Білий голуб в небесах, над нами пролітає
Добру звістку приніс птах, і нас усіх вітає
Ясний промінь із небес, це подарунок Бога
Що нарешті вже прийшла наша перемога

На всій планеті лиш одна, сильна є країна
Де цвіт свободи розквіта, це вільна Україна
Жоден ворог по цей день не зміг її скорити
Бо сила волі на землі буде вічно жити

Довго й тяжко на собі несла тяжкі кайдани
Що залишили на душі їй глубокі рани
Йшла вперед не здаючись по дорозі болю
Полон і війни перейшла, і вирвалась на волю

Всі українці на землі співають пісню щиру
Все синьо-жовтим зацвіло, кольорами миру
Тож підтримаймо разом що у нас є змоги
Щоб почула вся земля пісню перемоги

Звичайно ще про перемогу співати зарано, але як казав Тесей (син грец. Бога Посейдона):
ВІРИТИ В ПЕРЕМОГУ ОЗНАЧАЄ ВЖЕ НАПОЛОВИНУ ПЕРЕМОГТИ!
Тож вірмо, і перемога вже у нас на порозі!

Ігор Лівак

Люблю тебе всієй душею,
Так довго я до тебе йшла.
Пробач мене, якщо ты зможешь,
що одинокою була.
Ты дивовижна! Ти прекрасна! Надійна, мила, дорогά!
Ти ніжна, світла, добра, щира!
Ти емпатійна і вразлива,
Ти неймовірно цінна i важлива!
Пробач мене, що ненавчила,
що люди встрітяться тобі :
не завжди добрі, світлі, щирі,
а нарцистичні, злі, не зрілі
з своєю біллю у душі.
Візьми із досвіду ВСЮ СИЛУ,
Тепер – це ЩИТ твій навіки!!!

29.04.2025

Юлія Іванова

Моє життя, немов троянда:
Не заквітає без кохання,
А від розлуки загниває,
І без турботи помирає.
Сонце світить, співають пташки,
Несуть звістки про початок весни.
А я не сміюся, я плачу, я кричу,
І без надії врешті-решт помру.
Якби не ти, я і б не зацвіла,
Не пізнала б любові тепла,
Не зуміла б у мріях злетіти,
І не знала б жаги від весни.
Якби не ти, не світило б сонце,
Так яскраво і тепло щодня,
Не співали б пташки, і не квітли сади,
Якби не любов твоя.
Марта Олійник

Вірші то не повна дурня,
Вірші то наша душа!
Розкриваємо ми через них
Відчуття мріїв своїх,
А також і свої почуття

Тому не кричіть на поета,
Бо він писав від всієї душі.
Він вам хотів передати,
Радощі й смуток людської душі

Поетами можливо наробжуються, стають,
Але все рівно мені.
Буду писати все, що так дорого мені
Тому не ображайте мене.

Дякую, що прочитав
Можливо ми встрітемся знову.
Тільки не забувай,
Поета образити може кожен.
Але на це все я закрию очі,
Бо колись я така сама була.

Нео

В самотності сижу я,
Страшній, болючій, тихій.
Все думаю про себе,
Чи вартий я свого життя.
Безглуздо думати про себе,
Коли спитати можна всіх,
Але відповідають:
"Що дурість — то і сміх".
Тому сижу і думаю,
Чи варто все було?
Відволікати люд, себе
І все заради лиш потіхи.
Що ж таки комусь потрібний?
Тому заводити нові знайомства
Складніше стає із дня у день.
Але я вірю, колись момент настане,
Та стану вільний я в буденщині страшній.
Нео

Коли небо мовчить, а серце кричить,
Коли мир — це тільки слово, порожнє й далеке,
Ми мріємо, щоб знову змогли ми дихати,
Як зможемо в нічі темряву розкрити без жодної смутку.

Тихо, без слів, де кров на землі спливає,
Де кожен момент здається останнім,
Ми хочемо лише одного — щоб болі минули,
Але в серці кожного — лише тінь того, що було.

Ми хочемо розплющити очі і побачити небо,
Що не плаче від війни й не тремтить від страху.
Ми хочемо, щоб в кожному кроці була весна,
А не хмарка чорна, що затуляє всі шляхи.

Ми молимось за те, щоб тишу повернути,
Щоб відчути тепло рук, коли стиснемо їх,
Щоб від болю розцвітали наші рани,
А в серцях розцвітав мир — на віки, назавжди.

О, мире! Я знаю, ти поруч, бо чую тебе,
Ти в кожному погляді, в кожному слові,
Ти там, де серце вірить у те, що буде,
І хоч ти ще не прийшов — ми чекаємо тебе, як найсвітлішу мрію.
Пилипенко Анна

***

Мовчи мовчи, мовчи
Кричи кричи, кричи –
Усе немає значення для нас
Бо вогонь між нами вже погас…

Це вже кінець, ти не прийдеш
А я забуду, як підеш
Що ти була
Була була..

Але вишня у садку цвіте
Краса її немов оте
Забуте щастя весняне
І сонця світло вогняне

А пташки усе співають там
Промовляють щастя вам.
А липа хилиться додолу
Щоб забути власну втому

І навіть небо бачить це,
Втомлене твоє лице
І хмари співчувають горю
Як не співчували морю

Отож я тебе прошу,
Забудь уже цю ношу
Мовчи мовчи й мовчи
Мовчи мовчи, мовчи
Богдан Вітес

Мені завжди говориш, що щастя не в грошах.
Я ніколи не розуміла, чому так?
Якщо в тебе не буде грошей,
Ти не будеш мати де жити.

Навряд чи, сидячи біля сміттєвого баку
В темну зимню ніч,
Разом з жінкою та дитиною,
Не маючи ані шматочка навіть зацвілого хліба,
Ти будеш радісний та щасливий,
А не сумний, знесилений та проклинаючий
Сам себе за те, що не зміг заробити кошти
Хоча б на їжу для себе та сімʼї.

Тож погодьтеся, що якби не було грошей —
Не було б нас.
Гроші потрібні, щоб жити, а не виживати.

Більшість не розуміють моєї позиції,
Хочуть мене переконати,
Але в них не вийде — я вас запевняю.
Тому що гірше за бідноту немає нічого.

Devassanoire