Снег спускается с небес,
будто ангел чистый, белый,
он идет на Рождество,
что бы было волшебство.

Волшебство кружится смело,
лепит окна, дует в двери,
оно сыплет серебром,
что б увидел каждый дом.

Так идет за годом в год,
мы пускаемся в полёт,
что бы чудо увидать,
что бы сказку рассказать.

Верим с детства в чудеса,
любим добрые слова,
будем долго мы играть,
зиму, вьюгушку встречать.
Тахмасбі Ірина

Я одна,а їх – багато,
Ведуть себе зазнайкувато,
Шепчуть мені на вуха прокляття,
Ведуть мене на Боже розп’яття.
Мені з ними добре,вони мене люблять,
Але життя моє реально вони колись угроблять.
Я поринаю у світ своїх мрій,
За правду сприймаю життя сценарій.
Так важко мені від них відхреститись,
Мені потрібно десь прихиститись.
Вони зі мною з мого дитинства,
Вони мені рівні з теплом материнства,
Вони мені сім’я,вони мені друзі,
Розрядка для мене в життєвій напрузі.
Мені важко без них,я наче самотня,
Для мене вони стали як наркотня.
Марина Холодна

Буває часом – світ немов зникає,
І тільки я лишаюсь наодинці.
Ніч огортає, тиша промовляє:
"Ти нікому не потрібна" – шепоче в тіні.

І біль стискає груди, сльози градом
Ночами падають на самоті.
"Чому так?" – думка мучить знов і знову,
"Невже душа моя така брудна в глибині?"

Але ж люблю цей світ: світанки ніжні,
Дощу прохолоду, мрійливі тумани.
Люблю росинки в травах, спів пташиний,
Вітру свіжий подих, що пестить рани.

Світ цей прекрасний – істина проста,
Та затьмарюють його людські тіні.
Підступність, гнилість, маски лицемірства…
Не до душі вони душі моїй.

Хоча є й інші – світлі, добрі люди,
До них душа моя тягнеться завжди.
А хто ж я сама? Скажіть мені, будь ласка,
Чи добра я? Чи світла? Чи правдива?

Чи, може, в серці темрява та підлість?
Та в глибині душі… здається, добра я.
Юлія

Сину

Сину мій,
ти для мене — все.
Але знай, голубе мій,
мама хоче щастя,
хоче просто жити.

Рідний мій,
ти не пам’ятаєш тих ночей,
не знаєш, як мамі було важко…
Але знай, сину,
мама тішиться тобою —
твоїми першими маленькими кроками,
твоїм першим білим зубом.
А ці очі —
невинні очі.

А як же хочеться мені,
щоб у тебе не було смутку,
щоб жила тільки радість у тобі.
Як я жадаю сказати тобі:
«Люблю тебе до нестями,
Ольга Лапіда

І знову ніч у тривозі
Виє -виє поміж нас
А хіба ми не можемо бути
Просто бути ?

В мирі та спокої
Але це все час
А хіба винні люди
Стільки невинних жертв навколо нас
А чому винні звичайні люди?
Може треба просто бути?

Ніч,в тривозі
Навколо нас
І знову ми невинні люди

Ольга Лапіда

Колись я думав,
Як я піклуюся про них
Так й вони про мене….
Але, але, але…

***

Занадто був хтось гордий щоб запросити, просто поговорити…
Хтось не міг навіть погляд стріти,
В очі мені зазернути.
Ох, ви, люди складні…

А я пам’ятав… Писав..
Пам’ятав про кожне їхнє слово. Завжди.
Як той уплітав суницю,
А та обожнювала стару гітару.

Як він не міг закрити рота,
Коли торочив про футбольний матч.
Як вона жила книжками дивакуватих авторів.
Завжди пам’ятав мозок мій.

Завжди дивився я на вас, гадав:
"Чому відвертається вона?", "Що мені втнути, щоб розреготався знову він?"..
Чи не зранив мій саркастичний сміх,
Випадково ваші почуття?

Я слухав кожного з вас,
Радів, проводячи тлінний час.
Та дарма! Ніким я був для всіх.

Чи гадаєте, я просто декорація театру?
Чи може я з залізним серцем?
Будь ласка вислухайте мене я…
Падаю.. тебе це навіть не хвилює.

Дурні думки доходили до мене,
Та я пручався чи був занадто боязкий…
Мені тяжко дихать, та я продовжую,
Вибір є, але складний.

Я знов один, навколо старі будинки,
Цього району я не знаю.
Але хочу загубитись,
Перестати думати: "А що відчує інший?"

Ох як я втомився мучати себе думками,
Що комусь я заподіяв зле…
Не люблю я пліткарок підлих,
Але шкода мені й таких створінь.

Мене мордує, мене несе,
Втікти я хочу од вас усіх…
Хоча б на хвильку перестати перейматись чужим існуванням.

Знов йде дощ, де ж мені сховатись…
Посиджу я один, тільки б нікого не бачить.
Усюди люди, люди, люди…
Та всі безликі.

Песик..! Боюся я й собак…
Але він справді буде слухать!
Вушка тремтять – він розуміє…!
Дякую, товаришу-партнере, тільки заради Вас, буду стримувати сліз потік.

Ох! Бузок, скільки ти цвітеш? День чи два?
А хтось вже твій цвіт зриває, гне тебе..
Топчуться невігласи по квіткам молодим..
Руйнують й руйнуватимуть. Ось так.

Через годинку вже й піду додому…
Молодець, ти знов нікого не підвів,
Та чи на довго протримаєшся ти так?
Сподіваюсь, тебе не згубить цей хаос у думках.
Дурень

Вірші то не повна дурня,
Вірші то наша душа!
Розкриваємо ми через них
Відчуття мріїв своїх,
А також і свої почуття.

Тому не кричіть на поета,
Бо він писав від всієї душі.
Він вам хотів передати
Радощі й смуток людської душі.

Поетами можливо народжуються, стають,
Але все рівно мені.
Буду писати все, що так дорого мені,
Тому не ображайте мене.

Дякую, що прочитав,
Можливо, ми встрітемось знову.
Тільки не забувай:
Поета образити може кожен.
Але на це все я закрию очі,
Бо колись я така сама була.

Нео

Ти сліз, гарячих тих не лий,
Від музики цієї,
Що ти колись прослухала,

Із дня у ніч, ти слухала її по циклу,
Все плачучи від неї,
Бо відчувала весь той біль,
Що бачила на небі.

Тому не плач гіркими ти сльозами,
Бо це нічого не змінить,
А біль у серці стане більше,
Тому просто відпусти…

Але ти не послухала мене,
Тому тепер страдаєш,
Але я говорив про це,
Тому страдай тихіше.
Нео

Чуеш, козаче?
Там правда , тікай!
Це тобі не шаблю кривдить
бо дозволяти собі можна
лише жменю рису на обід

Бо хто не знав, це народна творчість
А
В
Т
Е
Н
Т
И
Ч
Н
О

а що Ти даєш мені?
Чи може , заплатиш ти кредит довіри?
Який утримував мене
від Гріха Над Нами

Мумбаї!

І це буде справедливо!
-Це такий собі "символізм"
Чхати я хотів на вашу Цінність
Що ти таке? Биток із мозку?
Дано мені щось інше!

Я свЯтий
бо у цьому слові
Буква "Я" а не "Ти"
Цінувати тебе?
Та дарма! Я знаю що є інші
хто тобі вже слугою став
Не шукай інших.
бо я буду останнім

Такий собі діалог я маю
перед тобою стою, наче
диплом я бачу за собою
а ти?

Цінуеш час.Пиво п’єш?
Ах , так ти плачеш?
Легені болять від тої інформації
що я сказав?
Та забудь , шуткую я

ти хороший , вірний , друже ,
І тебе згадають люде
бо цінний , як ота пробірка
з біоматеріалом Сталіна

а іншим

ШУКАЙТЕ ВЛАДУ!
бо інше не в змозі ви зробити
макаки

Тримайтесь за ту пшеницю
І три колоски
бо інакше жити не можна
страх як СТрашенно
жить самостійно

О ні! Я Свобода!!(?)
Не шукати її!
Шукай кріпаків
За дорого! Купляю книжки!
Там написано "Щастя"
Та дарма..
Нема його там
Там лише букви
та папірус з Буковини, де
шрифтом написанно
ідеї Чучхе

Голова уже стогне
Я не можу зірватись із
місця , та почати
ко-па-ти
копати
копа ти
ти

3 2 1
натисни на кнопку ,
та залиш ці мучення МЕНІ
Сором Сором Сором
Отримую Насолоду
Вфд патякання язиком
з тобою , бо
нікчемний і брудний язик
я хочц витягнуть із рота
та почистити бензолом

Тримайся , розстріл іде
бо ти сказав Дев’ять
коли було "Дев’ять"
Різниці не бачиш????
Так то так і треба

Дурнику
в мене уже нога онеміла
мене обшукали
знайшли гречу
я відлітаю

душа
не
має
бути
в
того
хто
вмер
не
один
Тато?!

Дістали мене
із проханням "Прибери..
цю стіну жалю,
бо чхати хотів я
на інших"

..хвилинку , мені дзвонять.
Кажуть я переміг
у тій клятій війні , що всі боронять
і виграв я три склянки рису, і трошки-
-жменю барбарису
Бо інакше, отакої!
Я б став національно-
-визвольним героєм!

а мені цього не треба
бо я вмію думать
І се є першим правилом
садомазохіста
І якщо надумаеш писати?
Витри руки у лушпинні , тих
думок , які зібрав
впевнись, ти таке ж створіння
жалюгідне як собаки
яких
я вбив

Бо стіну я цю не знесу ,
а якщо я винес оті муки
муки муки муки муки суки

Витри рота від багнюки
бо я знаю що ти пишеш
часопис нашого століття , бо
Ти один такий чудовий
Слимак

ти один
Тато?!