Як жаль уходять в вічність люди,
Без честі гинуть.
І пам’ять людства може забути.
Важко молитися за них.

Серце стискається і плаче.
Є сила Божа яка лікує і відновлює нас.
Ми любимо Бога і Матір Божу.
Як добре бути з Ними.

Будемо боротися з злом всередині і навколо нас.
Буде знищена на вічно.
Життя тимчасове,а цінувати треба зараз.
Дякуємо за милосердя і любов людей.

Там де мир і спокій.
Історія життя пишеться на листі.
Є десь другий чудовий світ.
Святим зветься він.

Там радуйся і мирно люди живуть.
До Небесного Творця стрімиться люд.
До побачення старі друзі,
Спати треба, а нам працювати.

Вставати треба нічна варта,
Захищати країну нашу.
Вірою і правдою служимо,
Сіяти добро і любов навколо нас.

Забудемо про зло,
Простимо і відпустимо їх.
І мирно підемо своєї стежиною.
До дому повернемося.

До побачення і Ангела охоронця Вам і безпечної в дорозі.
Денис Третяк 16.05.2025
Денис

Щоб життя принесе тільки радість,
Щоб виконуватися бажання,
Щоб в серці буде вічне свято
Любові, добра і розкоші!

Щоб дім наповнився радості,
Спокій і радості будуть в нім,
Зірка бажання ясніше сонця
Щоб світить в небі голубим!

Денис Третяк 16.05.2025
Денис

Цінуй ти друга, доки можеш, бо завтра може вже не стати. Не прийдеш ти до нього більше в хату, не сядеш за одним столом. Я знаю, друзів є багато, та найкращий друг іде з твоїм хрестом.
Чихун Любомир

Привіт, мій рідний.
Я не знаю, куди саме доходить цей лист. Але я вірю, що ти його побачиш. Бо він написаний серцем. Бо він про тебе.

Сьогодні мені сказали, що вручили тобі медаль. Посмертно. І знаєш, я не відчула радості. Не відчула гордості. Я відчула тільки порожнечу. Бо я не так хотіла побачити цю медаль. Я мріяла, що ти сам принесеш її додому, що подзвониш і скажеш:
«Сестричко, дивись — я добився свого! Ти пишаєшся мною?»
І я б сказала:
«Так, братику! Я завжди пишалася!»

Але тепер мені просто написали повідомлення:
«Привіт, Маринко. Я забрала медаль. Вручили сьогодні…»
І все. В одну мить серце знову стиснулося. Не так я хотіла зустріти цю медаль. Не так…

Зараз усі говорять, що ти герой. Усі згадують тебе, шанують, плачуть. Але де вони були, коли ти був живий? Коли телефонував із фронту, коли чекав на слова підтримки? Тоді ти теж був героєм — тільки живим. Захисником. Старшим братом. Частиною нашої казкової сім’ї — мама, тато, четверо синочків і лапочка-дочка.

А тепер — нас троє. Без тебе. Без нашого найстаршого, наймудрішого. Без твого голосу, сміху, погляду. Ти став мовчазним портретом у рамці, і медаль твоя лежить не на грудях, а на столику в кімнаті, де ми всі тебе шукаємо.

Брате, якби я тільки могла, я б проміняла все — і цю медаль, і всі відзнаки світу — лише на одну розмову з тобою. Щоб сказати, як сильно я тебе люблю. Як мені тебе не вистачає. Як болить.

На твоєму похороні я запам’ятала слова:
«Не кожен воїн може бути героєм. І не кожен герой — воїн.»
А ти був і тим, і іншим. Але для мене — ти завжди був просто брат. І ти завжди ним залишишся.

Я пишаюся тобою. Але ця гордість така гірка…
Я люблю тебе. І завжди любитиму.

Твоя сестричка,
Мариська.
Марина

Очі кольору весни дивляться на мене,
Поринаю в море снів бурштинно-зелене.
Я дивлюсь і завмираю,чую плескіт хвилі,
Чомусь Бог мені не дав очі сині-сині.

Так навмисне,щоб хотіла дивитися в небо,
Як те море,після бурі, бурштинно-зелене!
А те небо, дощем вмиє зелені ті очі,
Сонце променем ласкавим мене залоскоче.

І очистить душу вітер,піднесе високо,
Буду бачити світи я далеко,широко…
Як же добре,що Бог з неба не забув про мене,
І в дарунок очі дав бурштинно-зелені.
Олена Рибенко (Рута)

Мене б не мало бути тут,серед усіх оцих розборів,
Мене б не змусило нічого відректись від волі,
Одна єдина воля до життя!
Але я тут,посеред поля бою з отими вітряками змагатись намагаюсь до кінця.

Кричу і плачу, встаю і знову падаю до долу,
Як перероджений боєць чіпляюся руками за життя,
Одне єдине є моє життя!
То в чому сенс,яка ціна його? Забрати,знищити чи зовсім стерти з мапи
Мою любов, всі мої мрії назавжди?

Я й досі тут,ти можеш бачити мене і чути,
Але чи довго,чи достатньо голосно кричу?
Один єдиний голос в мене!
Молю тебе, почуй,допоможи нам вижить
Серед усіх страждань,наповни груди миром,
Бо дані нам тобою : Воля, Голос і Життя!
Рута(Олена Рибенко)

Я маю право просто жити,
На цій землі,де народились мої діти
І де поховані батьки.

Там,де я вперше закохалась,
Де в березі Дніпра купалась,
Де чути співи соловїв.

Де верби плачуть в верболозі
І де черешні при дорозі,
В дитинстві рвали ми дітьми.

Де бузина,калина, м’ята,
Де дідова стояла хата,
Де хліб в бабусі на столі.

Цей край назвали Україна,
Тут навіть мова солов’їна,
Тут маки,грицики і я.

Я -Рута.В моїм серці-воля,
Вітрами дихає душа.
Ось це і є моя Земля!
Рута(Олена Рибенко)

Я з тобою лину в небеса,
В чисту даль без сліз і болю.
І навчусь творити чудеса,
бо я знаю,що любима я тобою.

Я гніздечко наше звию із гілля,
попливу рікою за тобою.
Тільки знай,що я навік твоя,
Бо я знаю,що любима я тобою.

Треба буде вмерти-я помру,
Витягну на собі з поля бою.
Лише знай,що я тебе люблю,
Бо я знаю,що любима я тобою.
Рута(Олена Рибенко)

Я знала точно,що з каміння можна прорости
І квітнути тихенько під чужим балконом.
Це добрий знак живучості буття,
Прости…
Сплело моє коріння міцно важкістю бетону

А перехожі йдуть,минають довгі дні і ночі
Дощами моє гілля умиває,в спеку сонце палить
А ти вросла в оті каміння вже на віки
Зажди..
Хоч розплети на мить свою косу дівочу

Вже сутеніє ,ввімкнули ліхтарі усюди
І стало затишно,хоч досі я під тим балконом
І вдячна я тобі за серенади під вікном
Мені..
А люди думають інакше…люди..люди..
Рута(Олена Рибенко)

Не всупереч чомусь, але задля чогось,
Не всупереч собі ми обираємо шляхи
Незрозумілі і важкі,але для нас потрібні дуже.
Бо то єдиний шлях саме задля того,
Хто є в мені і для кого я зовсім небайдужа.

Той хтось ,найважливіший за усіх на світі,
Той хтось найважливішим був і буде,
Для кого я відкрита книга, я і автор
Сюжети всі мої,але сценарій писаний не мною
І все життя моє як добрий індикатор.

Мій кожен день і кожна інша пора року,
Мій кожен день і те,що залишилось у житті
Наповнене дощем і сонцем,грозами й вітрами,
Морозним візерунком на вікні оселі,
Звичайними людськими почуттями.

І це моє життя , і я така як є у ньому,
Це лиш моє життя, я іншою не стану
І в цьому вся його краса,весь шик і грація.
А все що дороге мені любить не перестану
Бо це і є моя душевна інтонація.
Рута(Олена Рибенко)