Завтра не буде тривог
Завтра все зміниться, я обіцяю
Ми зробимо останній ривок
Дочекаємось вже кінця-краю

Небезпека триває мить
А життя, мабýть, цілу вічність
Не чекай, поки лихо спить
Ступай в існуючу дійсність

Завтра вже стихне все
Незмінними лишаться години
Давній сум та мить понесе
Вируватиме кров у судинах

Як раніше не будемо МИ
В нас майбутнє стикнеться з минулим
І ту прірву велику наші уми
Зберігатимуть плачем розбурхлим

Небезпека триває мить
І тривог уже точно не буде
Лише ми зостанемось жить
Допоки нас ніхто не забуде
Еліза Уінд

Ми перелітні поети,
На долоні у нас цілий світ,
Над нами рим комети,
Купа початих робіт.
Десь натхнення в повітрі,
І слів яскравий політ
Чекає на білій палітрі
Часу на власний розцвíт.
Еліза Уінд

Forever young – звучала пісня,
А в ній – всі рядки моєї долі.
Йди вперед, нічого не бійся,
Минулого не вернеш ніколи.

Forever young, I want to be,
Але час постійно бʼє у дзвони.
Ти памʼятай, вся сила в тобі,
Руйнуй всі зайві кордони.

Кажуть мені: «Hoping for the best»,
Проте своєї не втрачай голови.
Життя – ще той захопливий квест,
Щокроку шлях відкриває новий.

It’s so hard to get old, я і не хочу,
Я ще далека від сенсу буття.
Зі своїх помилок я досі регочу,
Мене не вчать уроки життя.

Youth’s like diamonds in the sun,
Тільки вже захід на небі моєму.
Все, що було, накриває туман.
Він з кожним цю повторює схему.

І ось пролунає: «Forever young».
Ті миті завжди будуть поряд.
Бо молодість – своєрідний маяк,
Що стоїть серед моря під назвою «спогад».

Еліза Уінд

Ще ціла купа ненаписаних пʼєс
І в жодній з них нам не стати героями
Ми в усьому старанно шукали сенс
Ми будували мости над безоднями
Ми вивчали численні маршрути слів
І врешті не промовили жодного
Ми жили минулим, вели архів
Не чекаючи при цьому майбутнього
Про нас не напишуть абсолютно нічого
Бо ми так ніколи і не зустрілися разом
Не потрапили в кадр для фільму німого
Лише розбіглися геть, наче дві зарази
Ми вміємо цінувати все, тільки не час
І уникаємо всього, окрім самотності
Нумо самі вигадаємо твори про нас
Візьмемо чисті аркуші з підсвідомості
Залишимо на них місця для адрес
І трошки пограємо з нашими долями
Ще ціла купа ненаписаних пʼєс
Давай хоч в одній ми станем героями

Еліза Уінд

Люди зустрічаються
Люди розлучаються
Життя з усіма грає злий жарт
Дороги із дому завжди розбігаються
Але неодмінно колись приводять назад

Мабуть в пошуках тебе
Десь блукає моя душа по світах
Імовірність стикнутися дуже мала
Та знайду тебе у всіх просторах й часах
А може я тебе вже знайшла

І я крикну у всесвіт:
«Бачиш, ось вона я!»
З надією, що ти розвернешся хоч раз
І нехай вічністю мить стане ця
І твій погляд, палкіший за тисячі фраз
Еліза Уінд

(Присвячується виставі «Телесикова душа»)

Скажи, що ти мене побачив..
Та ні, не темряву, мене.
Дивакувату, мов той звір,
Та не потвора я, повір,
Не скривджу я повік тебе.

Дивись ще глибше в мої очі,
В ту прірву ми впадем удвох.
Хай заберуть зимові ночі
Душ переламаних сполох.

Скажи, що ти мене побачив..
Якщо ні – то краще вбий!
Я в пастці власних почувань,
Та в трясовині катувань
Зостався промінець слабий.

Так, я холодна камінь,
Але з тобою знов живу,
Хоч і стою на вічнім зламі
Любові й пекла наяву.

Скажи, що ти мене побачив!
Навіть якщо за нами смерть.
Я не боюся вже примар.
І разом поміж чорних хмар
Полинемо у круговерть.

Еліза Уінд

Я лиш одна із тисячі перехожих,
Одна серед мільярдів людей,
Ні на кого не схожих.
Та я не в праві дізнатися, коли мушу
Знайти у світі цілому
Свою споріднену душу.
Еліза Уінд

В часи дощів панував смуток,
Що обіймав безликих містян.
Давно про чуття тут було забуто,
Ніяким вже не раділи вістям.

Та ніщо в цьому світі не вічно:
Ні зливи, ні смуток, ні небо бліде.
І колись нишком, ледве помітно
У місті дощів знов сонце зійде.
Еліза Уінд

Не думай, що колись від себе втечеш.
Всі дороги завжди вестимуть назад
До того, з ким ти в сóбі живеш
Та з ким до буття ти ділиш азарт.

Попіклуйся про те, хто ти є,
Як звучить голос твоєї душі,
Адже у кожного це звучання своє,
І почуєш його лиш у власній тишí.

Скільки б не грав ти ролей,
Головну доведеться прожити.
В потоці вічному думок та ідей
Важливо себе у собі не згубити.

Подумай уважно про своє власне Я.
Від почувань колами бігать не варто.
Прийми все й засвітиться твóя зоря,
Безкінечних хвилин і так небагато.
Еліза Уінд

На руїнах фантазій і марних надій
Я буду збирати шматочки себе.
В усьому житті я лише лицедій,
Що вдало приховує місце слабе.

Ось розчинився намальований світ
Та впала завіса захопливих дум.
В країні уяв має бути ліміт,
Інакше країну уяв опановує сум.

Варто лишити всі гадки старі
На могилах несказаних фраз,
Бо думками я досі десь там і тоді,
Коли усі миті пливуть тут і зараз.
Еліза Уінд