її я бачу уві сні
її я чую крізь свої страждання
вона для мене наче сонечко в пітьмі
промінчик світла в бурі нездоланній
якби я міг побачити її в житті
то все для мене стало б подоланим
але плекаю сподівання в своїй душі
і тихо мрію вмерти з цим стражданням
бо навіть так, залишившись у тьмі
у вихорі своїх нездійснених,
мрійливих сподіваннях , я маю змогу
знов побачити її, у сні , жалкуючи
про те , що був я надто необачним
тепер із болем згадую ті дні
коли була вона зі мною разом.
Руслана

Між сигналів тривог застигає повітря на вдиху
Кровожерливий звір крає кігтями південь та схід
Біль густий мов кисіль, ти кричиш ним так глухо, так тихо
Аби не розірвати ні ребра, ні рот мимохіть
Стоголоса журба на губах перекатами грому
Що вже мірятись горем, як в нього немає межі
У дитячих вустах недитяча скорбота за домом;
Воскресають міста в ніжних спогадах тих, хто там жив.
Усі чати мовчать. Замість слів — відступають абзаци
Металеві птахи, що не ніч, то печінку клюють,
і гарчать, і гудуть. Де повітря для вдиху набраться,
Як орда отруїла і воду, і землю твою?
Як на шию тобі світ вдяга мотузок, мов намисто,
Хоча ще в чотирнадцятім ката спинити він міг?
В час, коли у режимі онлайн продукуються вбивства,
Залишатись глухим і сліпим — найгріховніший гріх
Три буддійські мавпʼя все розкажуть про пекло зі сторіз,
Картяру невтямки що ховає розмитий контент,
Поки скроплене кровʼю зерно десь дрейфує у морі,
Не шкодує тиран ні рабів, ні рублів, ні ракет.
Тут за чорною смугою більше не біла — червона,
Вранці з кавою — КАБи, арта не стихає з обід
Спи, коханий, поспи. Скоро знову сідати за дрона
збожеволівшим оком пасти збожеволівший світ.

Трав. 2025
Віола Нетребко

і знову я відчула холод
цей сильний ненависний біль
який мов тисне кажучи
біжи,тікай та не тремти
шепоче він..а я..
я мовби птах на крилах вільних
літаю та й гадаю
чому ж цей холод тремтячи..прийшов до мене у ночі ..ховаючи всі пазурі,які здобув у темних грозах цих рясних
а я мов птах..великий,вільний
лечу від бід та оминаю грози
та оминуть тебе ж нажаль не можу
а я мов птах..
анютка

Ми в лютому спокійно спали,
Біди і горя ми не знали,
Гармати вранці підняли,
І ми відчули біль війни.

О мамо, мамо, як же страшно,
По місту танки вже йдуть,
Вони навколо все розіб’ють,
І наші душі заберуть.

А скільки сліз гірких страждання
Ви принесли до нас у хату
, Ви зруйнували нам життя,
Його ніяк не збудувати,
О мамо, мамо, як же страшно,
По місту танки вже йдуть,
Вони навколо все розіб’ють,
І наші душі заберуть.
Ви серце вирвали з грудей,
Ви покалічили дітей,
І плаче ненька Україна,
Бо мати поховала сина. О мамо, мамо, як же страшно,
По місту танки вже йдуть,
Вони навколо все розіб’ють,
І наші душі заберуть.
Валентина Харченко

Я хочу бути щасливою,
що б не ставалося в моєму житті.
Хочу відчувати легкий вітер на своєму обличчі
і радіти від цього не лише навесні.

Навіть коли немає настрою,
хочу, щоб сльози були лише від щастя
й не у щасливі дні.

Радіти дощу, світитись від сонця,
стрибати по щойно позеленілій траві
й чекати на свій день народження –
так банально,
проте саме від цього починають тріпотіти метелики в животі.

Хочу бути щасливою з тобою,
у колі друзів, родини, коли залишаюсь сама.
Щастя – це не миттєво.
Це спосіб твого єдиного справжнього життя.

Яна Стаднічук

Буває, що кажеш кохаю,
А від цього ще більше боляче.
Хоч волю міцно тримаю,
Не на колінах стоячи.

І що з цим робити далі?
А відповідь знову не знаю.
Можливо сховатись подалі?
Чи може невірно сприймаю?

Чи може його відпустити,
Нехай собі йде подалі?
Усі почуття зупинити
І жити собі надалі?

Не знаю, правда, не знаю.
Хоч безліч думок в голові.
Хоч розум в ладу тримаю
І багато чого при собі.

І що з цим робити далі?
Як кажуть, на все воля Божа.
Життя хай триває далі.
Кохання – не огорожа.

13.05.2025
Назар Нечипельський

Я знаю -треба пережити
Оці хвилини, ці часи.
Я вірю, вірю: буду жити!
О Боже мій, допоможи!

Прости гріхи мої, мій Боже;
Грішила я на цій землі,
Але я знаю – Ти поможеш
Цю біль мені перенести.

Радію сонцю, радію небу,
Радію я і цій землі.
Я знаю, Боже, Ти поможеш,
Бо я радію і Тобі !!!

Денис Третяк 14.05.2025

Денис

Щось сталося,
Брати посварилися,
Народ в шоці і в плаче.
Де минуле, мир і спокій?

Всі пішли на війну,
Тільки діти і матері остались.
Пішло покаяння і мир в душі.
Злоба і ворожнеча встали перемагати.

"Поверніться діти і батьки живі,
Ми чекаємо вас у дома"-
Молились матері перед іконами,
Світло від лампад і свічок горять.

У вічність уходять молоді воїни,
Тільки сум і печаль в душі осталась.
Так наказав Бог,-за гріхи людей,
Кров пролилась на землю.

Там багато мучеників буде,
Там Україна земля свята.
Пам’ять про захисників воїнів збереже.
З попелу встане і відродиться, як Фенікс в давнину.
Денис

Багато днів пролетіло,
Радість і печаль єдині.
Тільки Любов осталась з нами.
Де поети і співаки,

Тільки праця і спомини остались.
В вчили про минуле вони.
Ні – пам’ять осталась.
Як скарб зберігається в землі.
Викопайте його і отримаєш,

Слова, мелодія і дух серед нас.
Відновлюють сади,
Сіють сімена добра і любові.
Вони живі посеред нас,

Люди Божі ходять біля нас.
Як, квіти на лузі ростуть.
Потрібно любити їх.
Відкриваються всім охочим.

Не повинні втрачати час,
Живи з любов’ю разом,
Відкривається вам Всесвіт.
Ключиком – вірою відкриємо.

Все гарно рядом з тобою.
Дорожи – цим скарбом.
Воно приведе в рай.
І ділися всім охочим.

Денис Третяк 14.05.2025
Денис

Змережила нічка мереживо з дум.
Снує попід хату вервечкою сум
І нишком бреде до вікон,
Виманює в темряву сон.

І випурхнув сон, і подався кудись
Шукати стежки, де ходилось колись.
А темінь стежини краде,
А нічка безсоння пряде.

Шукай не шукай і мереж не мереж,
А стежку колишню тепер не знайдеш.
До ранку не спали думки,
В мережку вплітали нитки.
Анна Барвінок
Анна Барвінок