Дивно все це…
Рани гояться, але шрами залишаються.
То кохання бажаю,
То не хочу ні з ким знайомитися,
Силу відчуваю…
Ніби, я вже не той, що був.
Дивний я, страшний,
Тікайте, поки боляче не зробив,
Поки не вийшов двійник мій зловісний.
Візьму я маску, поношу брехню,
Ту улюблену, яку так довго носив,
Але скинув, коли повірив…
І вийшов негідник на волю,
Зруйнував усе, боляче зробив усім,
А зараз боюся, що знову повториться.
Та вірю долі, що до коханої приведе,
І вона розіб’є маску ту злобну,
А разом і двійник пропаде…
Річард Левове Серце

Сьогодні зранку, за чашкою чаю
В мою голову думка влетіла:
"А якщо всі помруть, всі, кого знав,
Залишусь я сам, наодинці піду?"

Тому пішов до дівчини, що палко кохав,
Щоб хоч хтось був зі мною,
Хоч хтось допив чай,
Хоч хтось полюбив, хоч хтось цілував,
Розділив хвилинну безмежного суму.

День цей пройшов, а я й не помітив,
Як він почався, так і закінчився б,
Якби за вечірнім напоєм гарячим
Не прийшла звістка з трагічним набоєм:
"Четверта стадія, й ми не допоможемо".

Навпроти написано ПІБ мого діда
Поруч печатка доктора наук
Не вірив прочитаному, й не вірю і зараз
Хоч і лежить, і мовчить дід в труні

Діда знав я майже нічим,
Рідко з’являвся старий в житті.
Але після смерті, зворушливо в сні,
Нагадав про майбутнє, що чекає нас всіх.

Пройшла вже неділя, і друга, і третя…
Померла бабуся, не треба подробиць.
Єдине, що сказати хочу вам:
Не треба журитися через померлих вам.

І ось, за трагічний рік існування
Лишився я круглою сиротою.
Остання, хто був у моєму житті,
Дівчина, що тала в палкій любові.

Скільки разів я кидав родину,
Щоб побути хвилину із нею…
Тепер не треба їй такий хлопець—
Хнюпа без приводу, істерика з ходу.

Пішла і вона, хоч і не на той світ,
І тепер вже інша проблема—
З родиною бути мені було треба,
А не з цією паскудою з неба.

Аж тут я прокинувсь… це був лиш сон.
Я і зрадів, й вмить подзвонив
Коханій моїй—спитати, чи виспалася.
Як я щасливий, що у житті ти з’явилася!

KlarK

Гіркі сльози линуть долі
На очах нема турботи
Ні про тебе, ні про себе
Вже давно їбуть хвороби

Біля річки думка різна
Чи втопити, чи втопитись
Потопити зайві ролі
Що в мені закорінились

Вже ніколи не відчую
Любий докір твоїх фраз
Сумувати довго буду
Сумувати час від час

Але думка буде вічна
Як в казках ви всі вже чули
Тільки я не буду вічний
І з життя піду забувши
KlarK

Відчуття провини —
Та, мабуть, повинний
Відчувати й мати
Вид хворобливий.

Хвороблива психіка
Намалює крила,
А здорове рішення —
Взмиє між коріння.

Але лише кохання
Ламає мені пір’я;
Ти лишаєш вдома
Пір’я моє — бритва.

Піду поміж дороги,
А тропи ці — із вени.
Шлях мені укаже,
Виведе на певне
KlarK

Крізь сірі будні, мов крізь дим,
Пробився усмішки промінь ясний.
Вона була — мов день з весни,
Що затьмарив Афродіти нимб.

Я й досі в серці не знайду
Нікого ніжнішого на світі,
Хто поглядом одним, в одну лиш мить,
Зумів у душу внести незгоду.

За шість годин — без зайвих слів —
Вона мене, мов грім, зразила.
І я, як Фрейр, в печерних гротах
Шукаю відповідь, якою має бути моя жертва, щоб сердце Герд знов змогло цвести

Чи зірку мені зірвати
Чи бузок їй нести у жмені?
Лиш би в очах її знайти
Весни вогонь, кохання порив

У погляді — весь світ для мене,
У сміху — музика весни.
Хай знаю: був я не перший…
Та вартий шлях той боротьби.

Твій погляд — полум’я і вітер,
Твій голос — пісня із небес.
Я між страхом: ризикнути, або жаліти до останньої хвилини

Та я не звик тікати від бою,
Не знаю ані страху, ні кайдан.
Я серце кладу під зорею,
І йду, мов лицар, крізь туман.
Богдан

Приречена
Брати обіруч гаряче вугілля,
Тягнути вгору важенне каміння.
Приречена
Босими ногами ходити по склу,
Вершникам неситим складати хвалу
Приречена
Сонячним ранком побачити дощ,
Свічки гасити святим макінтошем.
Обмежена
В праві на кохання, на радість і спів,
В праві на зітхання нездійснених мрій.
І змушена
З подивом носити на шиї ярмо,
Спотички доріг підігнать під весло.
Приречена
Птахом самоти облетіти весь світ,
Сонце сховати в розпечений лід
Приречена…
Вікторія

Ніхто вже серце не зігріє ласкою,
Не поведе мене у світ добра,
Вже не засвітять зорі в небі ясно,
Не сподівайсь! Бабусі вже нема…
Іду, не розбираючи дороги,
Чужа усім, сама собі чужа.
І вже до болю стоптані пороги
До ясних зір. Бабусі вже нема…
Я не стоптала буйного барвінку,
Калину не зірвала край села,
Пошли ж ти, доле, радості хвилинку!
Не вернеться… Бабусі вже нема…
Вікторія

Люблю я український ліс,
Там сосни, мов свічки черлені,
Там сонця золотий укіс
Сріблить кущі, мов у Едемі.
Там зайчик спить у холодку,
І навесні кує зозуля.
О лісе, я тебе люблю!
Ти посміхаєшся, мов доля.

Вікторія

Я прилечу до тебе, мов лелека,
Гніздо збудую під твоїм вікном,
Та твої очі від моїх далеко,
Не повернути нам свою любов.
Я розпущу свої зелені коси
І заховаю в них пекучий жаль,
Видзвонює кришталем стоголосо
Пуста колиска втрачених бажань.
Вікторія

когда вам будет очень плохо
расчитывайте только на себя
не на друзей не на родных
только на себя
друзья могут исчезнуть
родные далеко
а ты в беде и что делать?
Встань и вытри слезы
которые текут из твоих глаз
не заслужила ты столько боли
встань встань и успокойся
Это твоя собственная вина.
плач и плач закрой глаза
когда немного успокоишься открой глаза и успокойся ты жива
… и да я знаю буде больно и одиноко
но ты поймешь свою ошибку
и ты поймешь что ты это сделала
да, ты справилась сама!!!

Аноннімно