Залякування, травля, геноцид…
Споконвіків боролись за свободу.
Хотіли вкрасти наше, краєвид.
Забрати землю, волю й мову.

Ми УКРАЇНЦІ, не як ви!
На дрон збирають навіть діти.
Не окупанти, не кати!
Де прилетить, посадим квіти.

В нас не забрати силу волі!
Вам не зламати сильний дух!
Ми вистоєм за діток долю!
Кати прокляті, ви лиш звук.

Ми УКРАЇНЦІ, не раби!
Ми міць об’єднана народу!
Коріння – славні козаки!
Підтримка – наша сила роду!

Колись був баланс між усіма світами,
І Боги і духи з людьми пліч о пліч.
Завжди один одному допомагали,
Повага і шана ішли від душі .

Всі знали що в лісі є власний господар,
У домі є дух що сім’ю береже.
Річки і болота також не безхозні,
Зв’язок був міцний у створінь і людей.

А потім чужинці прийшли із хрестами,
По лікті в крові і ненависть в очах.
За їхню релігію сіяли смерті,
Бо не хотіли слов’яни рабами ставать.

Волхвів убивали за їх непокору,
І капища нищили,стерли з землі.
Всі згадки про віру людини й природи,
Страхом заміняли, на віру мерців.

Всіх духів яких знали люди віками,
Назвали їх бісами, силами зла.
А Рідних Богів що світами керують,
З корінням із пам’яті піп виривав.

Але ж не могли ці чужинці збагнути,
Що духи і Боги,це наша сім’я.
І якби їх біблія не називала,
Зв’язок не обірве ця їхня брехня.

Що марні старання реальність змінити,
Своїми іконами віру закрить.
Прокинуться люди,мине трохи часу,
Спливе вся брехня що збиралась віки.

Закружляв снігопад вже каштановий,
Його свічі яскраво горять.
Навіть вітер тепер не погасить їх,
Зміг тепло їхнє він відчувать.

У весняному буйному мареві
Серед зелені вогники ті
Забіліли пахучими чарами,
Ніби вперше їх бачиш в житті.

Ті біленькі каштанові кучері
Диво-травню на плечі лягли.
І захоплюєшся, і дивуєшся
Скільки б ти не дивився на них.

2020 р.

ВеснЯний сніг…
весняний… дивно…
Скупенькі залишки зими,
Цвітуть сади, дме вітер, зимно
На території весни.

Сонце то є, а то немає,
Ховає хмара снігова,
В цвітіння ніжне заглядає
Холодна, заздрісна зима.

09.04.2025.
Ганна Зубко