Небесний простір голубіє
Із-поміж тисячі хмарин,
Земля садками вся біліє,
Що дуже схожі, як один.
А вітер цвіт той все леліє,
Голубить сонце і роса,
Тріпоче пташка, гніздо виє,
Між пелюсток гуде бджола.
Пропахла вулиця тим цвітом,
І двір, і пахне за вікном,
Весна як стрінеться із літом —
Запахне медом та вином.
04.04.2025.
Ганна Зубко
З-за хмари сонце
променем кидає
Поміж будинків
і струнких беріз,
Усе безлисте
скоро забуяє,
А там, дивися,
й перший сінокіс.
Той запах сіна…
пам’ять, мов, дурманить,
Вже й зіллям пахне,
і бур’ян не тхне,
І тішить душу
спогад той, і ранить,
Бере за руку,
в береги веде.
І по піску,
і стежкою угору,
Побіля хвиль,
зеленої верби…
Похід злікує
миттю душу хвору,
Торкаючись
минулого руки.
03.04.2025.
Ганна Зубко
День у дощі, на диво, гарний,
У неба сірості
чарівність пролягла,
Біліє цвіт рясний, туманний,
Росте, густішає трава.
А дощ іде, струмочками стікає,
Полощуть пір’я дикі голуби,
В нім вітерець туди-сюди ганяє,
Наче калюжі хоче обійти.
Дощ за вікном
до шибки все тулився,
Краплі за краплями повзли,
Падав слізьми,
немов у дім просився,
У прохолодної гостюючи весни.
03.04.2025.
Ганна Зубко
Матусю, бажаю міцного здоров’я,
Родинного світла й тепла,
В оточенні щоб була в мирі й любові,
А в серці – Надія цвіла.
Хоч ми не завжди так вчиняли, як хочеш,
Ми просто росли, як всі діти.
І вибач за сльози й недоспані ночі,
За не подаровані квіти.
Ми тебе любимо й вдячні тобі
За материнську турботу.
Бути матусею завжди було
Найважчою в світі роботою…
Як хочеться весен мирних
І літа зі співом пташок
Та барв строкатих осінніх
Й зими білий-білий сніжок.
Прозорої неба блакиті
Та річки дзвінкий водограй
І нива, де жито й пшениця
Уже почали достигать.
У лузі цвіли незабудки,
А в лісі суниць аромат
Та голос віщунки-зозулі
Зміг всім многа літ накувать.
2024 р.
І сонця не буде нам видно,
І зорі погаснуть в ночі,
Допоки російськоє бидло
Ще повзатиме по землі.
Хороших катів не буває,
Вся нація їхня в крові.
Руйнує, грабує, вбиває,
Всім брешучи: – Ето они!!
Не має в нас більше роботи
Ніж тупо вбивати себе.
Що в світі одні ідіоти
Їм до сих пір віриться ще.
Даремно, бо людство проснеться
І ці зомборускіє сни
Прервуться, і сонце всміхнеться
Крізь спалений попіл москви .
Що синочку можу я сказати,
Як тобі рідненький пояснити,
Що не маю сил я смерть прогнати,
Щоб ти міг ще трішечки пожити.
Що десь є зомбіровані люди
Для яких ти страшний ворог вже.
Хай тобі лише дванадцять буде,
Їм на жаль не зрозуміти це.
Але десь у пеклі твої сльози
Вогняним потоком потечуть
На ці путіноподібні рожі
Коли їх всі люди проклянуть.
А ми все одно будемо жити
Навіть коли серце замовчить,
Бо свободу їм не задушити
І народ цей вже не підкорить.
В. Юрченко
В той день коли мене не стане
На небі сонечко зійде.
Воно світитиме над вами
Та не в моєму світі вже.
Хмаринка дощиком прольється,
Тепленьким дощиком на всіх.
І хтось комусь там посміхнеться,
Та не побачу я вже їх.
Поплачуть люди та забудуть,
Повернуться до своїх справ.
І як раніше жити будуть,
А я лежу як і лежав.
Ну що ж, це кожного чекає,
Від цього не втече ніхто.
Життя як свічка догорає,
І гасне все її тепло.
Щоб тільки лиш когось зігріти,
Щоб освітити темну ніч
Я до останку буду тліти,
А потім згасну, певна річ.
В той день коли мене не стане
Вмить не розвернеться земля.
Я жив і житиму я з вами
Доколи пам’ять ще жива!
А трави зелений килимочок
Квітами живими весь розшитий,
Із фіалочок й барвіночку віночок
Та кульбабок й білих маргариток.
Вишиванками лягли на землю квіти,
Виткала їх веснонька-красуня.
На них глянеш – і немає суму.
Як же серденьку красі цій не радіти?
2023 р.
Зимовий сон, як шлях крізь час,
Де ведмідь обирає тишу.
Тварина, що в холодних снах
Через тьму йде без страху й спішки.
Весною він намагається
Набратися сил, не сумувати,
Ліс йому підкидає їжу —
Підготовка до зими, й не інакше.
Від мороза і снігу, і злих вітрів
У барлозі знайде спокій і тінь.
Але ще йому важлива справа —
Це дбайливо ховати у тілі тепло.
Його шлях — це шлях постійних змін,
Товстішає і тане, однак —
Природа вчить терпіння й витривалості,
Покроково вбиваючи тіні страху.
Не поспішай і ти, як ведмідь,
Знайди в собі силу й спокій.
Тому що в тиші і в тіні
Приходить справжня сила життя.
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
