Якби послухав я тоді батьків,
Не опинився б у цій халепі.
Тепер не знаю, як звідси піти,
Як розгребти усе це нестерпне.

Тебе трясе — від страху чи від болю?
Мурахи по шкірі, немов електричний розряд.
Та звик уже боятись, не дивина,
Але тепер до паніки боїшся в десять раз.

На вулицю не хочеш виходити,
Бо майже не підставили тебе.
Серце стукає глухо, мов в двері кулаком,
А всередині — порожнеча й нічого святого.

І досі відчуваєш це холодне,
Як скло розбите, що не заживе.
Світ кришиться в пальцях, сиплеться пилом,
А ти лише тінь у його силуеті.

Останній друг

Я хочу на коліна перед вами стати,
Признати всі помилки без прикрас,
Наговорив вам кучу слів,
Пристойних і не дуже — такий вже час.

Я відчуваю себе бандитом,
Що вкрав довіру і спалив мости,
Якби можна було повернути
Час назад — усе змінив би, та не ти.

Останній друг

Сьогодні 51,
Мені вже 19.
Твоїй дочці,
Яка не завжди правильні поступки робить…

А вроді би недавно —
Тобі тільки 50,
Мені лиш 18,
Та час невблаганно летить, не чекає.

Твій вибір 7 років тому
Зробив багато змін хороших.
Спочатку не змогла прийняти,
А потім…

І зараз стою перед тобою вже доросла,
Читаючи цей вірш, напевно, плачу.
За ці роки багато чого стало,
За що картати себе хочу.

Та розумію — смуток не поможе,
Усі не вічні, особливо зараз.
І дякую тобі щосили,
Що зміг поставити на ноги.

А я…
А я що я?
Геть без відтчину до тебе та до матір.
Ви пробачте, що така уже людина.

Вподобання до якой літератури…
Тепер пишу…
Вірші та книгу хочу написати,
Але боюся.

Із такими вподобаннями аж смішно.
Ти готовий прийти на поміч у скрутну хвилину,
Та й брати в образу не дадуть.
А я…
Що я?

Дякую тобі,
Що зберіг мені життя до моїх літ.

Останній друг

Весна — надія,
Твої вуста м’які і щирі,
Одеколон — то подих твій,
Солодкий чи строгий, мов час швидкий.

Твої вуста шепочуть ніжно,
Рукою тримаєш мене знову,
І в такт мелодії чарівній
Злились у русі наші слова.

Ніч обіймає зоряним светром,
Вітер шепоче крізь теплі сни,
І в ритмі весни, під небом безмежним
Разом танцюємо я і ти.
Останній друг

Це не метафора ніяка,
А просто вірш, що ллється щиро,
Про дні нестримні, що летять,
І відчуття, що рвуться в вирій.

У паспорті вже не дитина,
А всередині — ще той малюк.
Та все ж його ми закриваєм,
Щоб світ не бачив цих мук.

І плачем по ночах у тиші
Або коли ніхто не бачить,
Або й узагалі душі
Закриємо, щоб не кричати.

Але приходить час… і ось
Ти віднайдеш свою людину,
Чи то подругу, чи когось,
Хто зрозуміє без причини.

Чи хлопця, або просто так
Звичайного собі кур’єра,
Щоб знов відчути серця такт,
Щоб не тримати біль за сквером.

Ти можеш бути, як дитина,
Без страху, сорому й тривог.
Він заведе тебе за ріг,
Зітре всі сльози поміж строк.

Скине каптур із твого лиця,
Щоб світ побачив справжнє сяйво,
Обійме міцно, без кінця,
І ти нарешті знову зайвим
Не будеш у своїх думках,
Не будеш тінню поміж масок.
Ти зможеш вільно, без страху
Йти у життя, без зайвих масок.

Останній друг

Ти зміг тримати у секреті довгі роки…
Той факт, який буде з тобою завжди.
І ти сказав.
Сказав, що ти не зможеш жити без перешкод,
Що світ для тебе — тінь і лід.

І він не кинув.
Та став холодним,
Не відповідав на повідомлення, дзвінки.
А потім, коли ти підтримав —
Зірвався, мовчки перекреслив все.

Він тебе кинув.
Сказав, що не потрібна підтримка.
А ти просто спитав:
"Чому не кинув раніше?"

На що почув у відповідь:
"Таких не бросають…"
І слова ті ще довго різали серце,
Бо хто ж тоді ти в його очах?

Останній друг

День народження і поїзд

Я думала, день цей запам’ятаю,
Як світло мигтіло в густій імлі,
Як жінка ступила, майже без краю,
На рейки, що вели її далі й далі.

Вітер різкий обірвав мовчання,
Гул загримів, і час завмер,
Встигла пройти – і лиш тремтіння
Лишилося в повітрі тепер.

І поки світ далі годинник крутить,
Цей день у пам’яті тихо горить.
Не тільки свято – а й щось незбагненне,
Щось, що тепер не забути мені.

Останній друг

Мовчання скарб, але чому?
Чому коли болить, то ти мовчиш.
Можливо ти боїшся, кого саме,
Що образиш, що не зрозуміють.
Мовчання скарб, кажуть вони.

Останній друг

Що з вами сталося народ?
Невже відносини нетрадиційні є?
Відкрию вам секрет
Для мене ні немає
З тобою все нормально? Вони є
Скаже хтось в спину на мої слова
Тоді скажіть мені будь ласка
Невже і люди у візках, не зрячі також самі як вони?
Вони змагаються а ви?
Ефект такий же

Останній друг

Ні-ні-ні!
Ще рано підбивати підсумки,
Ще слово крутиться в думках,
Та пальці змерзлі й непокірні,
І зміст губиться в рукавах.

Невже зима? Та ще й Новий рік?
А я усе не дописав…
Дали б мені хоч трохи часу —
Та все одно б не написав.

Немає сил, нема натхнення,
Лиш порожнеча між рядків.
Я — не письменник? Це омана?
Чи просто холод слів?

Але думки… їх не спинити!
Сюжетів, образів, ідей —
Все більше, більше! І на аркуші
Зринає світ нових людей.

Останній друг