Деяких повільно, деяких враз.
По частинам, повільно й тихо руйнує,
І так серце болить за тебе,
Не можу бачити тіла ці та пролиту кров.

Захищаємо тебе кров’ю, зброєю і словом.
Захищаємо картинами, музикою й перемогами.
В нас мрія є єдина – перемога над жахіттям.

Вона – закінчення всього,
Цього зимового, темного кошмару
І проходить весна, літо, осінь й зима,
Але ми всі заблукали тоді.
Двадцять четвертого…Лютого.
А доживемо ми до кінця?
Чи нас вб’ють ці виродки вночі?
Україно, моя люба, живи вільно хоча б ти!
26.01.25.
Поллі Ісай

Що таке є ніжність

Ніжність —
це дотики твої.
Вуста —
на моїх щоках.
Очі —
ласкаві та яскраві.

Теплі обійми
і правдиві слова.
А може,
обійми твої
сильніші за слова?

А ніжність —
це мовчання.
Мовчання,
що говорить більше,
ніж голос наш.

Ольга

хто мені забороняє говорити та любити
хто мене по-справжньому любить
хто я для нього
для чого мені це

може це — кохання
а може — це думки
а мені так хочеться кохання

так хочу дотики твої
твої вуста
твої очі гарні
ох, як хочеться тебе

може — побачити тебе
можу — відчути тебе
але це мої думки
Ольга

Майбутнє, минуле і ми

Чому люди думають та знають,
що живуть вони в майбутньому?
А чи не треба жити зараз,
але думками — у майбутнє?

А чи можна згадувати минуле?
А хіба це треба?
Минуле вже пройшло,
і ми зараз є.

Але так же хочеться у майбутнє…
Як тобі?

⸻

Оля

Як ж давно я не писала вірші,
Не творила,
Не мріяла.
Але настала мить,
Коли я верну назад
Своє нутро —
Таке ніжне та ласкаве.

А може, це ніхто не оцінить?
Хай буде і так.
Головне — це ти.
Чуєш, ти?..

⸻

Оля