Замість того, щоб дати пораду,
Як людині прожити життя.
Ти емоціям дай своїм раду.
Бо слова не знайдуть вороття.

Не осуджуй у гніві нікого.
Кожен хрест свій несе на плечах.
Промовчи і ні слова лихого,
Прояви краще ласку в очах.

Нам усмішка доречна й привітна,
Розм’якшить на секунду тягар.
Доброта твоя вічна безслівна,
Це великий Божествений дар.

Мабуть ввічливість нам допоможе
Віднайтися в людській простоті.
А манери нестримно хороші
Всім полегшать життя на землі.

Теребить вітер листя юне,
Весною травень вже бреде,
Потиху хмара небом суне,
У сонця посмішку краде.

Хвиля за хвилею котилась,
Немов радіючи весні,
Та раптом хмара зупинилась,
Сипнувши крапельки рясні.

В грайливі хвилі, поміж трави,
В кущі привабливі, густі,
В плакучі верби, кучеряві,
І в звичайнісінькі, прості.

13.05.2025.
Ганна Зубко

Минуле славне, правда, маю,
Окраса — річка, береги,
В думках, у снах його шукаю,
Душею прагнучи зайти.

В обнімку з вітром по пісочку,
Під шелест верб і осоки,
В старий садок, що на горбочку,
Між хвилі, пройдені роки.

В ті спориші,
що вздовж до броду,
Сивий полин і будяки,
Де гнуться верби понад воду,
Та заворожують пташки.

У ті луги, що біля гаю,
Де пахнуть трави, як ніде…
Надіюсь, мрію, обіцяю —
Моя душа туди зайде!

11.05.2025.
Ганна Зубко

СКІЛЬКИ?

Ворог спати не дає,
Не дає нам жити,
Скільки буде те сміття
Світом колотити?

Скільки буде литись кров
Через ту сволоту?
Я про це питаю знов
Світову спільноту.

Скільки будуть нас вбивать
Клятії ординці?
Скільки горя ще пізнать
Мають українці?

Скільки буде з болотів
Ворог наступати?
Скільки має ще життів
Нарід наш віддати?

Скільки слізоньок гірких
Вилити ще маєм?
Просим захисту в Святих,
Що роби́ть – не знаєм.

Скільки бути цій війні,
В вибухах «купатись»?
Здихіль коли сатані?
Як з ним поквитатись?

Скільки буде світ мовчать
І на все дивитись?
Скільки буде все вивча́ть?
Як із цим миритись?

Скільки в землю нам лягать
І в крові́ тонути?
Як Всевишнього благать?
Як нам далі бути?

17.05.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1039914

НЕ ЦУРАЙСЯ

Не цурайся мови, друже –
Вона калинова.
Мелодійна і барвиста
Українська мова.

Не цурайся і не нехтуй
Нею розмовляти,
Бо Вкраїна й рідна мова
Мають розквітати.

Не кажи, що тобі зручно
І близька ворожа.
Тільки наша милозвучна!
Й на це ласка Божа.

Хай складаються щеле́пи
До рідної мови,
Адже ти не розтелепа,
Що веде розмови.

Не звеличуй ти ворожу
Своїм белькотінням,
А й скажи: «Усе я можу,
Вже прийшло прозріння».

Не топчи ти калинову,
Бо вона – єдина,
Нею має розмовляти
Уся Україна!

18.05.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1039982

Коли наступає в моменті
Слизька кам’яниста дорога.
Кінчаються всі аргументи,
Шукаєш у храмі ти Бога.

Потрібна від нього підтримка,
Щоб взяв тебе міцно на руки.
Доніс на щасливу зупинку,
Де закінчують плин свій муки.

По сьогодні ніхто не знає,
Де живе наш великий творець.
Хтось в іконах його шукає
І чекає щасливий кінець.

Але часом мені здається,
Що планета один організм.
Святе лише там відгукнеться,
Де присутній в живих моралізм.

Поселяється в чистім серці,
Де від вчора панує любов.
Там будує прозорі фортеці
Замість тисяч тутешніх церков.

Панує людськими руками,
Надихає творити добро.
Відшукати б його з роками,
Щоб спокійно на серці було.

Соловеєчку-пташино,
Ти співаєш на калині,
Розсипаєш свої трелі
І журливі, і веселі.

Душу заворожиш ними,
Соловеєчку-пташино.
Вранці я вікно відчиню.
Щоби слухать твою пісню.

Та увечері витьохкуй,
Серце знайде тоді спокій.
Хай не змовкне в Україні
Диво-пісня солов”їна.

2020 р.