Тюльпани ніжно розквітають,
Як почуття в душі моїй.
Вони, мов очі, що сіяють,
Коли ти поруч в кожній з мрій.

Весна дарує світлу казку,
А ти — моє ясне тепло.
В твоїх обіймах щастя ласка,
І серце в такт твоєму йшло.

Нехай тюльпани не зів’януть,
Як і любов у нас обох.
Моя любов, моя єдина,
Моя розбещена любов!

Дарина

Хлопчик на ім’я Артем завжди мріяв про космічні подорожі. Щоночі він дивився на зоряне небо, уявляючи себе капітаном зорельота, що мандрує далекими галактиками.​
Одного разу, під час літніх канікул, Артем знайшов у старому горищі дивний пристрій — маленький космічний корабель, який реагував на його думки. Як тільки він подумав про подорож, корабель ожив і запросив його на борт.​
Першою зупинкою була Планета Солодощів, де дерева росли з цукерок, а річки текли шоколадом. Артем насолоджувався смаколиками, граючи з місцевими мешканцями — веселими мармеладними істотами.​
Наступною була Планета Музики, де все навколо звучало: квіти співали, вітер грав на листі, а гори відлунювали мелодії. Там Артем навчився грати на незвичних інструментах і створив власну симфонію.​
Останньою стала Планета Мрій, де кожна думка ставала реальністю. Артем створив власний парк атракціонів, літав на драконах і спілкувався з вигаданими героями.​
Після неймовірних пригод Артем повернувся додому, але в його серці залишилися спогади про космічні канікули. Він зрозумів, що мрії можуть стати реальністю, якщо в них щиро вірити.​
Тімур

Минулого життя не буде.
Ніколи не забудеш відчуття, що зараз.
Довірився не тій людині знову,
Яка тебе за грати посадити хоче.

Тебе вже трусить від дзвінка любого,
Не тій людині розповів секрети.
Поти тебе компромат в суді,
Тобі ніхто вже не повірить
Навіть якщо докази погроз у тебе є.

Останній друг

Руки матері ніжно колихали,
Теплі, лагідні, наче зорі,
В світ обіймів мене забирали,
Де сліз від горя не знати.

Прокидатись без тебе – так лячно,
Коли ранок холодний самотній.
Та поцілунок зненацька, незначно,
Зігріває, мов промінь скорботний.

Загорнувшись у теплі обійми,
Що пробрали, мов ніч, до слів,
Все, що бачив у снах своїх дивних,
Все б тобі розказати зумів.
Віктор

Пограємо в хованки.
Озерце мале позирає здаля,
Кроки заснули, пригасла земля,
Завмерли ми…
Де серце твоє?
Куди ж утече?

Я тихо рахую,
Приклавши чоло до шибки сумної,
Вівці біжать під небесною грою —
Мене ведуть за собою
В степи до надій, до спокою.

Батьку, не бреши,
Ми не діти сонця й весни,
Ми в сни зійшли,
Коли опустилась рука твоя —
Ніжна, сумна.

Віктор Шевчукевич

Ти пробач мені, матуся,
Що не завжди був слухняним,
Що слова, бува, колючі
Твою душу сильно ранять.

Ти пробач, що не приходив,
У ті дні, коли чекала,
Що свої тривожні сни
Мовчки ти переживала.

Ти завжди мене любила,
Навіть, в помилках і злості.
І до серця пригорнула,
Коли було зовсім непросто.

Я сьогодні став дорослим!
Та в очах твоїх — дитина.
Ти — мій ангел ніжний, босий,
Що веде крізь заметілі.

Ти пробач, рідненька мама,
За всі сльози, що зронились.
І прошу у Бога щиро,
Мрії, щоб твої здійснились.
Юрій Сіромашенко

Я вірю в Бога щиро, не на слові,
У тихій ночі і в великій зливі.
Коли весь світ мовчить і серце тужить,
Я знаю Він дає, велику жниву.

Я вірю, навіть, у хвилину болю,
Коли усе пішло не так, як треба.
Він поруч: в подиху, у краплі моря,
В Його любові сила незліченна.

Я вірю, що веде мене крізь бурі,
І впасти не дає в великі шторми.
Бо кожен хто зітхав, як тучі хмурі,
Той знає, що є скрізь Його долоні.

Я вірю в Бога, Він мене тримає.
І, навіть, якщо серце вже не може,
Коли весь світ тіка — Він не лишає.
Я вірю, все одно, Він допоможе.
Юрій Сіромашенко