Згубили душу, вирвали серце,
Сонце за обрій в крові…
Янголи світлі, діти маленькі
Лежать бездиханні в траві.

Серед Європи, в сучаснім світі
Вбивають дітей москалі!!!
Невже немає у пеклі місця,
Щоб їх потопити в смолі???

04.04.2025р
Любов Інішева

Пустiше тiльки кiнець

Пустіше тільки кінець.
Але кінець – це не свобода.
То де ж вона,
Ця пустота?
Все – сволочі.
Цю Сво’
Загнали в голову,
Забили
І пробили, крізь сіру віру —
Друзі.
А в мікрофонах наших слів —
Весь світ горів.
Шеврон

Ледве-ледве ступаю я по землі,
Так тяжко, вже не вірю я правду.
Не вже ти змогла і збрехала мені?
Я не вірив у цю тяжку зраду.

…
Помилився не вперше, а болить як ніколи,
І тепер не загоїться рана.
Слухати не можу твої я докори,
Ти все вже мені розказала.

…
Водночас я плачу й сміюся одразу,
Сміюся не з радості, а з горя.
Не зможу простити тобі цю образу,
Така в мене життєва доля.

…
Я вірю й не вірю, покаже лиш час,
Що буде зі мною на далі.
Та одне я скажу: не буде вже нас,
Якими ми в мріях літали.

Welliass

Теплий вечір та холодний чай
В тиші чую -" -Приїзжай !
Речі збирай та чимдуж вирушай !
Надії на вдачу не втрачай!"
Холодний вечір та гаряча кава
Поїздка стала ще більш цікава
Більше азарту ,
Життя показало хороші карти .
Теплий вечір та гарячий чай
Мінор життя вимикай!
Душою своєю сіяй !
Себе нову зустрічай!
21.11.2020 01:03
Анастасія Мізера

Взявши миру у торбину,

Миколай йде до нас в країну.

Забравши всю тривогу, всі нещастя,

Додавши більше радості й щастя.

Принесе він нам тепло і ласку,

Щоб зникли всі тривоги і нещастя.

Подарує віру в чудо і надію,

І серце наповниться світлом і миром.

Віднесе усі печалі і тривоги,

Залишивши тільки радості дороги.
Міндзяк Андріана

Вставай, Україно, вставай!

Вставай, моя рідна земля!

Підіймайся, ненько моя,

Тут за тебе люди йдуть воювати.

Та серце твоє не здолає біда,

Коли тривога лунає всебіч,

Коли ти не знаєш, чи то день, чи то ніч…

Вставай, Україно, вставай!

Люди з відвагою йдуть на смерть.

Вставай, Україно, вставай!

Нехай знає про тебе весь світ.

Вставай, Україно, з попелу встань,

Проклади до свободи світань.

Стань, Україно, залізна мов сталь,

Пройди крізь вогонь і темряви жаль.

Вставай, Україно, у світлу пору,

З вірою, правдою й добром до бою!
Міндзяк Андріана

Ви,любимі дівчата,
Не давайте ви клятви пусті.
А любіть і чекайте солдата,
Бо солдат на проклятій війні.
Він воює за матір,за дівчину свою.
На нулі з москалем воював.
Завжди мріяв,що буде з тобою,а тепер з автоматом Україну в бою захищав.
Він воює і страху не знає,
Це герой, України солдат.
Він боронить і орків вбиває,він солдат і ні кроку назад.
Ти,дівчино,за нього молися-як ніколи потрібно йому.
І на других мужчин не дивися,не порушуй ти клятву свою.
Він міг бути разом з тобою, обійняти,красиві слова говорить.
Але нашу країну боронить собою, йому тяжко і серце болить.
Тож, дівчата, кохайте солдата і чекайте додому його.
Ви не разом-війна винувата.
Так любіть і чекайте солдата свого.
Найдорожче солдати лишили – дім,дружину і матір свою.
Воювали,рашистів лупили.
І життя віддавали в бою.
Слава нашим солдатам!
Ви герої, України сини.
Слава офіцерам і їхнім комбатам!
України не було б,якби не вони!
Олег

І знову день, і знову ніч,

Все як було, та щось не так…

Тебе нема – лиш порожнеча,

Життя змінилось в один такт.

Тепер ти навік янголом стала,

Спитаєш: "Чого я чекала?"

Доню, ти тінню у спогадах стала,

Лиш у снах приходиш до мене.

І бачу тебе, мов тінь у вікні,

Та ранок безжально стирає обличчя…

І, правду кажучи, в цій тиші німій

Не хочу будитись… бо там ти жива.

Лети, доню, лети вище неба,

Як зірка, що в небі не згасне.

Так я досі живу, лиш з думками про тебе,

Неначе твій сміх у вітрі лунає.

Тепер світ зовсім інший без тебе,

Все як було, та тебе вже немає…

Мамо… я вільним птахом літаю,

Там, високо, за тобою спостерігаю.

Ти молодець, що навчилась жити без мене,

Знаю, що складно, та з роками мине.

Мамо, зустрінемось в небі,

Тільки ти не спіши,

Зараз ще рано, не треба

Ще не час нам бачитись в небі.
Міндзяк Андріана

Скажи, коханий, чи маєш право
Проходити так повз?
Спочатку любиш, пригортаєш,
А потім так береш й кидаєш…
І за що?

Я пам’ятаю, як усе це починалось,
Була ця казка зовсім нещодавно.
Хоча, насправді, було це геть давно…
Ми з ним стояли, обіймались —
Тоді й з’явилося Воно.

Воно — кохання.
Воно — отрута.
Воно — це щось незрозуміле.
Воно в секунду окриляє,
Через годину вже вбиває…

Можливо, слід забути?
Відмовитись мені?
Хоч скільки б раз цього я не робила —
Він завжди лишався в голові.
Я кожну ніч його молила:
"Прошу, йди! Не являйся більш мені!"
Та він стояв, чекав обіймів…
Тоді й зробила боляче собі.

І розгорнулася ця казка,
Із того часу по цей день.
Так і не став він моїм принцом,
А лиш загубленим кінцем…

І як вам казка? Щось — недуже?
А я в цій казці кожен день живу.
Не переживай, мій любий друже —
Колись і свого принца я знайду!

Ось і казочці кінець,
А хто любить — молодець.
Мрійголос

1137-й день війни 05.04.2025

Іскандер – страшна ракета, ще й з касетним багажем,
Розірвалась у повітрі, безліч скоїла проблем.

Кривий Ріг – чудове місто, мирний, будній, теплий день,
Дітки з мамами гуляли, люди вже відпочивали.

В одну мить життя забрали, кляті орки-москалі,
Їх життя і їхні мрії, просто взяли і убили…

Німа біль заполонила почуття наших людей,
Сльози ллються по обличчях, стогін рветься із грудей…

Біль нестерпний пережити намагаємось щодня,
Всі міста, де гинуть люди, не пробачать москаля.

Нам на всіх начхати треба, бо жалю до нас нема,
Гаманці всі набивають, поки в нас іде війна.

Хай москва згорить й потоне! Ми це можем влаштувать!!!
Аж тоді вже точно дійде – у війні нема життя.
Галина Корольова