Хочеш вести ти TikTok, та навіщо?
Слави жадаєш чи, може, узвичай?
Хочеш, щоб лайки текли, як ріка,
Чи щоб відчути любов і тепло?
Я буду писати — душа моя кличе,
Слово — це подих, що серце плекало.
Світ неідеальний, шляхи непрості,
Та мрія у грудях горить, не зникала.
Не за хайпом іду, не за фальшю й грою,
Не прагну визнання, що зникне, мов дим.
Я просто живу, щоб горіти собою,
Щоб в кожному вірші лишатися ним.

Останній друг

Знайдеться той, хто буде любити,
А, може, залишишся зовсім сам.
Це життя — немов течія,
Зносить туди, де не знаєш і сам.
Знайдуться й ті, хто поважатиме,
Твоє слово, твій голос, твій шлях.
А хтось просто пройде, не зупиниться,
Не почувши в рядках твоїх страх.
Та хіба для того ти твориш?
Не для слави, не для похвал.
Твоя пристрасть — мов вітер у морі,
Що веде корабель крізь шторми і шквал.

Останній друг

І знову ти ненавидиш себе?
Скільки будеш ще жалітись,
Що сил твоїх уже нема?
Ти хочеш здатись…

Я скажу — не смій!
Захочеш опустити руки —
Я скажу — не смій!
Бо ти — це більше, ніж цей біль,
Ти не лише втома й сум,
А сила, що зростає з ран,
Що проростає крізь обман.

Віршів багато — і це факт.
Природа, радощі, натхнення…
Але не знаходжу тих,
Що піднімають із апатій й депресій.
Тож хай цей стане тим,
Що не дасть тобі впасти.

Дихай, будь, іди вперед,
Не важливо, скільки літ.
Ти потрібна цьому світу,
Ти не тінь і не секрет.

Навіть якщо темнота,
Навіть якщо все болить —
Ти знайдеш у собі силу
Щоб піднятись. Щоб прожить.

Останній друг

Ще той, над ким сміються…
Та ти не будеш іншим, вже повір.
У твоїх словах є доля правди,
Та коли ти хочеш щось сказать — не вірять.

Чи то батьки, чи друзі…
Ах, забув,
У тебе друзів навіть не було.
Чи все ж таки були?
Напевно, ні.

Бо знову ті, з ким кажуть не дружи,
І поливають брудом,
Що собі ти не позволиш аж ніяк в житті.
Ти не такий, як всі? Ну й що?
Вони ж бояться справжніх.

Ти не один, хоч світ мовчить,
Хоч всі навколо нищать віру.
Ти все одно продовжуй жить,
Бо справжні знайдуть тебе щиро.

Останній друг

І скільки чашок чаю за цей день?
Кофеїну випив вдосталь.
1, 2, 3… там і 5, 6 чашки,
Зупинитись ти не можеш.

Вже 5-та чашка… Чай — це добре,
Але, може, вистачить тобі?
Смак вже гірчить, руки тремтять,
Очі горять у напівтемноті.

Та ти продовжуєш наливати,
Бо чай — це спокій, чай — це ритм.
А може, справа не у чаї?
А в тому, що болить всередині, в душі?

Останній друг

Болить душа, ти хочеш закричати!
Але боїшся.
Боїшся осуду людей,
Боїшся слова: "Тобі треба у психіатрію."

З тобою дружить тільки той,
За кого говорять хто зна що.
Чи то орієнтація не та,
Чи то щось інше — та яка різниця?

Ви пам’ятаєте те, що раніше?
Ну звісно ж…
Дитиною ніхто не був.
Ніхто не падав, не плакав ночами,
Не ховав біль за порожніми жартами.

Та хай говорять! Що їм до нас?
Ти — справжній, і цього вже досить.
Бо той, хто знає, що таке цей біль,
Вміє любити… і вижити зможе.

Останній друг

Боїшся крику і любих скандалів,
Не хочеш виставитись дурнем.
Тепер гуляєш сам,
Бо ти послухав їх.

Вони сказали: "Це не твої люди."
Вони шептали: "Будь, як всі."
Ти вірив, що так буде краще,
Та щось зламалось у тобі.

Тепер лиш тіні на холодних стінах,
Тепер лиш тиша — твій єдиний дім.
Вони пішли, а ти лишився,
Самотній… але все ж живий.

Останній друг

Не треба килим у мою кімнату!
Я знаю,
як було раніше…
та й зараз —
цей дикор цінують люди.
Та не я!

Коли тобі —
навіть крок ступити важко,
щоб не впасти…

Маленька хата —
й кімнати,
й кухня,
а заставлять —
як велику площадь.

Тому, будь ласка…
не ложіть мені нічого на підлогу.

Останній друг

Я — не чужі крики.
Я — не чиясь злість.
Я — тиша всередині,
Я — цінність, що є в мені.

Писати я буду,
ТікТок — мій простір і жест.
Для когось — я ніщо, невдаха.
Для себе — опора, протест.

Останній друг

Окей, я егоїст, що може допомогти,
Буває, зникаю, бо сили на нулі.
Буває, мовчання — єдиний мій щит,
Та в серці моєму ще тліє вогонь.

Не всі зрозуміють — і хай собі так,
Я прагну зростати, а не просто існувати.
Писати, творити — це більше, ніж знак,
Це спосіб від себе себе врятувати.

Дисципліна — як вітер, тримаю кермо,
То штиль, то ураган, то розірвані сни.
Але слово за словом, крок за крилом,
Я буду іти, хай болять ті шляхи.
Останній друг