Ранок світлий, дзвінкі небеса,
На порозі Великдень стоїть.
Вітер тішиться, квітне роса —
Світ у радості ніжно бринить.

Вишиванки кругом, рушники,
На столі стоїть – свіча с паскою.
Йдуть із храму бабусі, діди —
З благодаттю, та з Божою ласкою!

Писанки у кошику блищать,
Як малюнки добра й надії.
І радіє щаслива душа —
Що у серці любов жива!

Христос Воскрес! Христос Воскрес!
Луна з землі і до небес!
Вітаю люди всіх із святом!
Будьте здорові та щастям багаті!
Валентина Харченко

Вже темна ніч заглянула в вікно,
А ти сидиш все думаєш,гадаєш.
І світло у будинках не горить давно,
А ти себе зсередини з’їдаєш.
Єдині слухачі – то місяць і зірки,
Які тебе ніколи не осудять.
І хоч не скажеш ти нічого,лиш мовчиш,
Цю ніч вони найкращі твої друзі.
Вдень на обличчі посмішка не гасне,
Та навіть сонце знає – все це фальш.
Бо лиш воно за обрієм зникає,
Всередині у тебе пустота.
Не милий вже цей світ,не милі люди,
Загублена у собі,у житті.
Ти не радієш,не живеш,а просто доживаєш
Оті "щасливі" дні на самоті.
І ніч єдина матінка-розрада,
Сама собою можеш бути в ній.
Бо як би ясно сонце не світило,
А важко бути в натовпі одній.

Катя Генц

Вже на порозі Новий рік,
Скоріше відчиняйте двері.
Нехай усім нам принесе
Над головою мирне небо.
Нехай здійсняться побажання,
Нехай здорові всі буду́ть.
Хай хлопців наших полонених
Додому врешті повернуть.
Щоб в кожній хаті чутно було
Дитячий той веселий сміх.
Ракети більш щоб не літали
Лякаючи навколо всіх.
Нехай здійсняться усі мрії,
Щоб разом знов сім’я була.
А я від себе побажаю
Щастя,радості й добра.
Катя Генц

А ти не маєш до кого подзвонити,
Ти не маєш з ким поговорити.
І ти не маєш до кого звернутись,
Хочеш просто бути почутим.
Життя пролітає, немов би ракета,
А в серці твоєму пустота лиш зростає.
Просто хочеться лише поговорити
І сам собі весь час допомагаєш.
І хоч скільки всього ти вже проходив,
Та ще багато на шляху чекає.
А справжні друзі будуть поруч з тобою,
Разом із ними усе подолаєш.
Навколо тебе життя пролинає,
Всю правду від тебе воно приховає.
Чорне та біле – кольори незмінні,
Та всеодно ти щось змінити повинен.
Катя Генц

Вони зустрілись випадково,
Неначе доля,мов би жарт.
Вона цього геть не чекала,
Тай він собі не планував.
Вона подумала:"Та ну,не може бути.
Не нафарбована і одяг цей,і зачіска не та.
Мабуть здалося,бо не може красень цей
Увагу звернути на таку,як я".
А він дивився і собі подумав:
"Мабуть ця жінка заміжня…
Так виглядати може тільки королева,
Або богиня,бо врода в неї неземна".
Вона вже майже вийшла з магазину,
Та раптом хтось її за руку взяв.
"Чи можу я твоє ім’я дізнатись?",
Позаду тихо голос прозвучав.
Відтоді ні на день вони не розлучались,
Отак усе життя за руку йшли.
І виявилось, зовнішність не грає ролі,
Якщо доля хоче двох людей звести .

Катя Генц

Як поранений птах він на землю упав,
Закриваючи рану рукою.
Це кінець, він не знав.
Побратима закрив він собою.
Тихо постріл вночі пролунав.
І на мить захиталась земля.
Десь боліло,болю не відчував,
У думках проклинав москаля.
Побратим щось до нього кричав,
А від градів горіла земля.
Калаша у руках він тримав,
Убиваючи ним москаля.
Кругом дим, всюди кулі літають
І червона від крові земля.
Побратими від куль помирають,забираючи їхні життя.
Він ще не вмер,на ноги треба стати.
В руках у нього автомат і є ще кулі і гранати.
"Бий москаля"-кричить комбат.
Забув про рану,в руках стиснувши автомат.
Із нього він стріляв безперестану.
А після цього кинув декілька гранат.
А бій триває,
Його не зупинити.
За що воюєм,кожен знає.
Ми хочем в вільній Україні жити.
Кістками ляжем тут на полі бою.
До смерті будемо стояти.
Якщо помрем,то не одного москаля ми заберем з собою.
Бо України ми солдати.
Не час ще помирати.
Ще йде на нас москаль.
Ще є набої і гранати.
Тримайся,побратиме,не вмирай!
Ми москаля прогнали,залишились живі.
Поранених забрали.
І шана тим, хто тут загинув на нулі!
Олег