Стискаєш руки, мов у сні тримаєш,
І час для нас — лиш марево в вогні.
У танці тіней тіла зливаються,
Гарячий подих губ на кожній хвилі.
Між нами тиша, що мовчить гучніше
За всі слова, що сказані в пітьмі.
Стискаєш міцно, і тепліше, ближче,
П’янкішим стає подих на межі.
Цей шал, де кожен порух — злиття душі,
Де розум тоне в пристрасній ріці,
Де ми — єдині, без кінця й початку,
Вільні в почуттях, мов зорі у руці.
Дотик губ — і світ завмер,
Тиша в ночі, мов химер.
Тіла злились у ритм один,
Душі сплелись у тин.
Погляд палкий, рухи п’яні,
Грають тіні на стіні.
Усе вогнем між нами йде,
Немов би час на мить замре.
Гарячий шепіт, глибший вдих,
Мов подих вітру поміж стих.
Слова зникають, лиш мить єдина,
Танцюють душі у плині тіла.
Усе у русі, все зникає,
Та пристрасть нас не відпускає.
Усе стає, мов мрія в снах,
Де ніч лягає на плечах.
Тепло долонь і трепет шкіри —
Ми тонемо у власній вірі.
Де кожен дотик, мов весна,
Розквітне квітами без дна.
Ми знову й знову — в вир почуттів,
Де кожен рух — без слів… Без слів.
Тремтять вуста, мов хочуть щось сказати,
Та слів немає — тільки хіть і дотик.
Тіла тремтять, шукаючи втекти
У шал, де між нами – веселий бісик.
Ми тонемо в хвилях солодкої зливи,
Кожен дотик — як грім, кожен рух — мов відлуння.
Тремтить повітря, гаряче й мінливе,
І час для нас став одним сплетінням хвилі.
Тіла зливаються в єдину симфонію,
Гарячий подих — ніжний, глухий.
Вуста зливаються в пристрасну арію,
В кожному дотику — шал і ритм.
Руки вивчають кожну лінію шкіри,
Як картини, що відкриваються вночі.
Трепетний стогін і шепіт мрій —
Це більше, ніж слова, це все, що є в нас.
Гарячий піт стикається з холодом,
Ритм сердець, що б’ються в унісон.
Ми танцюємо в темряві, де кожен рух —
Як вибух кольорів на полотні емоцій.
12.09.24
Марія

Колись, наставали ті часи
Коли сунули на нас орди.
Тоді й ангели спускались
До щита зі списом притулялись.
Нечиста йшла,
А з ними путін – сатана!
Та невдовзі вони відчули те:
Що рід козацький -все живе!
Що воїн кожен український,
Тілом й духом яскравіший.
Втрати були з двох сторін,
Та духи братів-козаків, на небі проводили обмін.
Вперше за всі часи,
білет брали в пекло всі вони,
А на заміну : до бою йшли,
що на землі.
Чорти кацапській ще й не знали,
Що їхнє пекло то все гра,
На полі бою, проти козака!
Вони відчули справжні муки,
та в котел по-справжньому посаджені всі суки!
І щоб, там диявол що в Кремлі,
Не грав в життя на карти на столі!
Який не бачив в мріях він фінал.!?
Та в Україні в нього був лише канал.
Чорти з дияволом всі бігли,
а згодом всі за все тай заплатили.
Країна наша процвітала,
А в них із часом все як було так і стала.
Народ їх все плаче навкруги,
Шукає виправдання собі.
Андрій Долгополий

Йшов колись по полі я,
Аж тут здибав козака..
Як би ж то в місці,
чи в мирний час,
Я б спочатку на свій зір не мав образ.
Став я тоді мов стовпом
Повз ним відчув себе гномом.
Голова в мене вже кипить,
І він дививсь на мене,та мовчить.
Піт вже втричі по мені,
А він мені:"йди сюди"!
Серце тьохкає, та рветься до пісні,
А той козак: "готов тут всіх
Ми всі вже в полях.
Задовго , за цим всим спостерігали,
Та з неба, по домові , до землі,
білети гуртом усі і взяли !"
А ще він тоді сказав таке:
" Готуй усіх – Хмельницький йде!"
Після цього, зовсім за стовпів.
Бачу це і чую все,
А в голові не вкладається усе.
Чи погано так мені?
То дах зриваэться ? А може це вісні?
Коли піднявся від землі,
Відчув відразу ,що мабуть ні.
Зверху бачив чуб,
Під мишками відчув натиск рук.
Сльоза моя, йому на чоло упала,
Мене до тями відразу повертала.
З криком:" З нами козаки!"
Я біг не довго, до " Біди".
Біда- хлопчина хоч куди,
Закрив мені рота: " Замовчи!
Не з нами! А ми і є козаки!".
Хвилин п’ять йому я намагався пояснити.
А сам назад дивився деж їх могли подіти .
І вже надію почав втрачати,
та швидку для себе виглядати.
Аж помітив що усі зависли в тишині.
Лише на полі що навпроти,
Під барабани у строю,йшли.
Йшли загони майже в тисячі!
Тіло холодним потом обливалось,
Серце билось неначе не в собі.
Душа кричала- вже не від болю!
Хотілось бігти лиш до бою,
Хотілось завершити усе!
Всіх, козацьким духом протягнуло,
Бригада в бій ще один іде!
І злились войни поколінь, і було гучно.
І було так, що ворог не витримав навал
І біг, й ховався наче білка у дуплі,
Не всі до бігу були спритні,
Тому і з поля бою не змогли добігти.
Хтось лежав , вже не зовсім при собі.
А хтось з піднятими руками,
На колінах без броні.
Кричали" Слава Україні"
Щоб мати шанс залишитись живими.
Такі атаки, по всіх напрямках пішли.
І скрізь були результати лиш одні:
Ворог впав та був розбитий.
Сатана з чортами припали до землі.
Перемогу українці святкували,
Та козакам пісні про них співали.
Нарешті мир, й до нас дійшов.
І ми радіти стали всі гуртом.
Андрій Долгополий

Світ погрузився у брехні.
Стало все важче проживати ці дні.
В конфліктах погрузла наша земля,
Нас – українців, ніяк не покине клята війна.
Ворог штурмує села й міста,
Герої стоять, неначе стіна.
Загарбнику мало лиш фронту- це вже біда.
Ракети їх блядські летять в наші тила.
Скрізь і повсюду руїни й тіла.
Тротуари й дороги кров’ю залиті,
Сум та ненависть в душі і понині.
Надією жили й живемо ми всі.
В перемозі лише наші мрії одні.
Андрій Долгополий