Любов — це почуття красиві,
Як тихий спів весняних віт.
Вона у погляді щасливім,
У ніжних снах, де світ не спить.

Вона — в дощах, що б’ють у шибку,
Та в сонці, що крізь хмари йде.
Вона — у серця кожнім ритмі,
У слові, що не пропаде.

Любов — як пісня без кінця,
Що в душах наших розцвітає.
І навіть в мить важкого дня
Твій погляд знову надихає.

Вона — в мовчанні за столом,
В турботі про чужу людину.
У чашці чаю з молоком,
У затишку, де є родина.

Любов — у перших поцілунках,
У трепеті долонь зімкнутих,
У довгих літніх перегуках,
У мріях, ніжних й незбутних.

Вона не крик, не блиск, не гра,
Не драма в стилі мелодрами.
Це світ, де ніжність — не мара,
Це двоє — сильні і з крилами.

Любов — це вірність без причин,
Це вміння слухати мовчання.
Це бути з кимось без причин,
Пройти крізь бурю й ураган.

Це вміти плакати й прощати,
І знову будувати мрії,
Це разом падати, вставати,
І берегти серця надії.

Любов — це почуття святе,
Що час не може зруйнувати.
Коли в тобі воно цвіте —
Ти справді вмієш покохати
Мелих Іванна

Чарівної ночі – чарівна дівчина,
Дякую тобі, за спілкування,
Дякую, за ті слова які мене зігрівали.
Чи були ті слова ніжніші ніж я відчуваю?
Ти мене не знаєш,
Хоча, може, трохи б,
Але постійно не помічаєш.
Дивлячись на тебе,
Вілитають усі слова, і, завжди,
Згадую серед ночі – ці милі,
Ніжні спонукання.
На жаль, ти не одна,
А може на щастя?
Бо ти щаслива,
Бо ти цвітеш,
а я згасаю у темній, білій кімнаті серед ночі.
Як же хочу подивитися тобі у очі.
Але боюсь, боюсь втратити тебе.
І пишу цей лист
У глибокій ночі,
Боячись та стидаючись,
Йти на зустріч до мети.
Бо знаю, знаю – ти підеш,
Навіть не озираючись, а я буду тим віночком, обіймаючи тебе.
Амур

Не забувайте слов’янських богів,
Це наше коріння, це наша сила,
Вони, завжди з нами, це боги, не рабів,
Як християнство, лиш хрести на могилах,

Сам Перун допомагає, нашій Київській Русі,
Покровитель воїнів, війни, небесна гроза,
Як в десятому столітті, так і нині, всі,
Хто на полі бою, за нього завжди, за,

Бог Род, покровитель роду людського,
Покровитель наших предків, нашого коріння,
Але, мало зосталося відомостей про нього,
Забуваємо предків, з кожним поколінням,

Святовид, Руєвіт, та Ярило, як Перун,
Небесні володарі, грози, війни та дощу,
Ворожінь, врожаю, зелені, кожен чаклун,
Та плодів, надіюсь, нічого не пропущу,

Велес, це, володар мертвого світу,
Підземного багатства, закопаних скарбів,
Бог піратів, або просто, бандитів,
У кожного бог, якого він хотів,

Триглав, це повелитель світу усього,
Який, кожну ніч, бореться зі злом,
Західно-словянського бога такого,
Не можна забути, подумай чолом,

Сварог і Сварожич, це боги вогню,
Покровитель ковальства, та бог війни,
Радогаст, бог торгівлі та мореплаванню,
Читачу, слов’янських богів заціни,

На останок, розповім вам, про Дажбога,
Він, бог сонця та добробуту нашого з вами,
Пам’ятайте про них, вони завжди з народом,
Пам’ятайте, що потрібно дружити з богами!!!
Олександр Єрмоленко

Або пан, або пропав, вислів є такий,
Автора не знаю, розумію не простий,
Адвокат собі, я сам, був колись давно,
Але все давно в минулому, як німе кіно,

Артем, співчуваю смерті батька, як ти, друже?
Адресу не забув, давно бував у тебе дуже,
А діло в тому, що не спілкуюся ні з ким,
Асоціальний спосіб життя, соціопат, прикинь.
Олександр Єрмоленко

Ґаблі мій тризуб, на ґаблі ворогів,
Ґави не ловив, що зміг, те і зробив,
Ґазда не поганий я, сказав би, що хороший,
Ґатунок вищий рівень, що не купите за гроші,

Ґвалту не чути, все спокійно, все тихенько,
Ґречним чоловіком став, не пізно, не раненько,
Ґрунт біля хати, перекопав гарненько,
Ґніту не відчути, палив свічки давненько,

Ґринджоли не потрібні, весна давно на дворі,
Ґанок, відпочинок, вечірнє небо, зорі,
Ґудзик відірвався, головне не згубити,
Ґулі й ґрати ворогам, що заважають жити.
Олександр Єрмоленко

Ти покинув мене?
Але чому?
Я настільки не потрібна річ?
Ти кажеш що діло в мені!
Але тут провина обох.

Чому ти смієшся з мене?
я настільки нікчемна?
Настільки жалюгідна?
Вибач мені за все!
Схоже правда провина в мені…

Ти повернувся до мене?
Та чи є в цьому сенс?
Ти сміявся з мене! На очах у своїх рідних… Ти висміяв мене!
Вибач мені за все…

Тепер ти навіть не дивишся на мене
Я настільки не гарна?
Я зроблю все заради твоєї уваги!
Ти знову смієшся з мене?
Вибач мені за все.
Strawberry

Між пелюстками я засну,
Травою вкритий, тихо, мирно.
Без відчуттів скочусь в пітьму,
На кілька днів усе притихне…

І не шукатиму там снів,
В проваллі там, де дна не видно.
І я буду… я знов буду
Гуляти в полі, тихо, мирно…

Чому зі мною лише тьма?
І світ на цьому… зупинився.
Не знаю, та пісня твоя
Мені тепер все більше сниться…

Трава торкається руки…
Вона, як шовк, легка та ніжна.
Та знаєш… розкажи мені,
Чому забув я, що вже пізно?
Андрій Кліщ

Сиджу в коморі 3х3,
Стараючись забути небуття,
Проблискують моменти у корі,
Які формують все життя.
Обманюю навколо кожного і всіх,
Що ніби я живу і все в порядку,
Сиджу в коморі 3х3,
Дай Бог знайти собі розрядку
Roman

Кохати по справжньому – це назавжди,
Не маючи тіні печалі й достатку,
Дивитись в майбутнє, і прямо йти,
Не дивлячись на курйозність випадку.
Кохати по справжньому- це наче сон який триває роками,
Кохати по справжньому- це рубікон,
За яким не має страждання.

Roman

Вона не боялася бути прямою.
Не кожен її б зрозумів…
Вона не хотіла здаватись святою,
Але й боялася власних гріхів….

Не рідко ховалась за маскою болю,
Хоч серце,здавалось, тримала в броні.
І завжди вона залишалась собою
Сподобалося б це комусь, чи ні.

Вона посміхалася сонечку зрання,
Вслухалася пильно у щебет пташок
І вірила в справжнє, у щире кохання
І завжди було в неї безліч думок.

Вона не шукала якісь ідеали:
Найкраще для неї- те, що в душі.
Вона з-поміж слів і мовчання читала
Справжні думки у простій тишині.

Вона не хотіла здаватись святою,-
Не кожен б її зрозумів.
Хотіла вона завжди бути собою,
Без зайвих пояснень і коментарів
Анна Солецька