Коли страх став таким сильним?
Коли річка потекла в сторону?
Коли ти пішла від мене?
Коли я почав пити?
Мабуть, тоді, коли —
Ти, тримаючи дитяче взуття,
Сиділа біля калюжі крові.

Це була наша дитина.
Я досі задаюся питанням:
Як все так вийшло?
Як все так знищилось в один момент?

І зараз у будинку,
В нашому будинку,
Вже немає твого запаху,
Твоїх речей,
Та твоїх очей,
Твоєї усмішки —
Вони мов океан,
Мов кришталевий посуд:
Такий гарний,
Але такий крихкий.

О, люба, я вмираю.
А ти про це й не взнаєш
Helen

Перестаньте тикати в них пальцем!
Так не такі як ми,
Вже давно не такі як ми,
Вони одягнені –
В подекуди порвану військову форму,
Їхнє тіло покрите ранами,
А в серці їх біль і жах!
Вони не такі як ми,
Вже давно не такі як ми,
Вони бачили те
Чого не бачили ми,
Десь там на нулі
Вони вмирають за нас!
Ви називаєте їх героями,
Але боїтеся їх,
Тикаєте в них пальцями
І промовляєте своїми ганебними вустами
« Пасматрі какой уродлівий дяденька»
Перестаньте благаю вас
Це крик душі і серця мого
Я не плачу це просто
Біль мій говорить за мене.
Перестаньте тикати в них пальцем.
Бо вони не такі як ми,
Вони вже давно не такі як ми.
Helen

Я кохаю лише тебе,
Шукаю погляд лишень – твій.
Винюхую як пес
Твій запах,
Твій дорогий парфюм.
Чому ж так сталося?
Не знаю, і не думав я тоді про це.
А зараз й не шкодую
Про все.
Чому ж?
Не знаю, можливо,
Тому що ти тепер моя?
Helen

Весільна сукня на мені,
І сльози льються вже рікою.
Чому ж так сумно на душі?
Що знову коле у грудях?
Твоя брехня.
І твоя зрада.
Зробили з мене дівчинку плаксиву.
Сиджу – я , біля моря почуттів,
Незрозумілих і болючих.
Мені так сумно, гірко стало,
А ти з другою під вікном.
Цілуєш її в щоки,
Як я свого ведмедя у дитинстві.
Ти більш не мій,
Не мій коханий чоловік,
Не моє серденько –
Тепер не мій.
Ти просто спогад,
Що я забуду.
І порину у щастя-гори,
Де б я з тобою не була.
Helen

На зустріч шторму
Я лечу.
Мене звуть Лесі, я бурчу.
Я крикну в вирій:
Гей, хто там?
Там десь мій дядько під ґрунтами,
Лежить солдатиком в труні.
1я думаю:
Про нього – усі ці дні.
Я знаю, що смерті не боявсь він.
Та я боюсь.
Але лечу на крилах страху.
Врятувати своє життя –
Від краху.
Helen

Я вірю, що закінчиться війна!
Всі війни закінчуються однозначно!
Закінчиться це кровопролиття,
Всіх так чекають рідні,
Всі Вам вдячні!
Я загадала цифру «23»,
Чекаю її щомісяця, щороку.
Надіюсь Перемир’я прийде
І в Україні запаную спокій та свобода всюду!

17.05.2025

Зазалентінова Алла Миколаївна

І промінь сонця червеневий, в погляді завис. Сидить дівчина на траві, та споглядає щось у небі,та в далені крізь всі думки, лунають вибухи страшенні.
І знає кожен хто в тот час, хто біля неї чи окраїн, як б‘ється серце, як втомлено воно дихає.
Десь там, на іншій стороні земля палає у вогні, не чутно співу солов’їв та повсякчас стріляють.
Лютує звірем, душа рве, за нашу землю, за героїв що не бояться у вогні давати відсіч на полі бою .
Анастасія Козир

Твой мир, ну полон красоты!
И ты, об этом, наверное не знаешь.
Я буду как великие вожди, идти и на пролом стремясь к победе, я завоюю все твои миры, от глубины морей до самой крайней точки.
Я буду помнить каждый поцелуй, и буду строить тайные стратеги, чтоб повторить тот самый день, когда практически пришел к победе.
Анастасія Козир

Все життя жила щасливо я,
Не знаючи що таке війна
Але вона прийшла в мою країну
У мою рідну Україну,
І завдала шкоди усім нам.
Багато забрала життів,
Людей, тварин..
Немає слів.
Одне бажання для усіх
Щоб в пеклі весь згорів їх рід!

Стейсі

Її очам цей смуток дуже личить.
Наче поглинули усе трагічне.
Ввібрали в себе всі вистави, де б не було щасливеньких закінчень –
В театр, на такі вистави, збігається чимало глядачів.

Але який би жанр не обрала,
Жодні роди і види не допомогли.
Актори грали вкрай погано,
Ніхто не вірив в ці казки.
Тому в житті ніхто не дослухав її сценарії, здебільшого сумні.

Буває іноді, видніється відгомін горя в погляді її,
Та вже якось все це невчасно.
Нема більше проблеми в глядачі.
Просто тепер вона вважає,
Що її очам цей смуток дуже личить.
Юлія