Я готова на все, аби ти був поруч,
Віддам тобі все, що є у мені.
Але ти, мов тінь, йдеш, не помічаючи,
Як я горю, як я люблю тебе.

Ти байдужий, а я все чекаю,
Моя любов для тебе — порожні слова.
Я віддаю все, а ти навіть не знаєш,
Як боляче, коли тебе немає.

Silent

Ти — моє все, я не можу без тебе,
Моя душа пустіє, коли тебе немає.
Твої очі — це світло, моїм сном і днем,
Але я не можу без тебе, це не життя.

Я живу тобою, з тобою в голові,
Кожне твоє слово — це як ліки для мене.
Я сходжу з розуму, коли ти мовчиш,
Не знаю, що робити, без тебе не можу жити.
Silent

Моя рука тримає ніж, але душа болить,
Бо кожен удар — це не просто кінцівка.
Ти відчайдушно кричиш, а я не чую,
Ти — не моя жертва, ти — частина мене.

Ти намагаєшся втекти,
Але твоя доля завжди буде зі мною.
Моє серце розривається, але не зупиняється,
Я не можу дозволити тобі вийти — я відчуваю це.
Silent

У долині солов’ї знову сумно плачуть,
Темна ніч… а в мені знову все кричить.
Я тебе не торкалась… не бачила, але відчувала, як себе,
Ти не знаєш мене, та чомусь в моїй душі твій біль — наче мій.

Тиша линe крізь трави, через зорі,
Я мовчу, але серце не мовчить.
Ти не знаєш мене, ти не в моїй історії,
Але в серці моєму болить… і звучить.

Можливо, колись зустрілись би ми знову,
У безмовних, у моїх невиразних снах.
Я могла б поїхати… побачити тебе, думала, буде ще шанс…
Але ти залишився десь там, у моїх думках.

Ти не знаєш мого голосу, ані болю,
Та я твій — відчуваю… щодня.
Твоя постать — у снах, твоя тиша — в полі,
Туга огортає мене, мов туман,
Хоч ми і не знайомі!

Твоє світло згасло, але ти — в моєму серці,
Ти, чиї очі — віддзеркалювали небеса…
Пам’ять — як пісня, без звуку, без тепла…
Але твоя пам’ять у мені вічно жива!
Kp

Молилась сирітка до Бога,
Щоб їй долю щасливу послав.
Немає вже з рідних нікого.
Хоч маленька така, а одна.

Не співає ніхто колискових,
Не читає міфічних казок.
Поцілунків нема ласкавих,
Серце гріє трава і бузок.

Не зав’язують банти до школи,
Не збирають в рюкзак "тормозок"
Чи завдала комусь вона шкоди?
Кожен день море сліз і думок.

Молилася ревно, щиро.
Мирне небо просила вона.
Трошки щастя, любові і диво:
Щоб комусь ще потрібна була.
Любов Інішева

Напиши мені листа.
Я на нього так чекаю.
Тут страшна іде війна,
Я зв’язку не маю.
Напиши мені в фейсбук,
Якщо мене кохаєш.
Ти позбавиш мене мук,
Бо не знаю,чи чекаєш.
Напиши хоч пару слів.
Мушу бити москалів,
Нашу Україну захищати.
Напиши як ти живеш,
Чи за мною ти сумуєш.
Може в сні до мене ти прийдеш,ніжно в губи поцілуєш.
Все про тебе хочу знати,
Ти про все мені пиши.
Бо я мушу воювати.
Електронні йшли листи.
Про війну не хочу повідати,та й брехати я не буду.
За сім’ю я буду воювати,
Я про тебе не забуду.
Ти ж про мене пам’ятай,
Мені легше воювати.
Смс-ки висилай,
Добре, коли є кому чекати.
Про що хочеш напиши,
Про все хочу знати.
Напиши, чи любиш ти,
І чи будеш ще чекати.
Коли лист я прочитаю,
Хоч на мить усе забуду.
Наче вдома побуваю,
Трохи щасливим буду.
Сили трохи наберуся,
Прочитавши ці рядки.
Я померти не боюся,
Бо чекаєш мене ти.
Коли знов прийду із бою,
Прочитаю знов листа.
Як я скучив за тобою,
Будь же проклята русня.
Якщо родина вся тебе чекає,і в тебе є сім’я,
Тебе ніхто не забуває.
За них віддам своє життя.
Олег

Весна.Хрущі над вишнями гудуть.
Над головами дрони пролітають.
Москалі зі всього по Україні б’ють.
Гранати, дрони нам скидають.
Садок вишневий коло хати.
Від градів вся наша земля.
Тепер ми мусим воювати,
Щоби прогнати москаля.
Людей вбивають, як скотину, святого ніц у них нема.
Своїх синів ховаємо у домовину,
Цей мир принесла нам русня.
Міста спалили,розбомбили.
По селах вже людей нема.
Як хто не втік,того убили.
Така страшна війна.
Там не радіють діти,
Під вибухи лягають спати.
Нема що їсти,пити.
В підвали мусять утікати.
Нема тепла, немає світла,
І на городі ніц нема.
Природа зовсім не привітна,мороз,весна.
Такий нам рускій мір "брати"подарували.
Від чогось нас хотіли захистить.
Життя в наших людей забрали, усіх нас хочуть знищити й убить.
Коли нарешті світ весь зрозуміє:
Не треба москаля у дім пускати.
Бо все, що мали, ним заволодіє.
То треба його бити,з дому гнати!
Олег

Весна звелася нанівець.
Та не її провина,
Що через квітень навпростець
Промчалась хуртовина.

Ще не натішившись теплом,
Природа сонця просить,
А завірюха за вікном
Про щось своє голосить.

Так і людина між людьми:
Усе пройти повинна.
Душа відтане від зими –
Аж раптом – хуртовина !

Як захурделиться кругом,
То не моя провина.
Усе іде одним шляхом:
Природа і людина.
Анна Барвінок
Анна Барвінок

Закон квітів

Колись я гадала: навіщо ті квіти?
Красиві – та швидко зникають з орбіти.
Навіщо дарунок, що в’яне за час?
Чи квіти цінніші бувають прикрас?

І ось я побачила – дивне й глибоке.
Де квіти – там світло і щастя високе!
Жінка там світиться, ніби пісня ллється!
На серці радість виникає – коли вона сміється!

Бо квіти – це більше, ніж просто краса,
Це вхід до потоку, де є чудеса!
І жінка, що квіти тримає в руках,
Це магія світу, це щастя в очах!

А де їх нема – щось в душі завмирає,
І втома у стінах ….мовчки зростає.
Там менше тепла, там любов убивають.
І гроші з сім’ї дуже швидко зникають.

Тоді я збагнула: це знак, не дарунок,
Це спосіб з’єднати красу й поцілунок.
Коли чоловік несе своїй коханій квіти,
Їй вони красою – будуть душу гріти!

Бо, квіти – це жест поваги й прийняття,
Це ключ до любові, до нового життя!
Це потік, що веде до добробуту й сили!
Де жінку шанують – там здійснюються мрії!
Валентина Харченко