Бути батьком — це прикольно
Інколи буває больно.
Інколи вдома бардак шалений,
Але життя з дитиною — це кайф незміренний!

Ось приклад — донечка моя,
Фантазія в неї б’є через края:
То тато — дракон, що реве і палає,
То ведмідь лісовий, що в берлозі дрімає.

А бувало — не повірите, люди!
Принцем зробила мене, і що ж то за чудо?
З короною, плащем, у сяйві ясному…
Та з гузном таким, що смішно самому

Я ж той принц, з плащем та й гузном,
А вона хто? Це просто хохма!
"Я кінь!" — сказала вона серйозно
Стріпнула гривою, гордо й грозно.

В похід ми підемо з тобою
Зберемо військо, станемо строєм.
Подолаєм орду прокляту
Що росією зветься клятой!

А сміюсь і плачу гордо!
Ото виховав, ото дитина!
Наче дівчинонька мила
Але готова іти в бій, на міни

Ворога-супостата помножити на нуль
Аби нам тільки вистачило куль!
З мечем в руках, із вогнем в очах
Моя мала — справжній воїн в снах!

Та куди ж тобі, маленька?
Ти ж не Жанна д’Арк!
Хоча твою-то волю
Не зламав підступний враг.

Ти стоїш, мов лев, смілива,
У серці вогонь, у душі сила.
І хай дитя ти, та вже знаєш сама
Свобода не дасться нам дарма!

І кожен раз, закриваю книгу,
Все думаю собі.
А то прикольно — бути татом,
Зможеш бути ким завгодно
Із донькою разом безтурботно
Mc Yoha

Мій перший вірш — не знаю, чи дарма,
Та в ньому біль і світла таїна.
Ще не збагнула, що тривожить так,
Але рядки лягають просто в такт.

Пишу про те, що серце промовля,
Про сни, про мрії, спогади здаля.
Можливо, це лиш звуки і слова,
Та в них душа моя ожива.

Нехай не ідеально, хай як є,
Та кожен вірш — це часточка мене.
Я не поетка, просто відчуваю,
І що на серці — словом передаю.
Ліаріс

Краще вмирати щодня,
Ніж мати повну душу відчаю,
Забиту голову питаннями,
І протиріччями.
Я чую власне дихання,
Наче з під мерзлої землі
Я не хочу чути знову про війну.
Про гаубиці і катів,
Про псевдопатріотів
Про владу, що вбиває мій народ.
Я не хочу розрізняти
Чи бушує то погода,
Чи знову вибухи почулись.
Я не хочу знати,
Скільки доведеться ще боротись.
Бо для бою вже немає сил,
Для бою вже немає тіл.
Тут лишились тільки душі,
А душа не піде в бій,
Та й за неї не заплатять,
Бо немає чим.

Ната Журавель

Я проміняю мистецтво на тебе,
Тільки щоб мати смак до життя.
Щоб знову ніде не блукати,
Не бути у вигаданих чутках,
Не боятись спати щонайменше,
Але ж
Я лише оболочка
З крові й судин
Та трохи крапель алкоголю
Зі смаком апельсину.
З яблучним сидром
Мабуть, як кров з молоком,
А можливо із загравшим вином.
З запахом меду й конвалій,
З болем у зламаному ребрі,
З болем в своїй маленькій душі,
Я відчуваю лиш доторки чужі,
Вони стомлено б’ють,
І холодом ваблять,
Зовуть з собою у кращі світи
Манять смаком кураги.
І проникають аж у самі кістки,
Аби ми розуміли хто ми такі.
Аби пам’ятали прожиті дні,
Аби відчували шрами усі,
Щоб знати чому досі живі.
Ната Журавель

Я плентаююсь шляхами толерантності.
Розцінюю тільки вагомі наративи.
Боючись відчути по істину вірні мотиви,
Боюся почути справжнє ім’я Бога.
Молюся тільки коли наступає горе,
Веселюся у миті страждання
Але бачу себе зсередини і задаю питання.
Мушу отримати кохання,
Чи все таки світове визнання?
Хтось все таки сильно суворий,
Аби дозволити бути собою,
І мати думки коштовні й достойні.
Стрибаю із сьогодні на завтра,
Плануючі дні якомога тісніше,
Будучи на диво здоровою,
Я не прагну стати випадковою,
Аби для всіх бути якомога зручніше,
Хочу по справжньому відчути:
Сором, сльози, гнів, страх і сумління.
Бути чіткіше у момислах і діях,
Банальних речах і примітивних хотіннях.
Інколи бути до себе ніжніше.
Бачити справжнє, істинне, повноцінне.
І мати своє, власне, рідне і цінне.
Аліна Лозінська

Ти не бачиш того, що бачу я в тобі.
Кожен світанок починається однаково:
з променів, що так настирно пробираються у вікна,
із запаху кави, що лине в кімнату.

Щоночі я засинаю з надією побачити тебе на світанку,
хоча добре знаю: Надія — це хвороба, що вбиває.
Безжально, жорстоко, хтиво.
Моя надія живе світанком,
світанок живе тобою.

Я так тебе прагну, як Фролло прагнув Есмеральду.
Я готовий спалити весь Париж заради тебе,
гнатися за твоїм поглядом до самої смерті. Belle.

Ти не втечеш від мене.
Твоє серце таке хтиве й прогниле,
що тільки біля мене йому місце.

Моє серце теж прогниле, також хтиве.
Можливо, через це я не можу бути
ніде і ні з ким іншим.

Saenanara

Ще трішечки, вже скоро перемир’я,
Шепоче світ, не чує крик людей…
В цей час летять собі шахеди гучно,
Вбивають літніх, молодих
й дітей.
Ось вчора Харків був,
Загинули, жалоба…
Сьогодні Кривий Ріг,
Та ж сама новина…
Не зрозуміє світ та не відчує болі,
Поки не буде втрата на війні своя!
Чого чекаємо, ще скільки буде вбитих???
Прокинься, світе, поруч лютий звір!!!!
Сьогодні ми, а завтра може й бути
Що ворог увірверться у твій двір!
Хтось зупинить вже колесо це смерті,
Нарешті хай живуть, хто вижив в цій війні!
Нема ціннішого нічого для людини,
Як бачити, що рідні всі живі!
04.02.2025
Крістіне Мурадян-Рибалко

І часом буває на серці важко,
Та світлішає все, коли ТИ — не казка,
А реальний мій хлопчик, мій ніжний всесвіт,
Тобі вже сімнадцять — ти вже дорослієш… швидко та чесно.

Я поруч, назавжди, крізь відстань і сни,
Ти в серці моїм – не на день, на всі часи.
Ти – мій всесвіт і віра, натхнення і сила,
Я знаю — здійсняться всі мрії й вітрила.

Ти найкращий, мій рідний, без жодних “але”,
Коли сумно згадай – Я ЧЕКАЮ ТЕБЕ.
У теплому ліжку, де ніч пахне снами,
Спить дівчинка, вірна тобі лиш одному.

Я — твоя кохана,памʼятай,НАВІК,
Усе життя, не тільки рік.
Люблю тебе я без межі,
У кожнім дні, в кожній душі!!!

Тобі вже сімнадцять — ти ростеш,
Мужнієш, мрієш, все досягнеш.
Я поруч бути хочу теж —
Від перших снів .. до білих веж.

Мій принц, мій сон, моя весна,
Моя дорога і лише одна.
Цей ввесь день — для тебе, все тобі,
Всі сяючі зірки — в твоїй судьбі.

Нехай з неба злітають бажання й слова,
Хай щастя тобі розцвітає щодня.
Я кохаю тебе — це не просто слова,
Це життя моє все. І на всі віки — ти і я.
Юлія Вашесть

Як тільки я лину своєю рікою,
Мене ти обіймеш своєю рукою.
Хай легко і щиро наша дружба вʼється.
Між нами любов? Чи мені це здається?

Як тільки я знову про тебе згадаю,
У мене в душі метелики пурхають.
Ми — юні закохані, палають серця,
Злились воєдино любовні моря.

Як тільки піду я своїми шляхами,
Мене ти зупиниш своїми словами.
Тебе не люблю я — у цьому вся річ,
Жахливо впливає на мене ця ніч.

Тебе не люблю я… Кохаю тебе!
Говорить не мозок, а серце моє.
І попри розлуку, і відстань, і час
Доля неодмінно знову зведе нас.
Еталіс

Ніяк не забуду я погляд очей,
На мій сумний вираз обличчя.
У снах мені снишся, я чекаю ночей,
Щоб знову побачить теє величчя.

…
Так хочу дізнатись, про що думаєш ти,
Але це, на жаль, не можливо.
Єдине, що тішить мене — лише сни,
Я мрію про хоч якесь диво.

…
Відчути на мить хоч той погляд ясний,
Побачити знову ті карії очі.
Та сон мій не на стільки міцний,
На скільки я цього хочу.

…
На віки б заснув, аби лише ти
Зі снів моїх не зникала.
Так хочу, щоб в ньому були лише ми,
Такого я хочу фінала.

Welliass