У чужім далекім краю
Коли у тиші сам буваю
Бува що серед моїх дум
Гуляє часто сильний сум

Тихо вийшовши на ганок
Помилуватись на світанок
Дивлюсь із сумом у небокрай
І згадав свій рідний край

Так само вдома я стояв
І в ясне небо споглядав
Як перші промені вітають
І мою душу зігрівають

Легенько очі я закрив
І себе в думках я уявив
Що я зараз в цій хвилині
Вдома в рідній Україні

Поміж широт ланів, й степів
І Карпатських гір, густих лісів
Бачу край мій рідний знову
І чую тільки рідну мову

Але на жаль, це лиш уява
Колишніх згадок лиш проява
Але точно знаю час прийде
І додому стежка приведе

І де б у світі я не був
І якої сили не здобув
Я повернуся в рідний дім
До батьків передусім

Моє серце тягне як магніт
Де народився я на світ
Не зігріє жодна так країна
Як рідна ненька Україна

Ігор Лівак

Не притягай мене до себе,
Якщо не будеш ти любить!
Хоча так хочеться щоб губки,
Могли тебе поцілувать..
І грати пісню наших тіл,
Відчути дотик, погляд, тишу..
Аби ж любив! Аби хотів!
Vladyslava

А ти любив?
Чи все дарма?
ЛЮБИВ, ЛЮБИВ!
Та ні…брехня.
Тобою підло пахне одяг,
І все нагадує тебе!
Навіть улюблений співак –
Я чую лиш тебе!
Тебе!

Vladyslava

Гуляли якось я і ти,
Я вже поклала серденько
Тобі у руки.
А ти сміявся… Та куди?
«Ти ще мала…не нагнітай»

Він сам чужу у серці мав,
Мене маленькою назвав.
Сипав компліменти щиро,
Обіцянок – без міри.

Я душу гріла, а він грав –
акторство погорілого театру
Сюжет без правди, лиш фінал,
І в залі – порожнеча й тиша.
Vladyslava

Ти кажеш «люблю» – але брехня у очах
Слова – як мертві клятви.
Чому не сказати правди одразу?
Якщо любиш – то чому ти мене зрадив?

Ти йшов до неї, забував,
що я тебе кохаю.
Я знаю точно – ти прибіжиш,
Будеш вибачення на колінах просити.

Та я тебе не вибачу,
бо я тебе кохала,
а себе люблю й досі.

Ти будеш шукати мене,
в соцмережах, в знайомих
у друзів.
Але мені байдуже,
не тримай себе в напрузі.

Ти ж не любив, навіщо ця драма?
Стервою називаєш коханку.
Ні, любий друже, ти ж мені не зрадив
Це ж просто погратись, а любиш мене.

Це смішно звучить,
не подумав «коханий»?
І навіть це слово напишу у лапках.

Я буду тобі снитися,
не знаю, чи то будуть кошмари
Твоє ім’я забулося,
як і моє кохання.

Vladyslava

24го настало.На сході вибухи вночі.Там бомби падали,палало.На нас полізли москалі.Три дні-хотіли захопити.Наш Київ,рідний,дорогий.Хотіли все кругом спалити.Москаль-то нелюд дуже злий.Але народ наш весь піднявся.На танки він без зброї йшов.Він не скорився,не злякався.Москаль погибель тут знайшов.Ті орки мир нам обіцяли.Нас від Бандери визволять.Ми українці,ми це знали,нам України не віддать.Вони людей вбивали,гвалтували,така московская орда.Дома палили,усе крали,назад їх гнати вже пора.Ще наші предки нам казали:не вір ніколи москалю.Бандерівці,козаки геть їх гнали,за рідний край,за воленьку свою.Рашист усе руйнує:лікарні,школи,дитсадки.Всіх убиває і плюндрує,нікому жити не дає.Якби нам дали більше зброї,тоді не було б москаля.Ми б не віддали землі свої.Вся Україна нашою б була.Донбас, Луганськ – то Україна.І Крим також належить нам.Навіки наша ненька вільна і єдина!А путін-це пуйло і хам.Кацап страшніше звіра.Святого ніц у них нема.А в нас-любов,надія,віра,земля і Україна дорога.Русня безбожна і проклята,прийде тобі колись кінець.Жорстокою буде розплата.Зі смертю підеш під вінець.Так само будете стогнати і на руїнах сльози лить.Сторицею прийдеться віддавати.Не за горами кари мить!
Олег

Украду я тебе
За ціною самого сонця,
Ти так дивно, так ніжно мене
Захопиш, мов тінь від віконця.

Мені не жаль буде втрати,
Якщо в танці зі мною ти.
Я готовий тобі все віддати,
Тільки б серце твоє знайти.

Без розбитих гір у безодні,
Що питають, мов звір, про любов.
Без жаги до кінця несвідомо,
Без прощальних, зневірених слів.
Віктор

Руки матері ніжно колихали,
Теплі, лагідні, наче зорі,
В світ обіймів мене забирали,
Де сліз від горя не знати.

Прокидатись без тебе – так лячно,
Коли ранок холодний самотній.
Та поцілунок зненацька, незначно,
Зігріває, мов промінь скорботний.

Загорнувшись у теплі обійми,
Що пробрали, мов ніч, до слів,
Все, що бачив у снах своїх дивних,
Все б тобі розказати зумів.
Віктор

Любов, це примара, кохання-обман
За віру є кара, це самообман…
За вірою кара, а дальше пітьма
За нею йде смерть, і людини нема…
За спогадом сльози, за ними йде біль
А спогади різні, візьми і перевір
Чи є там кохання, чи тільки обман
Чи віра чи правда, чи просто роман
Мандрагора

Завтра буде барвиста весека.
Зійде сонце, зігріє теплом.
Зашумить серед поля смерека
І бузок зацвіте під вікном.
Щей на клумбі, як завжди, щороку,
Рози запах п’янкий, як вино…
Оминатимуть долі пороки,
Бо з природою все, як в кіно…

По траві, що зійшла "нівроку"
Так захочеться вмить босяком.
По траві, по росі! Хоч пів кроку,
Як дитина, з котом в унісон…
Любов Інішева