Жовтогруді синички повернулись додому.
Зараз їх так багато у моєму дворі.
Я дивлюсь крізь віконце, забувши про втому,
І так милі мені ці створіння малі.
Їх послав нам Господь, щоб вони нам співали,
Щоб несли радість світом на кожен поріг,
Щоби тішили око своєю красою
І щоб ми їх чекали з далеких доріг.
Це предвісники світла. Їх грудки жовтенькі
Сповіщають всім нам, що вже скоро зима.
Що вже скоро Різдво завітає,
У Вкраїну в сльозах, де спокою нема.
Де чорніє земля, обмиваючись кров’ю
Наших милих дітей, патріотів свобод,
Що життя віддали за любов і за віру,
Захищаючи кров’ю зболілий народ.
І немов ті пташки, вони стали до бою.
Відігнали свій страх і тривогу свою.
Рукави закатали і крила підняли,
І пішли захищати Вкраїну свою.
І не всі повернулись живими додому…
Як багато пташок піднялися увись.
І своїми крильми затуляють Вкраїну,
Щоби жити у ній було так, як колись.
Але як мерехтять жовтогруді синички,
Їх пір’їнка жовтенька на грудці сія,
Так зійде благодать на усіх українців,
І засяє у Бозі Вкраїна моя.
А поки приходить сумнесенький вечір,
Огортає всю землю вечірня пітьма.
Але сонце засяє – й усе заспіває.
Нам Господь помагає й вселена сама.
І заграє проміння у барвах веселих,
І мелодія звуків в таночок піде,
І усі на Землі будуть жити щасливо,
Нас Господь порятує, і бід не буде.

Любов Колодій

Вкраїна, зморена до сліз,
Така страждальна й многотерпелива.
Вкраїна, зморена до сліз,
Недавно ще така була щаслива.
Не знала, що насунеться гроза,
Й сусідські стріли землю всю засіють.
А вірила, що ось пройде вона,
І колоски пшеничні вже доспіють.
Вони доспіли, вишикувавшись в ряд,
Грудьми од вітру землю затуляють.
І ворога пославши в пекло,
Душею чисті, в дім свій повертають.
І це зернятко, що зросло у лан,
Від віри і від духу зеленіє.
І не зламать сусіду Божий план –
Ісус серця дітей леліє.
А в планах цих Вкраїна розквіта,
В піснях співучих і у вільнім слові,
Вся в вишиванках з Богом на вустах
Подяки піднесла святкові.
І заколосяться у полі всі жита,
Й пахучим цвітом ніздрі залоскоче.
Моя країна вірою свята,
Бо саме це Господь для неї хоче.

Любов Колодій

Чому ти, красуню, сумна й зі сльозами?
Чому не співаєш чарівних пісень?
Чому на запір твої фіртки і брами?
Чому не пускаєш гуляти дітей?

Колись я … була і чарівна, й весела …
Купалась в намисті неземних кольорів…
Світилися очі, і серце бриніло,
І діти гуляли в провулках дворів.

Раділи всі сонцю і синьому небу.
Полями леліяв легкий вітерець.
Буяли сади, й розквітала калина.
А юність збиралась іти під вінець.

Та враз все затихло… Прийшла завірюха …
Засипало снігом гарячі серця.
Душа заридала в засніженім полі…
Усе почорніло… І я вже не та.

А діти мої подалися далеко …
Ще їхня любов пломеніла вогнем…
Мені залишили тривогу.. і сльози…
І зморене серце… й душевний той щем…

Вони подалися на схід … Там руїни…
Щоб стримати холод своїми грудьми,
Й вогонь розпалити і нас зігрівати…
Щоб ми не відчули жахіття війни.

А сльози стікають … Пекучі до болю…
І рану на серці нічим загасить…
Багато дітей не вернулись із бою…
Як жити без них?.. Як, скажіть, мені жить?..

Вони піднялися душею у небо.
Далеко за хмари, в незвіданий світ,
Життя віддали за свободу й за вроду,
У наших серцях залишили свій слід.

Щоби зажили всі у мирі й любові…
З піснями, у барвах душевних заграв.
Щоб край свій любили й добро не згубили.
І вогник у серці, щоб завжди палав.

Щоби розквітала чарівна країна.
Буяла в суцвітті п’янкої краси.
Й піснями манила усіх Україна.
Ти, Боже, країну цю благослови!

Любов Колодій

Чорні хмари болотисті,
Сильний вітер угорі,
Україна у намисті
Розквітає на зорі!
Вітер хмари розганяє
І летять вони кудись,
Український синьо-жовтий
Піднімається увись!
Майорить понад лісами,
Понад степом у красі,
В чистім серденьку дитини,
В славній дівчини косі,
У відвазі юнаковій,
У молитві матерів,
У чарівній пісні й слові,
І у затишку дворів.
В ніжнім погляді ласкавім,
Що піднісся в небеса,
Де ГЕРОЇ проживають,
Незбагненна там краса.
Майори наш прапор волі
Поміж хмари, до небес!
Ми здобудем кращу долю,
Бо Ісус для нас воскрес!
І воскресне Україна.
І підійметься з колін.
Слава Богу заспіваєм
І складем низький поклін.
Віддамо в Господні руки
Ту державу на Землі,
Де веселка понад гаєм ,
Де курличуть журавлі.

Любов Колодій

Кожні мої стосунки
Закінчуються однаково.
Обійми, поцілунки,
А потім усе заново.

Перше знайомство,
Перше побачення.
Зникаєш раптово,
Чергові звинувачення.

Чому ти кидаєш мене?
Чому не хочеш боротися?
Невже серце твоє кам’яне?
Невже ти лукаво поводився?

Ти що, брехав мені у вічі,
Кажучи, що кохаєш?
Ти що, знайшов ейфорії,
Там, де сам не знаєш?

Брешучи щоразу,
Ти тримав мене за руку,
Казав, побачимося знову,
А сам планував розлуку.

Ти розбив мене ущент
І залишив саму-саміньку.
Я не забуду цей момент
І твою лиху насмішку.
Марта Олійник

Щодня я бачу незнайомку:
Сумніваюсь, але хочу –
Слова, присвячені знайомству
Щодня я намагаюсь підійти,
Сказати "привіт, як же ж тебе звуть?"
Та тихнуть всі сліди цих слів
Від внутрішніх страху злив

Підкидаючи монетку,
Сумніваюсь, але хочу
І забути я не зможу
Ті миті, коли вже майже підійшов
Й дивним здатись не хотів,
Гортав сценарії у голові
Та навіть кроку не зробив

Сумніваюсь, але хочу
Так, це справді дивна річ
Ніби не в коханні зізнаюсь,
Та все ж таки боюсь.
Вперше ж з музою знайомлюсь
Вперше з натовпу вкраду її одну
Яснор

Десь на Поліссі,
У далекому лісі,
Розказував мені старий дідусь,
Як важко було в країні
Як важко було жити
Але Миколай усьому зарадив,
Від нападу татар оберіг.
Наш герб на честь нього стоїть,
На честь Миколая.
Бистранська Ангеліна

Я кожен день — в своєму світі,
Де люди вірять в силу доброти
Де голоду немає і здорові діти,
Й де президенти не міряють німби́.

Я — в світі, де існує диво,
І мрія більше, ніж дурня,
І серце й воля кожної людини
Не міряться вагою гаманця.

Гнилі усмішки і пустії очі
Не лякають більше мене,
Бо в мене є свій світ дівочий,
Який придумало моє…

Замислилась і посміхнулась,
І тут відкрила очі я.
Це все був сон, а не реальність —
Аж біль до горла підійшла.

За що це все? Не розумію.
І тут побачила, душею я:
Сидить дитина, гірко плаче,
Оплакує тут все дотла.

Ці сльози — не вода, не вітер,
Не сніг, не град, а це — гроза.
Шумить, гримить і помирає…
Аж різко склалися діла:

Надія — це горить моя…

Але ж, вона все ще палає,
Горить на славу небесам,
В глибокій ночі не догорає.
Її не вбити ворогам.

Арлетта

Коли навколо темрява і грози,
І світ здається повним ворожнеч,
Не бійся сліз, тривоги не соромся.
Серце людське – не гріх, а гострий меч.

Коли обман, немов вода, повсюди
І правда гасне, наче свічка, вмить,
Згадай: не всім судилося нам бути
Хто світло в темряві, спроможний запалить.

Не озлоблюйся, навіть у неволі,
Не продавай душі повік за мідяки.
Залишся тим, хто з гідністю на полі
Життя пройде крізь зливи та вітри.

Бо велич не в званні чи у короні,
А в добрих справах, в щирості й теплі.
Лишайся ти Людиною від Бога,
Навіть коли всі стали, мов скажені пси.
Юрій Сіромашенко

У давній землі, що зветься Сіон,
Зродилося Слово, мов грім і закон.
Там, де пророки ходили в пісках,
Світло для світу палало в віках.

Авраам вірив в Бога, так само і ми.
Духом Святим всі ми хрещені.
Голос Ісаї у нас ще звучить.
Віра в Єшуа – це радісна мить!

Там, де Месія, народжений брат,
Нам він відкрив Неба вічний формат.
Через євреїв прийшов наш спаситель!
І благодать в серцях наших навіки.

"Хай не гордиться хто є не євреєм,
Бо коріння одне,"- це казав Мойсей нам.
З поваги, з любові, з правдивих доріг
Вшануєм коріння і наш з Богом завіт!
Юрій Сіромашенко