Коли останній раз я взагалі писав вірші?
І тут спочатку емоційна буря, далі емоційна прірва,
Це пастка для емоцій, крик душі,
А що робить коли душі немає – тільки вирва?

Себе ти зупиняєш – не на часі,
А що на часі? І коли вже можна жити?
Бо хтось там під російські пісні квасить,
Тобі ж не можна з-за кордону дім любити.

Якщо ти не воюєш – хто ти є?
Але ж так само там є ті хто не воює.
Тоді чому вказівки роздають оті,
То чия думка взагалі мене і не хвилює.

Чому для когось ти видніший за корупцію.
Чому для когось ти втікач і зрадник.
Чому вони спілкуються російською?
В своєму оці їм колода і не давить?

Я мріяв бути корисним державі.
Плекав надію писати вірші,
Такі, щоб колись от відомими стали,
І правда, і різко, і на межі.

Ми бʼємось з ними не за території,
Ми бʼємось з ними за людей,
Не ставлю крапку в цій історії,
Ще прийде мого вкладу день
Баланов Артур

За шмат гнилої ковбаси
Ти Батьківщину продаси.
Поспав, поїв і до роботи,
От тільки пам’ятай тут – хто ти?

І ось приїхав звідкіля?
А під ногами тут чужа земля.
Пани, пани, а на роботі
Податки платиш і живеш.

І ніби тонеш у болоті,
І ніби заживо гниєш.
Не було рівного раніше,
Немає рівного тепер.

Працюй працюй, ти, укре, більше,
Допрацювався і помер.
За шмат свинячого паштету.
І більшого нічого не проси
Хотів крилатую ракєту,
Отримав шмат гнилої ковбаси…
Баланов Артур

На фронті кулі і гармати,
Там лабиринти злих шляхів,
Біля вікна – самотня мати:
З війни чекає двох синів.

Там голод, холод, бруд, багнюка,
Там смерть тримає руку на плечі,
Не уявляю як в тих муках
Герої мають спати у ночі.

Свободу ти не купиш в магазині,
На жаль, ціна її – чиєсь життя,
Ще з тих часів і все й понині:
Завжди боротимось за майбуття’.

Сини повернуться додому,
Хтось на щиті, хтось зі щитом.
Тільки не буде більше дому,
Не буде мами за вікном…
Баланов Артур

Де б я не жив – залишусь українцем.
Чомусь заведено у нас: на чужбині
Любити Україну й сумувати,
Себе картати до останніх днів.

Вкраїна вільная, розправ же свої крила,
З останнім подихом, з нащадками тисячоліть.
Цеглинка за цеглинкою будуємо ми диво,
Щоб врешті решт настала перемоги мить.

Але ж які ми українці щирі, звісно,
На міць відповідаєм дужче силою,
Своє боронимо од ворогів ми злісно,
Щоб ненька стала їм усім могилою.

Кричить Дніпро і чорнозем палає,
Здригається від пекла на Землі,
Козак хоробро м0cкаля вбиває,
Коли скінчаться вже ці кляті м0cкалі?
Баланов Артур

Чи мають діти право на дитинство?
Одне єдине, без турбот.
Чи мають бачити як вбивство
Приносить їм "адін народ"?

Вони би мали бавитись зі снігом,
Робити з дерева різні макети,
Але дитинство вкрадено. Ніяких ігор.
А замість мультиків дивитись на ракети.

Могли б складати пазли і м’яча пинати,
Дивитись як пташки летять, не дрони.
Сидіти у пісочниці, а не завали розбирати.
І чути з під завалів ці жахливі стони.

Чи мають діти право залишатися дітьми?
Чи мають сиротами стати і каліками?
Прожити все життя не вийшовши з пітьми.
Ніколи не загоївши ці рани ліками…
Баланов Артур

Шістнадцять років я пишу вірші.
Сюди я всі свої думки записував щодня.
Мій терапевт, психолог, мій щоденник.
І можна тут побачити як змінювався я.

Як я писав російською відсотків 98,
Як щиро вірив у людей – як вмів.
І як змінив мене сусід, агресор бісів,
Як сильно за цей час я огрубів.

Я мріяв перейти на українську мову.
Тепер це стало вже реальністю.
А зараз мрію, що вернусь додому.
До України… з радістю…

Ми точно переможемо це зло.
Ми точно вивчимо свою історію.
Паркан у небо метрів сто.
І вороги всі наші стерті долею.
Баланов Артур

Жалоби день, день смутку для країни,
Чорний період в нашому календарі,
Зовсім не та доля, що для України
Бажав Шевченко у своєму Кобзарі.

Свобода встелена кривавими тілами,
Людьми, що вчора ще боролися за нас,
Сьгодні вже нема їх поруч з нами,
Їх діти бачили останній раз…

Ми маєм шанс здолати вічну злобу,
Чи не занадто висока для нас ціна?
Ми самостійно вибрали оцю дорогу,
Свободу гарантує лиш війна…

Ми мусим побороть злочинну владу,
Що паразитом з нас висмоктує всю кров,
Часи панів потрібно залишить позаду,
Зробити так,щоб не вертатись в рабство знов.

Ми – українці, в нас є воля й сила,
Ми неодмінно здолаєм ворогів,
Допоки вітер віє у вітрила,
Будемо плити до вільних берегів.

Єднайтесь і будуйте барикади,
Якщо не ми то хто?
Ця революція – це заклик наш до влади,
Без покарання не залишиться ніхто!!!

Столиця має бути прикладом для всіх,
Бо тільки разом – ми є Україна,
Температура тіл весь розтопила сніг,
Ми переможемо! Ми – нація єдина!
Баланов Артур

Ви стільки раз народ душили,
Та силу волі не здолати,
Якщо Бандера батько наш,
То Україна наша Мати.

Людей ви вивозúли в тюрми,
В далекі стéпи, вглиб Сибіру,
Ви йшли війною на людей,
Що більш за все прагнули миру.

Вас було більше споконвіку,
З усіх сторін, усі сусіди,
Ви прагнули укоротити віку:
Жінкам, чоловікам і дітям.

Душили націю та мову нищили,
Були катами українцям, Україні – вбивцями,
І тих, хто встав на смерть за волю
Ви називаєте злочинцями?

Одні забрали в нас історію, досягнення,
А інші забирали території,
Забороняли мову, школи, книги,
При цьому кажучи, що ми братú, в теорії.

Сусід кричить: А моя нація найкраща!
А звинувачення летять до нас.
Що в нас Бандера, в нас Азов,
Що ми боролись за свободу,
За рідний край, за землю, воду,
За незалежність, існування роду,
А ви кричіть і далі знов:
На українській території нас убивали,
Але чомусь крізь пальці дивитесь на те,
Що сталось це тоді, коли ви нас окупували.

Така історія, такі сусіди.
Хтось краще став, а хтось не дуже.
Але й надалі роздувають міфи,
Отак й живем, отак і дружимо.

Вони не можуть шанувати свою націю,
Їм треба інших ненавидіти,
Коли ділили Україну навпіл,
То щось в собі нацистів не розгледіли.

А далі їм все повернулось по історії:
Усі імперії розпалися на мапі,
Настане час розвалиться і федерація,
Годинник тíкає вже для кацапів.

Подякуємо тим, хто нам допомагає,
Але чому вони і далі спонсорують цю війну?
Для них так файно той рашистський газ палає,
А українець Богу дякує, що день минув.

І це життя, таке от лицеміртсво.
Але ми самі в цьому винуваті.
Коли питаємо, за що ці звірства?
Тримаючи рашистів в своїй хаті.

Тримаючи рашиста в голові,
У мові, у думках та свóїх справах.
Сльозами змиємо ми спогади кривавих днів,
І може врешті ми забудем слово зрада.

Чому ж ти в Польщі, а не вдома?
Я ставив це питання вже мільйони раз.
Свавілля, кумівство, корупція – від цього втома.
Я впевнений, що і над цим настане перемоги час.
Баланов Артур

Скажи нам вуйко, не дарма,
На дно пішов крейсер Москва.
Згорів сарай, гори і хата,
І до останнього кацапа
Ми знищим зло це на Землі.
Ми витрем ноги об їх прапор,
Відмовимся вступать до НАТО,
Бо язиком тріпать і ми
Уміли краще до війни.
Кацапи не брати, вони – кати.
Ми різні з вами 2 народи.
Ми Українці,
Ну а ви – монгольскі морди.
Баланов Артур

Бути доброю людиною – найважча справа,
Без доброти не буде з тебе путнього,
Мене так вчили і я вірю здавна,
Той, хто не зна історії, не має і майбутнього.

Обов’язково ми розірвемо міцні кайдани,
Ми в пил зітрем брехливу пропаганду,
І не дарма збирались люди на Майдані,
Історія запам’ятає нашу правду.

Гнітючі болі, вирва в голові,
Чи я на волі, чи я у неволі?
Невже це все примарилось мені?
І чим народ мій заслужив такої долі?

Ми сльози витремо і далі підемо,
На призволяще Україну не покинемо,
І може прийде день і прийде час,
Вона поверне знов до себе нас…

Не все так просто, як колись вважалося,
Ти Рідну землю любиш з-за кордону,
Тече сльоза і серце зжалося…
І віриш, що колись вернешся знову
В Батьківску хату, там де починалося,
І там де знову скажеш:"Мам, я вдома".
Баланов Артур