Палка любов

У любові сірості немає —
Поки кохання тебе обіймає.
Та як тільки воно згасає,
У серці світло пропадає.

Чи можна так сильно любити,
Щоб щодня словами хвалити?
Біль у душі заглушити —
І волю духу не спинити?

Любов — це диво! Та не всі
У вічність дива вірять.
Тримтять у страху їхні крила,
Несучи мовчки свою провину.

Тож вірте й любіть, не зникайте,
Як віриш — усе оживає!
Це щастя — що м’яко триває,
Теплом крізь серце тече і прощає.

І тільки слово нас обганяє —
Це — любов, що міцно обіймає.
Roman

Фальшивії ноти танцюють між нами
Блискуче лезо ріже шлях прямо
Червоне намисто впало на землю
Уламки падали, творячи сферу
Споконвічні мрії згоріли в розпачі
У новім тілі — пам’ять мільйонів літ
Воно із нього рветься, несе в собі рух
Темна вода зростає й густіє
І під кінець тебе я попрошу,
– ріж характером швидше за лезо.
Ілля

Дні любові у тижні, потім в місяці,
Пишу вірші, як дихаю – глибоко й коротко, смертельно точно…
Ці букви, мов шепіт між ударами серця,
Що скоро зупиниться від твого вбивства,
Лікування дотиком, а вбивство холодом.
Життя через імпульс йде мов по дротах під напругою,
Очі та руки – мій крайній вирок,
Я злочин без каяття, а ти страта без свідків.
Ілля

Іншим змінюю на «не турбувати», а для тебе змінююсь,
Не намагаюся стати кимось, я таким і є.
Всі справи потоку коханню не завада,
Бо головна завада є у тобі.
Пояснення не треба, бо ти усе розумієш,
Кохання як хвороба, що вбиває одного.
Тривожна привʼязаність була тільки з тобою,
Вона квітне допоки життя не опустить,
Допоки імʼя твоє у душі,
Допоки ти – перша й остання думка на дні.
Ілля

Кожного дня, не помічаючи себе,
Ти не відчуваєш холод, створивши його
Створивши усе, що вбивало мене.

Я живу поміж уламків, де кожна секунда – рана,
Де кожну хвилину смерті, це мої клітини мертві,
Твоє хоббі тісно звʼязане з водою,
Лити холод на замерзлі руки, це буде краще всього.

Я вбиваю цвяхи в серце, щоб воно не розлетілось,
Обіймаю тіні, думаючи що це ти.
Ілля

Розшукаю тебе всюди, і в метро, і в темній ночі, І як завжди, ти знайдешся десь у мене в серці. Майже все воно зайнято лиш тобою, Інші декілька рядків – це вірші про тебе.
Біогенний амін зробив свою справу, Розбитий ритм, я не сплю вночі. Не здатен забути розлад важкий, тяжчий за всі муки вночі, Бо всі мої муки тепер ніщо: ані смерть, ані біль, ні страхи.
Але ти не просто ніщо – а щось більше в рази, розумій, як хочеш. Причина моїх ночей і думок, і моєї найголовнішої вади.
Ілля

Мені страшно, мені холодно,
Чому такий великий вплив?
Я тремчу весь, я боюся,
Що прокинусь без твого тепла.
Все нестерпно, я брешу,
Що памʼять про тебе вся стерта.
Ти все знаєш, я не позбудусь
Усього, що побудовано було раніше.
Лише підсилю своє багаття,
І без різниці, якщо сам в ньому згорю.
Ілля

Коли ти знову розібʼєш мене,
Будь ласка, памʼятай, я повернуся знову
Вдар по всім болюючим місцям,
Я ж так залежний від цього.

Прошу, звинувач мене у бідах знову,
Бо тільки моя всюд провина?
Знущайсь скільки хочеш, бо ти особлива,
Троянда серед всіх роз.
Вибір важкий, горіти в тобі,
Це як буря, від якої не хочеш втекти.
Ілля

Мною маневрують емоції і почуття,
Я потребуюсь тільки у твоїх очах,
Вони гірше всіх mental проблем,
Думки про них звели ще вчора уночі.
Та сьогодні є на думці лиш ти одна;
І якщо розведе дорога долі – збудую нову тільки нам.
Згодом тисячі mistakes я will change it за для тебе,
Це щось більше почуттів,
Це щось більше за залежність.
Ілля

Мій перший крик,як крик душі,
Мій перший крок,як на межі.
То вниз,то вверх,то знову вниз,
Згорають дні,неначе хмиз.

А я все йду,вперед-назад,
І не завжди життя,як сад.
Думки чіпляють за світи,
Куди іти,куди іти?

Маю потребу зупинитись,
Джерельної води напитись.
І знов дорога в далечінь,
Покликала із сновидінь.

У кожного із нас історія своя,
Не сплутати нізащо,де моя,а де твоя.
Кінець лише один,крізь темні коридори,
А там сюрприз у ящику Пандори.

Рута(Олена Рибенко)