а зараз в моді мінімал –

і затирають задній фон.

замість візитки – інстаграм,

і вся реальність в телефон.

а зараз модно, щоб моря,

яка там річка і ставки…

і щоб в картинках вся «сім’я»

збирала лайки у пости…

а зараз модно – вії, губи.

і щоб не видно целюліт.

накачені з екрану люди…

а де скачати справжній світ?

а зараз модно напоказ,

що їв, що пив, куди спішиш.

це тимчасово, в один раз –

життя

спитає:

ей!

ти спиш?

©️
(01/08/2020, Тернопіль)
Olivia Home

кип‘ятком я заливала,
каву ніжно розчиняла
і тобі я довіряла
уночі…

тіні гралися над нами,
як кавові гущі-гами,
нас заплутали думками
почуттів…

як сходило сонце раннє
і вода текла у ванній,
я відчула щось прощальне
в каві тій…

ти всміхнувся так лукаво,
і тоді вже знала кава,
що немає цукру грама
в нас на дні…

в гіркоті я не стерпаю,
бо прощаю й не чекаю,
я поставила вже чаю
не тобі.

не вернеш мене руками,
обпікаючись губами,
може ти і є для кави,
а я – …
ні.

(08/08/2021 – Тернопіль, вул. Транспортна)
Olivia Home

не треба німфу,
не свята.
здається ніби,
та не та.
⠀
не треба крила,
там – сліди,
що я любила,
а не ти.
⠀
не треба ввись,
як ангел тут.
і лиш колись
пізнаєш ту…
⠀
яка хотіла німф
і крил…
яка хотіла неба,
сил….
яка могла з тобою
в бій…
та вже нема –
що було
в ній…
⠀
(04/06/2020 – Тернопіль, вул. Бордуляка)
Olivia Home

я хочу заплющити очі
і бачити тільки красиве…
волосся фарбують, коротше,
частіше, коли воно –
сиве.
⠀
і я хочу бачити ззовні,
та серце наскрізно сканує.
не знає мене, безумовно,
ще той, хто так ніжно
цілує.
⠀
якби ж то не вміла любити,
відчула би менше я болю?
прийняти, а потім – пустити –
як в пісні про дєвачьку
Олю…
⠀
чи краще під ковдру заритись,
накритись по вуха теплом?
сміятись, крутитись, любитись –
і пофіг, буває –
облом..)
⠀
я люблю, як чітко захочу,
коли, де і як, і чому.
тобі я заплющую очі,
а серце – відкрите –
йому…

31/05/20 – (Тернопіль, вул. Бордуляка)
Olivia Home

чутливо-ніжно так тріпоче
біля життєвого вікна, –
розправити так крила хоче,
неначе птах, – моя
душа.
.
так довго я її тримала
у клітці голоду й жалю.
вона завжди тепла благала
а я ховала –
кригою.
.
одного дня розбила лід,
а потім клітку прорвала.
на волю у широкий світ
я випускала,
та вона…
.
вона б хотіла так літати,
як їй природою дано.
але ті крила ввись підняти
спиняє досвід,
як вікно.

18/06/20 – (Тернопіль, вул. Бордуляка)
Olivia Home

я відпускаю…
від пус каю
і лиш не клич мені:
постій! [і так би не сказав]
.
пусті слова: "люблю"
"кохаю"…
я в те не вірю, що
без дій.
.
питають люди:
"чи скучаю"…
та знаки всюди:
зовсім ні.
.
лиш серце своє
закриваю.
і ключ від нього
вже на дні.
.
сумує пташка
за весною.
бо там цвіло,
було тепло.
.
а я жалію –
за собою.
бо обрала я
не того.
.
не з тим ішли
зорями ночі,
не з тим ілюзія
моя.
.
але відкрились
мої очі
і стала іншою
вже я.

05/08/2019 – (с. Настасів, Тернопільського р-ну)
Olivia Home

коли бурлить суворо вітер,
а дощ вривається в вікно.
найбільш усього у цім світі
відчути хочу я тепло́…

тепло любові чи поваги,
чи навіть пари ніжних слів,
тепло від чаю чи від кави,
чи від тремтячих дотиків…

обійми стануть моїм раєм,
де я забуду, що було.
не треба слів. я так все знаю.
в душі давно все загуло.

коли над нами сірі хмари,
а холод слів ще додає…
нема тепла у тої пари,
де хтось із двох не віддає…

коли стихає зимний вітер,
а сонце проситься в вікно.
ти знаєш, що є цінне в світі?
бо я ціную лиш тепло́…

24/10/2018 (с. Настасів Тернопільського р-ну)
Olivia Home

так багато є сказати,
та тобі я промовчу..
вміють люди обіцяти,
у коханні політати
безтурботно,
гріховодно,
та не цього себе вчу.
.
більш як друзі, менш як пара –
щось між нами точно є.
ці стосунки, наче мара,
десь далеко, наче хмара
легкоплинно,
та невпинно
і в думках моє – твоє.
.
і без дотиків до тіла –
хтось повірив би чи ні..
не питав чи я хотіла,
іскра тліла і горіла
так мінливо
і тремтливо
не спалила нас в собі.
.
і піти так легко знову
попри двері на замки,
що зробила я власноруч,
та ціную, що ти поруч
дружелюбно,
любодружньо,
але там, де я –
є ти.
.
.
.
©️ #присвячуюнайкращомудругу

(Кельце, 14.02.25)
Olivia Home

Нічка надворі, зірка срібниться,
Сяє у небі там місяць ясний.
Всі засинають, лиш серцю не спиться, –
Горнеться ніжно мій хлопчик малий.

Я притулю Тебе міцно до себе,
Щоб відчував усе моє тепло.
Сонечко рідне, і так мало треба,
Щоб ми усміхались, щоб Щастя було.

Світ цей безмежний, світ цей широкий…
У кожному дні — своя боротьба.
Як же я хочу в очах карооких
Побачити радість, де стежка Твоя.

Ти не хвилюйся, будь певен собою!
Божа Ласка додасть наснаги.
Мамине Серце постійно з Тобою…
Сьогодні і завтра, і геть назавжди.

Я обіймаю, – дощем ронять сльози.
І Ти спиш під боком, – долонька в руці.
Пальчики милі.. торкають волосся.
Боже, я вдячна за миті ось ці…

12.03.2019, 0:00 (с. Настасів Тернопільського р-ну)

#присвячуєтьсясину
Olivia Home

Обійми, мій ангел ніжний.
Обійми своїм крилом.
На душі так зимно, сніжно.
Обігрій своїм теплом.
Ти все бачиш, відчуваєш.
І не треба моїх слів.
Обійми. Ти й так все знаєш,
Чом не сплю я серед снів.
І хай стане миттю легко.
Розчиню в уяві біль.
Лиш врятуй мене від пекла
Тих людей, що наче "рій".
Захисти мене, мій янгол,
Бач, відкрила навстіж дім, –
Завиває вітер танґом
І плює в лице мені.
Знаю, може заслужила,
Я ж далеко не свята.
Але я любов’ю жила.
І любила як могла.
Кажуть, все є бумерангом.
Все надумане – стається.
А у мене ранг за рангом
Серце з розумом лиш б’ється.
Якщо була неправа я,
В силі визнаю гріхи.
Лиш пробач мене, мій ангел.
І до себе притули.
Лишнє може прокричала,
Не змовчала, не змогла.
І тебе я не згадала.
Ти прости за ті слова.
Я закрила двері наче.
Вітер розриває вікно.
Під дверима жалість плаче.
Гра, що зветься "Все одно".
А я хочу, щоб "Все добре".
Вакарчук вже на повторі.
У навушниках я вдруге
Вірю в дії, а не в долі.
Скаже хтось, що це уява.
Та від цього геть не гірше.
Обійми мене, мій янгол.
І не треба мені більше.

02:01, 30.11.2018 (с. Настасів Тернопільського р-ну)
Olivia Home