знаю більше, ніж гадаєш.
ти мене
не помічаєш.

відчуваю більше, аніж треба.
і питаю сенси
в неба.

кого любиш… ти хоч знаєш?
чи картинки
вибираєш?

це любов така – завмерша?
обіймаю лиш я
перша.

стала чорним я магнітом,
а хотіла бути
світлом.

я ж то бачу, нецікаво –
тобі пити мою
каву.

а як хочеш коньяку..
це не я.
бери он ту.

(17:13, 23.06.2019 – с. Настасів Тернопільського р-ну)
Olivia Home

я не хотіла бути штучна.
усе тобі було "не влучно"
я так хотіла бути щира —
але я мовчки посуд мила.

любила погляд твій і очі,
ілюзія була охоча.
і вірила, що бачиш вище…
а ти мовчав. і тупість свище.

не прагнула я бути стервом,
та задовбалась я напевно.
я стала чесна — буква «еС»,
у чемної пішов прогрес.

ти мав мене і провтикав
і нас з малим не зупиняв.
хотів парфуми, щось елітне
і про*бав дитяче й рідне.

(03.07.2019, с. Настасів Тернопільського р-ну)

Olivia Home

одного дня ти зрозумієш,
що ти не знав
із ким ти жив.

побачиш, що солоні вії
не осушив,
не солодив.

одного дня ти обіднієш
і не грошима,
так скажу.

любов моя так важко тліє.
і ой не я…
її гашу.

одного дня ти зрозумієш,
що не така
я вже й дурна,

та час вернути не посмієш.
мовчанням стали
всі слова.

одного дня ти пожалiєш,
та в мене –
жалості нема.

прощати та любити вмію,
але в терпінні
є межа.

я знаю, що не любиш вірші,
тоді іди
читати прозу.

і зрозумій, не можу більше,
я не людинка
під гіпнозом.

одного дня ти зрозумієш,
а може й ні,
не всім дано.

твоя душа ніяк не гріє,
і впало все
як доміно.

(15:41, 13.07.19, с. Настасів Тернопільського р-ну)
Olivia Home

мені приснився дивний сон:
це був хао́с,
це був "дурдом"

і серед шуму язиків
я рвала зв’язки
ланцюгів.

я там побачила "отця",
і на колінах,
як "вівця"

я плакати почала гірко,
та він сказав:
не треба стільки.

не допускай пітьми
як б’ють;
змахни крильми,
про страх забудь.

і він підняв мене як згубу,
із серця вийняв
тріску шлюбу.

вогонь торкнувся моїх скронь,
я стала сильна,
наче бронь.

страх — не мій бог, не мій закон,
я вже не тінь,
прощай, полон.

(10:00, 20.07.19, с. Настасів, Тернопільського р-ну)
Olivia Home

я крок ступаю,
відкриваю
в собі надію,
що в душі.

не відступаю,
добре знаю —
позаду змії
вогняні.

добряг зжирають,
досвід маю.
на жаль, то так,
хотілось б ні.

і світ мене
не обіймає,
а тисне в плечі
кам’яні.

я йду крізь час,
через руїни,
випалюю
далекі дні.

я крок ступаю,
й десь над нами
у небі – грози
весняні.

(16:40, 18.08.2019, м. Тернопіль, вул. Бордуляка)
Olivia Home

можливо, ти всього не знаєш,
та відчуваєш, знаю я.
"я твій синочок" — промовляєш
і обіймаєш із рання 🙂

твоє "не паць" мене всміхає,
і повен щастя дім від нас 🙂
твої долоньки, мов зціляють,
і в них спиняється мій час.

можливо, ти всього не знаєш,
та десь колись я розкажу:
що я не йду — я ввись злітаю,
я зможу все, бо я люблю 🙂

#люблютебесиночок
#твоямама

(24.08.2019, м. Тернопіль, вул. Бордуляка)

Olivia Home

Пробудження життя.
Як день народження дитя.
Відродження душі,
Нове і загадкове.
Вона уже є близько,
Хоча навколо слизько
Та тут безпечно кажу їй
Іди вперед і тільки дій
Незволікай прошу тебе,
Неповертай назад,
страх і біль мине,
Іди вперед кажу і мрій ,
Знаходь нове,
Прийми себе ,
Лови момент і все прийде.
Інна

І як забути те що засіло в голові, коли здається що ніхто не допоможе вже тобі,
А я з колін самостійно встану і не цікався моїм станом, коли у порох сердце стер навіть не спитав ти чи болить,
І не зважаючи в якому стані
Я з колін самостійно встану.
Саша Кріста

Не знає меж кохання і не має віку,
Підвладні йому ночі, також дні,
Воно належить жінці й чоловіку.
Як я тобі належу, ти- мені!
Коли у двох, то ми завжди близькі,
Порив та пристрасть нами володіє,
Цілуєш губи ти мої палкі,
Від насолоди збуджуюся, млію…
Твій погляд спокушає знов до ласк,
Ми будемо бавитися у любощах допізна.
Запал, вогонь, не покидає зараз нас,
Тому й тіла заполонила ніжність.
Невинно доторкнусь я до щоки.
І будуть все сильніші притискання.
Хвилини ці хай будуть лиш – жаркі,
Від потягу до спільного кохання.
В обіймах твоїх просто розчинюсь.
Почуєш знову ти моє зізнання :
"Як сильно я лише тебе люблю! "
З роками ще сильніше стає кохання!

Ірина Сонце

Заплющу очі я глибокі і зелені,
Відкриваю серденько тобі своє,
Бо нас кохання поглина шалене,
Жадане, зріле, ніжне, чарівне…
Обіймів, слів мені вже не бракує,
Приємно відчувати жар долонь.
Ти пестиш, ніжиш і мене цілуєш
І наші іскри запалили враз вогонь.
Ти збуджуєш мене, коханий, милий,
Бентежиш солодко до себе звеш.
Ти надаєш мені свої сили,
Як давно не має в світі меж.
Шепочеш, що твоя лише царівна,
І жадібно торкаєш вуст моїх.
Ця ніч хай буде довга, неймовірна.
Кохання – це велике щастя, а не гріх
Ірина Сонце