Всім матерям, чиї сини на небі.
Вам з висоти вітання посилають.
Й слова любові, ласки і потіхи
Думками в серця ваші направляють.

У цім посланні зміст такий короткий,
Проте пізнати знак не всім під силу.
Вони шепочуть :
– Любі наші, рідні,
Ви проживіть життя земне із миром.

Нас пам’ятайте у молитві щирій,
В обід чи зранку, чи в вечірню пору.
Нехай усмішка на обличчі сяє,
Коли підніметься ваш погляд ввись, угору.

Ми завжди поруч й ніжно обнімаєм
приємним вітерцем легенько так за плечі.
Промінням сонячним на шибці затанцюєм,
І місячним теплом зігрієм у холодний вечір.

Не плачте, мамо, ми живемо в небі
І оглядаєм Райськії простори.
Ми з вірою життя свої віддали. Земне життя.
За тих, хто був із нами поруч.

Життя небесне зараз в нас вирує.
І це життя Всевишній нам дарує.

Любов Колодій

А час летить … і ніч минає…
І ось вже 40 днів, коли тебе немає.
Сергійчику милий, синочку рідненький,
Спочивай із Богом, ти моє серденько.
А душа юнача до небес злітає,
Туди, де ангели радісно співають.
Будеш ти у небі Господу служити,
А в серденьках наших повік будеш жити.

Любов Колодій

Вже рік, як ти на небесах
В обіймах Бога проживаєш.
Вже цілий рік, як в молитвах
Ти Україну захищаєш.
Любимий син, мій захисник
Не на словах лиш, а на ділі.
Тебе обніму в молитвах,
Бо не відчую вже у тілі.
І Матір Божу я молю
Опіки для душі твоєї.
Вона з тобою там, в Раю,
Всі молитви складу до Неї.
Ісусе милий, дорогий,
Тобі вклонюся я низенько,
Своєю ласкою зігрій
Сергійка душу. Будь близенько.
Небесне військо захищай,
Їх там на небі так багато.
Нема ціннішого в житті
За Бога й друга смерть прийняти.
А ми, живучі на землі,
Завжди повинні пам’ятати,
Що нам молитви пресвяті
Поможуть волю захищати.
Господь наш Бош і наш Творець.
Він все підніме із руїни.
І подарує нам вінець
На славу Божу й України.

Любов Колодій

Синочок рідненький, дивлюсь я на небо,
а сльози стікають. Як тяжко без тебе.
Хоча би на мить повернути минуле й
згадати той час, як щасливими були.
Хоча би ще раз пригорнутись до тебе
й тебе обійняти.
Всміхається небо.
– Матусю не плач, я тебе обнімаю,
я з вітром гуляю по нашому краю.
Я вас поцілую промінчиком сонця,
яке заглядає у ваше віконце.
А як у саду зацвітуть буйні квіти,
то знай: це для тебе від мене з привітом.
Отець наш небесний усіх огортає,
і нас в Небесах і всіх вас в ріднім краї.
А ми Україну з Небес захищаєм,
щоб мир панував, цього щиро бажаєм.
А Бог милостивий і Матінка Божа
всім вам допоможе – й добро переможе.
Тоді зацвіте буйним цвітом калина,
і радість прийде, і
воскресне Вкраїна.

Любов Колодій

… Заплющу очі –
й в небо піднімуся думками,
щоб синочка там зустріти.
Заплющу очі –
Й ніжно усміхнусь.
Згадаю час, коли були малі ще діти.
Заплющу очі –
А роки ідуть.
І ось мій син у юність вже полинув.
Заплющу очі –
Він подався в світ.
Поріг своєї хати він покинув.
Заплющу очі –
Вічність і життя…
Переплітаються стежки й дороги.
Заплющу очі –
А душа болить.
І з серця вже не викинеш тривоги.
Заплющу очі –
А війна бреде,
І дух її неначе спопеляє.
Заплющу очі –
А життя іде,
І долю кращу люд увесь чекає.
Заплющу очі –
Й думку в небеса я відпускаю,
хай пізнає Бога.
Заплющу очі –
й лицарів добра зустріну там,
небесна їх дорога.
Заплющу очі –
А уста тремтять.
– О Боже милий, як їх тут багато.
Заплющу очі –
В відблисках тепла Ти їх прийми.
Ти ж їх небесний Тато.
Заплющу очі –
І яскравий цвіт
Вже огортає вільну Україну.
Заплющу очі –
І душі політ відчує
Міць і силу до загину.
Заплющу очі –
Й Господа любов усі пізнають,
Хто Христа приймає.
Заплющу очі –
Й Діва пресвята
Усіх нас Омофором покриває.

Любов Колодій

Коли нічка тихенько
Підступає до хати,
Колискову співає
Усім дітям свою,
У молитві низенько
Схиляючись мати,
Щоб ще раз пом’янути тих,
Хто поліг у бою.
Той, хто Ангелом Світла
Піднявся у небо,
Той, хто кров’ю своєю
В чистім полі стікав,
У бою він поліг,
Україно, за тебе.
Щоби землю святу
Ворог більш не топтав.
Щоб родили поля,
Колосились щоб ниви,
Багряніло веселкою
За небокрай,
Щоби діти Вкраїни
У мирі зажили,
Щоб Творця прославляли
Й любили свій край!

Любов Колодій

Сльоза солона
по лиці стікала
І тихо падала
краплинкою додолу.
А мати сина
в полі виглядала,
– Коли повернеться
синочок мій додому?
Моя кровинко,
ти моє серденько,
Синочок любий,
ласкою зігрітий.
Ти став на захист
нашої країни,
Бо тут живуть
іще маленькі діти.
Ішов у бій ти
лицарем відважним.
Просив у Бога
сили і надії,
Щоби розквітла
наша Україна,
Щоби збулися всі
юначі мрії.
А Господь Бог
дивився в чисте серце
І дарував тобі
безмежну віру.
Надію дав:
Воскресне Україна
За те, що Богу
ти її довірив!

Любов Колодій

Прекрасний сон наснився зранку…
Синочок мій такий щасливий,
Прийшов до себе у кімнату
І все навкруг наповнив миром.
А ми в кімнаті іншій були,
Й стіна їх простір роз’єднала,
Аж чую враз я крізь завісу:
Чарівна музика заграла.
І залунали звуки в танці,
Піднявши дух мій і бажання.
І хто ж це так чудово грає?
І хто прийшов до нас так зрання?
Тихенько встала… Крок за кроком…
Легенько відчиняю двері…
Приємна музика лунає,
Кожну клітинку наповняє.
Дивлюся в синову кімнату,
Крізь шибку тінь я розпізнала.
Синочок мій, це мій Сергійко,
А я на тебе так чекала.
Вхиляю двері я несміло,
Щоби його не налякати.
Замилувалася цим дивом
І стала сльози витирати.
І подивився він на мене,
Який приємно-милий погляд,
Відкинувшись на спинку крісла,
Провів кімнати своєї огляд.
Його почала я хрестити:
Отця і Сина, і Святого Духа.
Так пару раз я повторила.
І Бог почув … і він послухав…
Дозволив сину залишитись
Хоча б іще одну хвилину.
А я підбігла і обняла
Всім серцем і руками сина.
Я знаю – це його кімната,
Рояль, де взявся, не згадаю,
А із-під рук його несміло
Чудова музика злітає.
Його спитати я хотіла
Те, що у думці прокрутила,
Коли увечері при свічці
За нього Господу молилась.
– Як ви живете там, синочку,
Як ваші дні там протікають?
А він сказав, що все в порядку,
І ми про вас усе тут знаєм.
Стояла я і задивлялась…
Побаченому я раділа…
В очах моїх застигли сльози…
Це сон… і я це розуміла…
Розмова була в нас думками,
З уст не зронилось ані слова.
Як це прекрасно і чудово –
Зустріти сина свого знову.
Сказав, що це його кімната.
Сюди він може прилітати.
– Вона чекає твого зятя,
Готовий я її віддати.
Не знаю, що готує доля,
Чим день нас обдарує завтра,
Нехай буде Господня воля…
Життя прекрасне – і це правда.
Ми шляхом вічність наближаєм…
Лишень пройдім його як треба…
Живімо так …
Мов помираєм в житті земнім
Для царства неба

Любов Колодій

Вже на столі смачна кутя,
за стіл зібралася родина.
А на щоці бринить сльоза,
тут рідного бракує сина.
І серце крається в журбі .
Воно не може позабути
святі минулі вечори,
де разом всі хотіли бути.
І як раділи ми тоді,
і як разом колядували.
А час біжить без вороття.
Сумні тепер часи настали.
І не одна така сім’я.
Їх так багато в Україні…
Палає в полум’ї земля…
Міста і села у руїні…
А Святий вечір на поріг
У кожну хату заглядає.
І на покуті вже дідух,
а за столом усіх немає…
Заплачуть діти … і батьки…
Сестра за братом заридає ,
Він відійшов у інший світ,
і поруч вже його немає.
Кутя підсолена слізьми …
Сумний.. Святий … Вкраїнський вечір…
А на поріг колядники
принесли радість для малечі.
Та крізь журбу й сердечний біль
будем Ісуса прославляти.
Прийшло Дитяточко з небес,
щоб життя вічне всім нам дати .

Любов Колодій

Час не лікує –
Він пливе, мов вихор, пливе у вічність
стрімко, мов струмочком.
Час не лікує –
Тільки бальзамує криваві рани
туги за синочком.
Час не лікує –
А серденько плаче, криваві сльози
очі обпікають.
Час не лікує –
А душа ридає, лише в молитві
серце відкриваю.
Час не лікує –
А молитва лине ввись небесну
до самого Бога.
Час не лікує –
А думки шепочуть, щоб Богу милая
була моя дорога.
Час не лікує –
Ми усі це знаєм. Не завжди нам
приходиться радіти.
Але щоби приходити до РАЮ,
Повинні бути щирі ми,
як діти.

Любов Колодій