Пітьма.Стадо тримається мовчки
Оті знаки гуртуються
Бо собака була нажерта
дідько.

Щось впало
це був дисковий кулемет М94
який був чудом
чи як?
як друго проведіння Христа
до креста його
на пагорбі з чорнозему

А там знайду я поховання
І там вже буде та
пітьмв , яку я пити зможу
і буде це як третє обізнання
та попрошу я прохання
у самого себе

"Подзвони на таксофон
відійди, бо буде горе!"
і це буде справедливо
СТАНЬ ДІЄСЛОВОМ!
це також дієвий метод
бути назавжди в лексиконі

як обидва хрущі
що деруться за мерзоту
і дьоготь
бо оберігать усе це
почесно
як і бути
ков ба со ю
на нирках Країни
Тато?!

Хочу сказать
декілька слів про те
що пережить я не зміг
Се було те, те, те
Забув , пережив
Такий собі протест
інакше я б не сказав
як позбутись цього
Гротеск

Не чіпай, бо соромно
бути кимось таким
кого не побачу
в наступні 100 років
Це лишаеться значенням сталим
бо люди

Люди є тим, що ти не тримаєш
коли запиваеш моторне масло
А шилом проткнеш
останню клітину
сумніваючись
під Кафедральним Собором
у Цюриху маючись

Залишся Один! У хаті під скронею
Так помирать спокійніше
коли прийдуть козачки
І самотнім будеш тримать
Палицю , бо святим
треба в Рай.
Ніяк не в пекло
То є творчий сентименталізм
Тож залиш той монумент
Часу не гай
Кулю в скроню
Вмирай

Помри за те що вважав
Життям своїм по трохи – по коли
Можливо станеш рибкам кормом
у Наступному Створінні
Бо так думать не вийде
Так буде легше
Бо тримать мозок у створенній
клітці
Не менше ,
ніж купить барбарису
і розсипать по жмені
собакам

Ти думаеш , треба
я стану Героєм
який ти герой – то є синь
краще вклонися соняшник
у тінь
Так жить буде легше
Так смерть не настане
Не треба вмирать якщо
не знаєш за що треба

Винеси білизну сушитись
Час не гаїть – тремти
Можеш облитись
або помитись
бо інакше не треба
твоє
приношення жертви

нікому не треба
останній вагон
розбий той канон
саксофон

Тато?!

Та що казати, то дарма
Почути модно лишень те
що захотіти можна
Чого тримається той страх
який ви , знаєте , тримаєте

Бо вірить хочете що ваша дума
зможе вберечь пару сотень тіл
ваша пам’ять , здогадайтесь
я тримав це піст два дні
на перший вже блювать тягнуло

тримайтесь , поборите
побрите
брите
brutta ця пудра , що нюхають
кожен день , підчекавши хвіст

Розумієш, ця правда зламає нам ноги
які дані звірям , щоб отримати крила
А про що казать дорозі
яку пройшли мавпи мислячі
вони
ж
мислять
тож
і
живуть

Та що казати, то дарма
Почути модно лишень те
що захотіти можна
Чого тримається той страх
який ви , знаєте , тримаєте

Та що казати, то дарма
Почути модно лишень те
що захотіти можна
Чого тримається той страх

Та що казати, то дарма
Почути модно лишень те
що захотіти можна

Та що казати, то дарма
Почути модно лишень те

дарма

я хочу чути прохолоду
Тато?!

Колись я кричав про свободу і віру,
Колись я співав про безмежний політ.
Телер мої пісні — сумні багато там
болю,
І вітер, що вие крізь мертвий мій світ.
Я зраджував мрії за крихти спокою,
Купував поразки ціною життя.
І кожна усмішка стала облогою,
Що нищить душу без каяття.
Я втомлений зрадник своїх ідеалів,
Я раб своїх страхів, звичок і від.
І більше не знаю, чи ще маю право Дивитися в очі тому, хто був цілий світ.
Андрій Міхалець
Андрій Міхалець

Час

Смуток серце роздирає
Наче душу кігті
Ніч тиха
Наче вимерли всі
Тиша душить живих
Забуваючи мертвих
Немає більше слів
Немає звуків
Тік так, тік так, тік так….
Німі люди
Тік так, тік так, тік так…
Сілуети, поруч
Тік так, тік так, тік так
Тіні – пусті обличчя
Бам, бам, бам…
Годинник північ пробив
Тік так, тік так, тік так…
Останього бажання час
Тік так, тік так, тік так…
Часу більше немає

Калюга Анна
Калюга Анна

О п’ятій годині ранку,
Земля здригнулася у раз.
Ми всі тоді грали в мовчанку,
І все змінилося відраз.

Вибухи, сирени, чорний дим
Усе це не забудемо ніколи.
І не забудемо ми тим
Які життя нам розкололи.

Не почуємо голос мами,
Який став янголом для нас.
Вони тепер з нами тільки душами,
Не забудем, не пробачимо ми вас.

Мамо вставай, не спи, прошу
Казали ми та все це марно.
Я тебе захищу тебе від куль,
Та все це бездарно.

Війна, підвал, холод,
Нам все це знайомо.
Не відчули в дитинстві солод,
Віта

Кохання – це натхнення душі,
Де повна кімната милозвучної тиші.
Кохання – це проміння сонечка,
Яке світить глибоко в душу.

Коли ти дивишся у віконечка,
То підійти до них я мушу.
Подивитися на небо чисте,
І яскраве сонце золотисте.

Такого спокою на душі не було і не буде.
Коли ти поруч зі мною, забуваю усе що було.
І сон той глибокий розбуде,
В якому усе перевернуло
Віта

Коб я міг здобути можність,
Почасти врем’я зупинить,
Його невпинну особовість,
Ув’язнити в одну мить.

В єдину витончену гожість,
У велечисто-сніжну хіть,
Усе одно очей не в мозі
Твоїх здолужити блакить.

Коли б сусвітове намисто
Стозорий виквіт розмаїть,
Постали муром урочисто,
Дивним збігом самохіть.

Усе одно замало блиску,
Мало тебе вочевидь.
Михайло Нечипуренко

Шукав пахучих луг розради
Хотів лиш молитись.
Йому з неба накликами чуйні руки сили.
Зачинялися розмови, діалоги чуйні.
Луг усе що бажав скликав
а все ішов молитись.
Спокій сили
Буття в миті
Чарували луг
Єднали із руками,
Лікували і томили
Отинали і читали душу.
Дарували сенс, варили в щасті
І пахнув луг усе чистіше.
Був частиною родини,
Квіткою у раю.
Асоціював себе з благами
Сам себе не зная.
Жанна Буценко

Ох як тяжко жити в світі цім. Жорсткі права у світі цім. Паршиві люди гнилі в них душі, прогнили так кричить весь світ. Та не оті паршиві двухстороні тварі. Кричить світ божий і те прекрасне в світі тім, ми всі однакі ЛЮДИ в нім, не має тих хто збочений жінками, не має ґвалтувань, сварок і бійок, не має маньяків, ґвалтівників дитячих. Крадіжок, війн, смертей, невинних тих дітей, які померли в голоді страшнім. Там є тільки Бог і Божі в нім створіня, ми усі однакі перед ним

Олексій