Між пелюстками я засну,
Травою вкритий, тихо, мирно.
Без відчуттів скочусь в пітьму,
На кілька днів усе притихне…

І не шукатиму там снів,
В проваллі там, де дна не видно.
І я буду… я знов буду
Гуляти в полі, тихо, мирно…

Чому зі мною лише тьма?
І світ на цьому… зупинився.
Не знаю, та пісня твоя
Мені тепер все більше сниться…

Трава торкається руки…
Вона, як шовк, легка та ніжна.
Та знаєш… розкажи мені,
Чому забув я, що вже пізно?
Андрій Кліщ

А за нашим вікном снігопади.
Сипле квітень безжалісно сніг.
Може просто хотів нагадати,
Що нічого не вічне в житті…?

І печалі проходять, і болі.
Все потане, як сніг по весні…
Запитаєш колись ти в долі:
Де поділися дні молоді?

Все міняється наче погода.
То поплачеш, то посмішка знову.
Бо така вже у неї природа.
Так було і так буде по новій.

Та вже завтра весь сніг розтане,
Приласкає ще теплий вітер.
Новий сонячний день настане,
Буде рішення складено з літер.

А сьогодні весна і такі снігопади…
Сипле квітень на голову сніг!
Все ж напевне хотів нагадати,
Що нічого не вічне в житті!
Любов Інішева

Закружена між зір,
На гребні медіану.
Вона злетіла в вир
Крізь бризи океанів…
Завмер натхненний подив,
Її крилатий вік!
Систем космічних зводи,
Торкається орбіт…
Потік думок у стопі,
Нова реальність.., дійсність?
Миттєвості галопом,
Прогулянка у вічність…
Весь всесвіт на долоні,
Хіба таке можливо!?
Політ в космічнім лоні,
Чарівність, справжнє диво!
Парад галактик.., промінь…
Стирання голограм…
Людський, нечіткий гомін,
Свідомості обман?
І вільний подих, легкість,
Між зір затанцювала.
Фантазії безсмертність,
Дванадцята настала…
ND💗
Надія Холод

Я бив, любив, кохав і сподівався,
Що проживу найкраще це життя,
Але в пітьмі розбила мої плани –
Довготривала лицарська війна.

Коли готовий ти до сподівання,
До втрат, до смерті й каяття,
Тоді приходить осяяння –
У світі править лиш вона.

Вона забрала серце, душу, слово,
Й відстрочила на мить забуття,
Але не можна щось забути,
Коли у серці лиш вона.

Хай кажуть всі, що я не лицар,
Обладунків так і не зібрав,
Та я напевно знаю правду –
У всьому винна лиш вона.

Навіщо дала ти надію,
Якщо вже знаєш: не встою?
Можливо, гратися з коханням –
Це те, що я не потерплю.

Для неї світ – лише забава,
А смерть – красивий хепіенд…
Але єдине знаю точно:
Вона найкраща із монет.

Вона кидає погляди з вікон,
Сміясь, танцює, гомонить,
Лиш всі сліди ведуть до неї,
Вона у пеклі не згорить.

І ось цей день, цей поєдинок –
Іржать вітри, гуде земля…
Та що за сенс у цьому бою,
Якщо і так вона моя?

Ось звук списів, темніє небо,
І кров – як клятва на мечах.
Я вбив людину… перед нею?
Чи варте це було життя?
Анастасія Травень

Сиджу в коморі 3х3,
Стараючись забути небуття,
Проблискують моменти у корі,
Які формують все життя.
Обманюю навколо кожного і всіх,
Що ніби я живу і все в порядку,
Сиджу в коморі 3х3,
Дай Бог знайти собі розрядку
Roman

Кохати по справжньому – це назавжди,
Не маючи тіні печалі й достатку,
Дивитись в майбутнє, і прямо йти,
Не дивлячись на курйозність випадку.
Кохати по справжньому- це наче сон який триває роками,
Кохати по справжньому- це рубікон,
За яким не має страждання.

Roman

Якщо погасне сонце- світитиме вона,
Якщо померкнуть зорі – світитиме вона,
Якщо нема як вийти- дорога це вона,
В секунду дати сили, зможе лиш вона.
Підтримка і опора- для мене це вона,
Рушій для нових звершень- це вона,
І як б не було серце спустошене до дна,
Дефибрилятором в життя – буде лиш лиш вона

Roman

Це було колись давно,
А згадалось нині.
Віз я в галицьке село
Дівчину з Волині.
Щодо Галі, я складав
Вже серйозні плани,
Тож тому і влаштував
Зустріч їй з батьками.
Всю дорогу, не секрет,
Галя хвилювалась,
Про місцевий діалект
В мене дізнавалась.
Пояснив, що в нас жива
Лексика присутня:
Патики – вважай дрова,
А відро – то путня.
Мавши наміри благі,
Майже все згадали:
Рондель, йой, пацє, агі –
Проштудіювали.
Але вийшов все одно
Казус невеличкий.
Хата стріла нас теплом –
Я згадав про пічку.
Ще в далекій давнині,
Люди так казали,
Пічку в нашому селі
Бовдуром назвали.
Я вже Галі не зумів
Цього розказати –
Ще в порозі нас зустрів
Вкрай щасливий тато.
Приглядаються батьки
До красуні Галі,
Розмовляють залюбки
І провадять далі:
— Може, змерзла? – мама їй,
Тішить, як уміє.
— Біля бовдура постій,
Він тебе зігріє.
Хто ж тут бовдур? – невтямки.
Всіх порахувала.
Був лиш я і ще батьки…
Біля мене стала!

Анна Барвінок

Іду додому, тиша навкруги,
Пригнічена, в думках — самі шляхи.
Та раптом звук — мотор і теплий гул,
Сигнал короткий, наче дотик губ.

Озираюсь — нікого, тільки я.
А може, це була проста гра?
А може, знак? А може, просто "привіт"?
У серці — спалах, у думках — мільйон літ.

Хочу підійти, сказати: "Привіт,
Твій мотоцикл — як цілий мій світ".
Але стою, мовчу, тримаю страх,
Бо хто ж так робить у буденних днях?
Останній друг

Хочеш вести ти TikTok, та навіщо?
Слави жадаєш чи, може, узвичай?
Хочеш, щоб лайки текли, як ріка,
Чи щоб відчути любов і тепло?
Я буду писати — душа моя кличе,
Слово — це подих, що серце плекало.
Світ неідеальний, шляхи непрості,
Та мрія у грудях горить, не зникала.
Не за хайпом іду, не за фальшю й грою,
Не прагну визнання, що зникне, мов дим.
Я просто живу, щоб горіти собою,
Щоб в кожному вірші лишатися ним.

Останній друг