А вчора так сталось, я стала чужа.
Так вийшло, без наміру злого,
Була не твоя.
Він солодко й ніжно на вушко шептав,
Все грів мої руки, та губи кусав.
Учора була я сама не своя,
Бо стала чужою, уже не твоя.
Чи я покохала? Ніяк, ні на мить.
Чомусь у той вечір, він був ближчим мені.
Чи знала, що відстань між нами буде,
В той вечір у прірву тягнуло мене.
Так гірко і жалко було у ту ніч,
Я навіть не чула, що шепче мені.
Учора все сталось, є я і є він.
Від тебе зостались пропущені…Ні.
Не буде розмови і довгих прощань,
Учора все сталось, не буде зізнань.
Та ні, ми не разом, тепер я ні з ким,
Мені було треба; включився режим.
Немає відмовок, очікувань злих,
Я вчора включила «польоту режим».
От вчора так сталось!
І тиша німа, друкуєш….
Так довго. ?! СмСки нема.

Avvroraa

Поверни мене у весну,
У обійми пʼянкі та гарячі.
Поверни мене у любов: безумовну, взаємну, дитячу.
Розкажи про печалі свої,
Як до болю серце стискалося.
І про мрію свою розкажи,
Що колись нездійсненна здавалася.
Поцілунки мені даруй,
На світанку із першим промінчиком.
До опівночі обіймай,
І на вушко мені сповідайся.
Чи то пристрасть чи справжня любов,
Чи то туга за рідним домом.
Вже опівдні півень співав,
Та з тобою ми нерозлучні.

Avvroraa

Не героями казки,
Комедій і драм;
Не хотіли й не стали,
В площині діаграм.
Під упертим чолом,
Йшли кудись на-пролом.
Говорили й курили,
Без презирства й оском.
Через промах й провали,
Крок за кроком в пітьмі;
Хтось на стінах буття,
Написав нам листи.
І у кожного свій: є любов, є журба,
Й колискова нішна, й світанкова журба.
Та які б нас вітри, не студили у злі,
Йшли й боялись ступати по кризі тонкій.
Гай, ущухне вже вітер і сонце зійде,
Через віки і муки свій шлях віднайде.
Бо ковзати по скельцям не стане душа,
Бо на стінах пророки писали листа.
Чи читали ми, перш ніж іти у пітьмі,
Від страху та надії були кроки тверді.
Avvroraa

Написане не мною, не зітру.
Пророчити не буду, не здійсниться.
Вода по-тиху падає, дощить,
Змиває мої тугу і печалі.
Вустами напишу тобі листа,
Очима розкажу про свою втіху.
Вода із неба падає…весна,
Окрилює і радощі приносить.
Я на світанні напишу тобі листа,
Не підпишу і не відправлю, звісно ж.
В нім напишу важливе, лиш для нас,
Залишу в скриньці, так…мені згадку.
Вода все падає… дощить весна,
Захмарилось на небі і у серці.

Avvroraa

Тебе вже немає в молитвах моїх. Бережи себе.

Хоч ти й не поруч,
Відчуття, що роблю щось не так – гріх
Хтось тягне на дно, мов тягар-ворог.
Боюсь, що станеться лихе, не хочу.

Щастя – ілюзія, поруч – моє,
Але рветься, коли ти далеко, мов шов…
Поруч з тобою – гормон щастя б’є, мов вино

Забуваю проблеми, як разом,
А на відстані – тверезо мислю,
Питання нікчемні, непотрібний сарказм…

Хочу, щоб чули, щоб вислухали вільно.
А ти звинувачуєш мене в почуттях моїх?
Фантазіями називаєш, знецінюєш…
Не я відповідальна за твій гнів,
Але винна себе відчуваю, мов тінь.

Ти кажеш, що я провокую слова,
Що винною була,
маніпуляція клята. ха-ха
Ти сам почав ту гру, що обіцяв – нізащо
Багато хорошого і болю багато.

Даєш мені захлинутись в сльозах,
і спокійно лягаєш на ліжко
Байдуже, не бійсь…
Маніпуляція, продуманий жах,
Слова мої під сумнів ставиш, мов сіль

А завтра приїду, забуду все,
Накурюсь, і знов буду любити,
"Тягне на дно" – не вірю
Нехай несе!
Ти ж такий хороший, правда?
Марія

Коли світ повний тривоги,
Чуєм неспокійні вісті,
Я схиляюсь у молитві
Богові, який на місці.

Він не спить, Він не дрімає,
Не вагається ніколи.
Навіть, коли все в серці злива,
Він лишається з тобою!

Що для нас, мов шторм великий –
Це для Нього хвиля в морі.
Коли тонемо ми швидко,
Він тримає за долоні

Все, що маєм — Його благість
Гроші, дім — Його заслуга!
Через темряву проходим,
Шлях тернистий і напругу

На орбіті зірок купа,
Птах літає в небесах.
Все це є велике диво
В Його вічних чудесах.

І коли не розумію
Я куди мені іти –
Все у Нього під контролем!
Не дасть впасти він мені!
Юрій Сіромашенко

Заздрість — риса погана

Заздрість — риса погана — постійна всередині рана.
Рана, що кровоточить, спокою не дає,
Постійно уваги хоче.
Уваги мало приділили, так мало його похвалили.
А він весь вільний час на всіх потратив,
Для себе часу ще не мав,
Він ще для себе і не жив.
Він скромний і такий неповторний,
Хлопець моторний.
Такого більше не знайти,
Людина — єдина в своєму роді.
Він, бідолаха, так багато для всіх і кожного зробив,
А ти невдячний, його не дооцінив
Та ще й сусіда похвалив.
Бо той уваги не просив,
А взяв і просто так добро зробив.
Він, бач, не обдумав, і це спонтанно все зробив.
Тому хвалити його не смій!
Його хвалити рано,
А благодійнику не смій наносити душевну рану.
Бо благодійник наш кричить,
Що все життя для нас він жив,
А ти невдячний, ним не дорожив.
Йому ти оди не співав, і він за все своє
Добро лише облизня спіймав.
14.02.2025

***

Одна з мрій

Є мрій багато в мене:
Скінчиться час лихий, знову буде свято.
Для доньки, сестри, дружини,
Піду парфуми вибирати.
Парфуми містять різноманітні ноти:
Троянда, мандарин, жасмин, імбир.
Я кожній з них підберу запах індивідуальний
Та подарую в день, коли настане Мир.
А зараз ще важка дорога,
Нагально робим в цей час те,
На що є час та змога.
Лиха дорога не безкрайня, вона закінчиться.
Проляже дорога Миру, Щастя, злагоди, добра,
На ній не буде зла.
Це буде новий час, та нова й світла вже дорога.
Та буде час жінкам робити вчасно подарунки, змога.
Тоді буде Мир, тоді буде Свято,
Я власноруч і своєчасно парфуми жінкам близьким Серцю, рідним, піду підбирати.
Вони цінують і люблять квіткові свіжі аромати.
І як би тяжко не було, про це слід пам’ятати.
15.02.2025

***

Велосипед був вже до Нас

Не потрібно винаходити велосипед,
Цей винахід був вже до нас.
Не витрачай на винахід цей свій дорогоцінний час.
З тієї пори як з’явився велосипед, рух в дію Приводимо силою мускулів ніг.
І принцип дії цієї, змінити за весь час
Так ніхто і не зміг.

Над покращенням конструкції працюють постійно,
Покращення конструкції є.
Праця така комфорт в русі, звісно, що додає. Працюй над новою конструкцією,
Про покращення створених дбай.
А створення нових конструкцій в часі не відкладай.

Кожна відкладена справа – це кожна втрачена мить.
Зловив ґаву – й можливість твоя
Повз тебе пролетить.
Додавай привабливості своїй професії,
Тому маєш бути ще й стиліст.
І неважливо ким в житті ти будеш: військовий, Будівельник, хлібороб або артист.
24.02.2025

***

Естафета краси

Минуть холода і сніги зійдуть,
А первоцвіти знов зацвітуть.
Подекуди лід, а подекуди сніг,
А крокус маленький зацвісти вже встиг.
Зірки блакитного та рожевого, синього та білого,
Та це ж хіонодокса – в малюнку серцю милому.

Атмосфера казки в кольорах рожевих, фіолетових, Блакитних та білих – акварельної фарби мазки –
Це печіночниці пелюстки.
Квітень прийде – цвітуть гіацинти
Рожеві, лілові й бузкові.
Рожевий та фіолетовий пульмонарії цвіт,
Як сонця промінчик яскравий
До Вас завітає у віконце.
Ряст пишний та елегантний потягнеться до сонця.

Травень – це магія сходу.
Корончаті, мініатюрні, мультивікові й махрові Зацвітуть нарциси.
В такт зацвітуть володарі чарівної краси,
Назва цим квіткам – іриси.
Тюльпани хвилясті й махрові потім красу принесуть.
Опісля краса не скінчиться, коли вони відцвітуть. Свою естафету квіток весняних,
Літнім квіткам передадуть.
27.02.2025

***

Хто горе ніс на нашу Землю?

Хто горе ніс на нашу Землю?
Багато скажуть: – Це не я!
В таких немає Батьківщини,
Відсутня в них рідна земля.
Вони ситуативно жили,
Впевнені, що горя нікому не робили,
Безтурботно завжди жили.
За пайки, за чарку дармову –
На виборчі дільниці продавати голос свій ходили.

А ті, що їх так підкупили,
З Державної скарбниці потім їли.
Та їли так, що те, чого не поїли,
Взяли та надкусили.
А потім тим, що надкусили,
На мітингах підтримки тим самим виборцям,
Котрі за гречку та за чарку
Голоси віддали, їм платили.
А ті, покірно взявши недоїдки,
В чарчині губи мочили, довго ми так жили.

А тут, на зламі системи,
Прийшла в наш дім війна.
Хто винний?
І голосно всі закричали: – це не я!
Мабуть, таки продати голос свій за гречку
Вас заставляли?
І зранку з ліжка піднімали,
Під дулом автомата на виборчі дільниці заганяли?
А потім силоміць, мабуть, в автобус запихали?
Возили по дільницях різних,
Ви голосом своїм там торгували?
Того не розуміли, мабуть, що кримінал вчиняли?

Безтурботно так жили, За порушення Закону покарання не несли,
Відповідальності не мали.
Тепер війна, так, це не ваша,
Немає в тому вашої вини?
Мабуть, якби прийшла раша,
То радість би велику мали Ви?
А рід ваш, молодий, жіночий,
Має мрію мабуть таки одну – в груповому
Зґвалтуванні роль зіграти головну?

Чоловіків такого роду
До лав своїх покличе
Раші польовий військкомат.
Відмовитися можливості не буде,
Бо за відмову на власному подвір’ї
Солдат з шевроном триколору
Вас буде на смерть забивати!

І вибору тоді не буде – за рашку,
Чоловік такого роду
Життя має віддавати.
Така розплата є вже декому за те,
За небажання гідно жити
Та Землю Рідну боронити.
21.03.2025

***

Є в світі різний брат

Не маючи фізичних вад.
Живе у світі різний брат:
Має зір, а він сліпий,
Має слух, а він глухий,
Голос є, а він німий.
Якщо підводить брата зір – йому знайдеться поводир,
Він проведе його повсюди.
Йому розкаже про весь Мир.
Як має слух, а він глухий, то не біда,
Викладемо на папері
Та доведем реальність всіх подій.
Але якщо фізичних вад немає,
А по житті глухий, сліпий, німий – не варто витрачати зусиль без міри,
Не покладай надмірних на нього ти надій,
Хоч, може, десь і криється той шлях незримий.
Але йому ти не відкриєш правди,
Він правдою на даний час ранимий.
10 .05. 2025

***

Конвалії

Немов підготовка до весільних свят,
Конвалії в сукнях весільних стоять.
На Гірці Червоній грають весілля,
Грають музики й святкове застілля.
Немов наречені в очікуванні Червоної Гірки,
Чекають конвалії свята, весілля,
Святкового столу, з якого їм крикнуть
голосно : "Гірко!"
Запашними білими квітками цвіте, і завжди так цвіла.
В кисть зібраними дзвіночками,
На стороні безлистого стебла.
Ніжність та неповторність – конвалія – лісу окраса.
Гуляючи в лісі, її не зривай,
Бо згине весняна прикраса!
13.05.2025

***

Чаша

Є чаша в кожного в житті,
А в ній — духовного життя напій.
Коли духовно спраглий ти буваєш,
То спрагу можеш вгамувати в ній.
А в чаші тій смак непостійний: солодкий є,
А є гіркий, бо змінює його постійно кожен вчинок твій.
І в новий день на смак ти не жалійся,
Той смак ти заслужив в минулий день,
Тому тепер не ний! І напій цей до дна сьогодні пий.
Наступний день він може все змінити,
Якщо день по доброму прожити —
Смачний напій в наступний день вже будеш пити.
Неважливо, повна чи не повна чаша,
Скільки зміг за день надбати,
А смак такий, як заробив.
Своїм напоєм можеш інших частувати,
А рішення вони самі будуть приймати,
Чи з рук твоїх напій той брати.
А чаша в кожного своя,
Ми мусим пити її майже до дна.
Лиш по краплині в спільну чашу віддаємо,
До повної наповнює її вона.
А спільна чаша також в нас одна.
Ми не лишаємо жодної краплини,
Який би смак не був, коли п’ємо її до дна.
30.03.2025
Володимир Панченко

Володимир Панченко

Тисну на гашетку до упору

Тисну на гашетку до упору.
Все в диму, тумани навкруги,
Степи дикі в мене за спиною.
Рву я танком рабські ланцюги.

Сталь гуде та зве мене до бою.
І гармати б’ють, немов серця.
Їде танк мій, крізь вогонь та пекло,
Дає кату він прочухана.

Гул мотору принесе нам волю,
Рідна ненька вистоїть моя!
Україна в кожному снаряді,
Кожна міна, наче та струна.

Земля стогне та рабом не стане,
Наші танки ріжуть чорний бруд.
За Донецьком, за Херсоном рідним
Побратими мої в бій ідуть.

Не ридай у подушку ночами.
Мамо я залишуся живий!
Вчила ти молитись завжди Богу,
Щоб був в мене настрій бойовий.

Дай Ти Боже, мені трохи сили,
Щоб пройти це пекло та без втрат
Збережи прошу мою родину,
Кожен українець мені брат.

І нехай світ знає – ми незламні,
Бо у нас у грудях не димок.
Тисну на гашетку до упору
Переможний дістаю квиток.
Юрій Сіромашенко

Написане не мною, не зітру.
Пророчити не буду, не здійсниться.
Вода по-тиху падає, дощить,
Змиває мої тугу і печалі.
Вустами напишу тобі листа,
Очима розкажу про свою втіху.
Вода із неба падає…весна,
Окрилює і радощі приносить.
Я на світанні напишу тобі листа,
Не підпишу і не відправлю, звісно ж.
В нім напишу важливе, лиш для нас,
Залишу в скриньці, так…мені згадку.
Вода все падає… дощить весна,
Захмарилось на небі і у серці.

Avvroraa

Кохання
Змінюється розум на серце,
Починається справжня боротьба.
Стукіт серця заглушує весь світ,
Прориваючись крізь думки — мов хвиля.
Його очі, його розум —
Немовби твій.
Голубі, безжальні очі
Грають з карими — вогонь і лід.
Шепоче ніжно: «Я кохаю тебе!»
А правда це — чи тільки мить?
Паморочиться в голові,
Закохалась… так наївно.
Вимкнувши спів пташок весни,
Довіряєш серцю — сліпо, дивно.
Доторк — і світ уже не твій,
Усе навколо — лиш він і ти.
Та в глибині душі — тривоги тінь:
А що, як це були лише слова, пусті?
Вероніка