Кажуть люди, що без Бога
Ти не дійдеш й до порога.
То є істина свята.
З Богом в рай наша дорога.
Бог дарує нам життя.
Бог нас учить,як любити
І провини всі прощать.
Ніц не красти,не грішити,
Слово Боже,благодать.
Не любить жони чужої,
І неправди не казать.
Не заходить у запої,
Десять заповідей знать.
Батька й матір шанувати.
І стареньким помагать.
В серці Бога й віру мати.
І в молитвах шану Богові віддать.
Не цуратись свого роду,
І себе не восхвалять.
Дякуй Богу за життя, за вроду.
Бог є з нами, з нами його благодать.
Йти до церкви і молитись.
По закону Божім жить.
Що побожний, не хвалитись.
З вірою нехай життя наше летить.
Любіть Бога і шануйте те що Бог подарував.
Всім любов свою даруйте,
Так Христос усіх навчав.
Любіть Бога й пам’ятайте,що у нас одне життя.
З Божої дороги не звертайте.
За гріхи приносьте каяття.
Олег

За кожною смертью воїна, стоїт душа.
Плаче мати, плаче батько, а воїн,
Воїн вже не плаче, його немає з нами.
Душа моя реве, коли я чую про смерть наших воїнів.
Але чому, чому ж ти воїне помер, скаже нам це тільки і воїн.
Герман Борисенко

Душа моя реве, плаче і болить
Коли я чую, сердце матері тієї – яка, сина свого втратила.
На великий жаль, війна це справа молодих,
Війна, це біль, страждання, та сльози.
Але ж чому, чому тей сусід прийшов до нас, чому прийшов нас убивати?
Ми не хочемо війни, ми не хочемо страждати!
Скільки ж ще дітей помре, скільки ж батьків покине наш цей світ.
Це спалах болі в серді, це смерть рідної людини.
Не хочу болі, не хочу страти моїх рідних – я хочу тільки одного!
Щоб закінчилась війна на цьому світі.
Герман Борисенко

Колись давно я вірила — з тобою все життя,
Що тіло — це не моє вже, а часточка твоя.
Ти душу вирвала з грудей,
Забрала все, залишивши мене на самоті.

А серце, на колінах, мовчки — шепотіло,
Молилось, щоб ти завжди була поряд.
І сльози потекли по шкірі, як кров по венах.
Ти ж знала, що у мені — лиш рана, не любов.

Ти знала все: і муки, і думки у моїй голові,
І як тону у темряві, мов у глибокій річці.
Ти — всесвіт мій, мій біль нічний,
Єдиний блиск у темряві німій.

Я вірити тоді змогла, що сенс в житті є справді,
Що кожен день — не просто так, не знищений, не марний.
І сонце, і дощі, і сніг, і небо.
В твоїх обіймах все було безкрайнє і правдиве.
Невідомий

Я кляв тебе — та серце не звільнив,
Я звав забути — та згадав ще дужче.
Моя душа — мов весла серед злив,
Що гребуть в ніч, у безвість і калюжі.

Я втомлений — любити навмання,
Без відповіді, честі і причини.
Це не життя — лиш тінь від забуття,
Це не любов — а пастка без провини.

Я рвався геть, стирав в собі твій слід,
Сміявся, кликав, шепотів: «Не треба!»
Та знов у сні твій ніжний, тихий лід
Палає в мені, мов полум’я з неба.

Я — в’язень твій. І ключ десь у тобі…
А ти мовчиш. І смуток — при тобі.
Петров Віталій Анатолійович

Біля тебе мій світ оживає,
З тобою — усе подолаю.
Найглибша ріка — мені по коліна,
Якщо ти поруч готова іти.

З тобою піти — хоч на край світу готова,
Втекти від людей, від гнітючого крику.
І слухать, як серце моє не втихає.

Воно б’ється, кричить, і рветься з грудей,
Про те, як люблю тебе понад людей.
Про тебе писати — готова весь вік,
Ти — мій початок, і кожен мій крик.

Вірші мої — всі тобі присвячу,
Кожну букву, рядок — що відчуваю й мовчу.
Кожна думка для тебе живе.
І належить все тільки тобі.
Невідомий

Війна мішає людям жити,
Всміхатись, мріяти, любити.
Життя жорстоке немов ад,
Достав вже всіх російський гад.

Але ще трішки, все за планом,
Не можна жити лиш обманом.
Вкраїна лине до небес,
Христос також колись Воскрес.

Ми відсвяткуєм перемогу,
Хуйлу покажем ми дорогу.
Дорогу в бездну, на той світ,
Кобзон вже шле йому привіт.
Володимир

Я не шука мистецтва у війні,
Якщо воно не загляда в вічі мої
Я не роздивлюсь в темряві, пітьмі
Красу природи будь де на землі
Буває тяжко, та я поборюсь
Стараюся і Богові молюсь.
Можливо, сенсу мало у рядках моїх
Та я пишу, вдивляючись на сніг.
І на мороз , і зливу, вітру силу
Мене від холоду давно так не трусило.
І страшно думати, як там де є розруха
Як там тихо, пусто, сухо…
Де від людей повинен буть би прах
Та там живуть душі і страх.
Там дуже скутно, там виживають люди,
Там треба битися , бо інше вже не буде.
І там не сумно, ні, там просто холод.
Там дим і пил створили морок.
Там вже природа віддала останні крила,
Бо в попелі стоїть калина мила.
Там вже домівки не хатини зовсім,
А щось таке, від чого лине злості.
Бо там на вікна, і не двері, а каркаси,
Шибки і стіни, і чиїсь старі прикраси.
І фотографії , і певні меблі, і чиїсь картини , речі
Щось те, що вже не повернеш, та не забереш, до речі.
Мені так сумно, та я хочу писати,
Не хочу я зціпивши зуби, грати обіймати,
Жити життям чиїмось,
Знати чужу долю,
За свої літа просто хочу не зазнати болю.
І знаєте, ні,
Я не шука мистецтва у війні,
Якщо воно не загляда в віччі мої…
Вікторія

Прислухайся хоча б на мить
Як неперевершено звучить
Чіткість букв і також слова
Неймовірна наша мова

Слово незламне наче сила
Що тримає в небі крила
Цю силу вже не зупинити
І завжди буде з нами жити

Пісня лине на простори
На всі степи, і сині гори
Близьких до серця теплих слів
Ніби з душі цей ллється спів

Уздовж віки й тисячоліття
Вона пройшла усі жахіття
Ще жоден ворог не зумів
Зламати мову козаків

Бо наша мова у цей світ
Немов маленький диво-цвіт
Що скрізь всю силу і закон
В життя пробився скрізь бетон

Аргентина, Штати, Казахстан
Китай, Молдова, Узбекистан
Польща, Бразилія, Канада
Там всюди є наша громада

Там Українську рідну мову
Завжди почуєш як основу
Єдність духу, і сильна воля
Це незалежна наша доля

Ігор Лівак

я побачила те, що ти дав мені —
і камінь на серце, і ключ у вікні.

сказавши тобі прощай, став світліший мій край
сонце знов засвітило в ночі
зорі посипалися мов пелестки

не прагну я більше нічого від тебе,
ані слова твого, ні обіймів, ні неба.
ні сміху, ні мови, ні навіть тепла
ти йди і назад не обертайся

стільки разів я ховала себе,
та тепер я збагнула одне:
ти не один у цім світі великим,
і бігати далі не треба до тебе

хай місяць дасть тобі сили та щастя
йди у перед, не здавайся
я зла тобі в спину не буду бажать —
ти дав мені більше, ніж міг би віддать

я більше не буду казати тобі
ні правди гіркої, ні теплої брехні.
про мене тобі ніхто не скаже
тільки птаха наспівує в травні
Жариk