Ми зустрілись на життєвому шляху,
Із серцями повними любові.
Поєднали долі дві в одну,
І пішли життям – маршрутом долі.

Нас уводили у казку пори року,
Від весни і до весни радість несли.
А я закохувавсь все більш у тебе чорнооку,
Прожиті нами дні вважались сни.

У кожнім сьогоденні мить життя,
Ми наповняли сенсом і любов’ю.
В наших серцях завжди була весна,
Ми не обділені, лебідонько, з тобою долею.

Нашу сім’ю, що стала колоском,
Полишили уже зернятка – діти.
А ми з тобою живемо під одним дахом
Та один одного продовжуєм душею гріти.

Тепло душевне в нас не ізсякає
В серцях кохання, ще горить.
Взаємність нас і доброта не покидає,
День завтрішній продовжить життя мить.

Основою життя є сьогодення завжди,
Учора відбулось, завтра прийде.
І лиш кохання від істоку і до тризни
Нам на плаву життя тримає.

Яків Похиленко

Біль і смуток, на душі.
Героя везуть на щиті.
Коліна склали в два ряди.
Голови склонили до землі.
"Хвала, Герою, на віки!"
Кричали люди навкруги.
З ним дорогою ішли:
Діти, рідні та батьки.
Тишу крики розривали,
Труну, батьки, від себе не пускали….
Андрій Долгополий

Вовчанськ – рідне місто моє.
Як без тебе на світі нам жити?
Вовчанськ – знову новий день настає,
А я не можу тебе не любити.

Як хочу я по вуличками пройти, Де дитинство моє промайнуло.
Побачити знайомих і близьких,
І тільки думкою я плину у минуле.
Ми все життя зібрали у сумки.
Залишив назавжди рідні домівки.
І більше в місто не повернемося ми
І не надішлимо близьким своїм листівки.
Душа болить і рани знову ниють
На згадку лиш залишились ключі.
Які ніколи хату не відкриють.
І не заснути вже спокійно у ночі.
Вовчанськ – рідне місто моє.
Як без тебе на світі нам жити?
Вовчанськ – знову новий день настає,
А я не можу тебе не любити
Валентина Харченко

Над головою каштани квітнуть,
Сосни і дуби виросли верх.
Небо хмарами покрила,
Як ковдра над малечею.

Любо дитятко мати руками до себе обіймає.
Тиху пісню колискову заспівала.
І журбу і тривогу вклала в словах.
Різні думки нахлинули.

Сльози з очей капає в низ.
Долонею своєю обличчя витирає.
І усмішка з’явилися на лиці.
Сонце сяє і грає своїми промінчиками.

Голуби літають навколо нас,
Повітря чисте і духмяне.
Тюльпани і квіти квітнуть.
Митці на лавочці сидять.

Щось творять, а розумі спалахують ідеї.
А видатні люди на постаментах стоять.
Дошки пошани відкривають всюди,
Про загиблих героїв і різних історичних подій.

Фотограф знімає в об’єктив,
Все що попаде йому.
Спортсмени бігають дистанцію,
А хто ходьбою займається постійно.

Релаксом і духовними вправами займаються.
Здоров’я підтримують постійно.
Діти маленькі в колясках відпочивають,
І дихають свіжим повітрям.

Виростуть міцними і здоровими,
І батьків будуть шанувати на віки.
Гарний краєвид через арку.
Графіти і малюнки зображені на стінах.

Вінниця шанований місто для туристів.
Тут відпочити і розвиватися різними напрямками.
Всім вистачить місця під парасолькою.
Все для душі і тіла бажає є:

І духовне і світське знання в науках.
Розвивайся куди хочеш.
Будь собою весь час,
Живи і дихай на повні груди.

Серце б’ється і чутливе.
Ми живі і непереможні народ України.
Природа дивовижна і красива.
Малюнки в небі пливуть,

Як кораблі по морю.
Багато слів не вистачить,
Щоб гаму кольорів передати.
Безмежний краєвид огортає нас.

Не можу завершити, бо меж не має,
Як океан безкрайній ,
Так слова пливуть рікою.
Листів не вистачить в зошиті.

Денис Третяк 21.05.2025
Денис

Після холодного і дощового дня,
Тепло настало сьогодення.
Яскраві барви світлими стали.
Печаль змінилася на радість.

Вирує струмочок в ущелині,
На карпатських горах стане сніг.
Сховані там великі скарби.
Природа і цілющі джерела там гарні.

Ягодами, плодами і грибами накрита ціла скатертина.
Вівці отарами пасуть вівчарі,
Новини передають через трембіти свої.
Старовинні міста Ужгород і Яремчі,

Всіх запрошують відвідати їх.
Старовинні замки, храми дерев’яні,
Манять до себе вони.
Старовинна архітектура і природа,

Дає можливість відчути,
Як шепіт цеглини і духмяний запах
Вирує в цій місцевості.
Доторкнись своєю долонею,

І думками поринемо в минуле.
Про славні часи князівства,
Добробут наших пращурів,
Закладений вічний код життя,

Вивчаючи минуле і дає надію.
Великий народ там жив,
І оставив поколінню традицій і звичаїв.
Гарний маємо різні вишиванки,

Як історія і код нації передається віках.
З малечку виховані в традиції,
І в майбутньому нащадкам передадуть.
Любов і шану до минулого,

Як реальні факти буття.
Змінюються покоління,
А історія жива.
Книгу велику маємо,

Навчатись в історії повинні постійно.
Безмежні глибини пізнати треба.
Для того,щоб, рідний народ Закарпаття,
Має існувати завжди в серцях людських.

Денис Третяк 21.05.2025
Денис

Стискаєш руки, мов у сні тримаєш,
І час для нас — лиш марево в вогні.
У танці тіней тіла зливаються,
Гарячий подих губ на кожній хвилі.
Між нами тиша, що мовчить гучніше
За всі слова, що сказані в пітьмі.
Стискаєш міцно, і тепліше, ближче,
П’янкішим стає подих на межі.
Цей шал, де кожен порух — злиття душі,
Де розум тоне в пристрасній ріці,
Де ми — єдині, без кінця й початку,
Вільні в почуттях, мов зорі у руці.
Дотик губ — і світ завмер,
Тиша в ночі, мов химер.
Тіла злились у ритм один,
Душі сплелись у тин.
Погляд палкий, рухи п’яні,
Грають тіні на стіні.
Усе вогнем між нами йде,
Немов би час на мить замре.
Гарячий шепіт, глибший вдих,
Мов подих вітру поміж стих.
Слова зникають, лиш мить єдина,
Танцюють душі у плині тіла.
Усе у русі, все зникає,
Та пристрасть нас не відпускає.
Усе стає, мов мрія в снах,
Де ніч лягає на плечах.
Тепло долонь і трепет шкіри —
Ми тонемо у власній вірі.
Де кожен дотик, мов весна,
Розквітне квітами без дна.
Ми знову й знову — в вир почуттів,
Де кожен рух — без слів… Без слів.
Тремтять вуста, мов хочуть щось сказати,
Та слів немає — тільки хіть і дотик.
Тіла тремтять, шукаючи втекти
У шал, де між нами – веселий бісик.
Ми тонемо в хвилях солодкої зливи,
Кожен дотик — як грім, кожен рух — мов відлуння.
Тремтить повітря, гаряче й мінливе,
І час для нас став одним сплетінням хвилі.
Тіла зливаються в єдину симфонію,
Гарячий подих — ніжний, глухий.
Вуста зливаються в пристрасну арію,
В кожному дотику — шал і ритм.
Руки вивчають кожну лінію шкіри,
Як картини, що відкриваються вночі.
Трепетний стогін і шепіт мрій —
Це більше, ніж слова, це все, що є в нас.
Гарячий піт стикається з холодом,
Ритм сердець, що б’ються в унісон.
Ми танцюємо в темряві, де кожен рух —
Як вибух кольорів на полотні емоцій.
12.09.24
Марія