Добре, що людям не підвладні сни.
Їх не бентежить пристрасть у пориві.
Ні осоду не мають, ні вини.
Близькі закохані і такі щасливі.
Твого кохання я нап’юся до схочу,
Хоча в житті завжди була обачна,
Як серце моє б’ється – ти відчуй,
Тобі, єдиний, я за все лиш вдячна.
Приємний дотик спокушає все до ласк,
Солодкому бажаню ми відкрились,
Природна близькість й насолода поміж нас,
Тіла наші в єдино ніжно злились.
Ти лагідно до себе пригорнеш,
Тепло твоє мене підносить, гріє,
Хай ця любов ніколи не мине
У сні збуваються всі наші мрії.
Харизма підкупила й твоя врода,
Ласкаві, чарівні слова знов чую.
Бути коханою – найбільша нагорода.
Кохання в світі є воно існує.

Ірина Сонце

Війна у світі лунай
Знову весь світ у печалі
Годі вже вам грати на людські життя
Скільки ще втрат у цій далі?

А для чого це все робити?
Так у чому сенс у війні?
Невже не можна просто жити
Без ненависті, у тишині?

А як же амбіції народу?
Стільки людей пропали безвісти…
Це не шлях до свободи й згоди,
А безодня, що серце тисне.

А сирени вже грають свою гру,
І вибухи лунають в нас.
А діти плачуть через нас…
Для чого нам це все?

Бо це війна — страхи народу,
Сльози, мов тіні на льоду.
Ми самі будуємо цю біду,
А могли б — мрію й надію одну.
Ольга Лапіда

В окопах, сирих, холодних, видно сліпо
Тільки туман та силуети серед димів.
Десь там сховані руки кістляві,
Тягнуться до моїх побратимів.

Ці окопи будуть могилою тим,
Хто, прийшовши сюди вперше,
Пообіцяв вернутись живим.

В окопі тільки калюжі червоні,
Перемішані з ґрунтом твердим.
Хто не в них – той у полоні,
Кровоточить, страждаючи,
І жаліється, що дався живим.
Степан Морський

А ми ворони – нам все до снаги,
Знаєм ми силу, вбиваєм страхи.
У хмарах кружляєм, де вітер гуде,
Де вічний наш голос крізь темряву йде.
Нечипоренко Вікторія

Вона — як квітка.
не для того, щоб зірвати,
а щоб дивитись, як живе,
як тягнеться до світла,
мовчки.
у ній — ніжність дощу
і сила коріння,
що тримає землю,
коли вітер зриває листя.
вона розквітає
не через погляди —
а через тепло,
яке не треба просити.
бережи її —
і вона цвістиме
навіть у темряві.
Нана

І знову летить…
І знову руїни…
І знову гримить
Все небо України…

І знову «приліт»…
Тримаймося… Зможемо…
Рашистський «привіт»
Нас не переможе…

І купа уламків…
Ось там наші діти…
Ну як же цих покидьків
Всім розуміти?!

То де ж ці партнери?!
То де ж ці угоди?!
Пащу роззявляють
На землі та води…

Багато вже слів…
Але є бажання,
Щоб всіх ворогів
Спіткало покарання…

10.04.2025
Назар Нечипельський

Завжди говори те, що думаєш.
Не бійся сказати про це.
Мовчанням себе тільки стримуєш.
Слова – важливіше за все.

Думки висловлюй постійно ти
В тандемі зі словом завжди.
Так краще, так легше нам мріяти.
З мовчанням так все навпаки.

Зі словом думки почують всі.
Це те, як ти бачиш усе.
Зі словом вони оживають всі.
Цінніше це понад усе.

Словам надавай більше сили ти.
Думки направляй разом з цим.
Зі словом будеш сильніше ти.
А думка живе перед тим.

Сприймай, говори, розмірковуй ти.
У злагоді з цим ти живи.
На слово завжди розраховуй ти.
Думками новий світ твори…

05.04.2025
Назар Нечипельський

Ранок… Привіт… Просинайся…
Сонце вітає тебе…
Очі розплющ… Надихайся…
Живий… Важливіше за все…

Добре… Встаєш… Сніданок…
Посмішка… Хоч і "летить"…
Життя дарувало ранок…
Хоч деяким вже не дзвонить…

І знову вперед… День триває…
Батьки… Добре, що ви живі…
"Як друг наш?.." – "Нажаль, спочиває…"
Новини… Жертви нові…

Обід… Він є – і це добре…
"Привіт, задонать "банка" ось…" –
"Так, можу… Як завжди… Як вкотре…
Хоч словом… Хоч справою… Чимось…"

І знову "летить"… "Та щоб ви!…"
Скінчилося… Наче живий…
Десь там… Десь тут… "Ну що ви?" –
"Живі… Віримо в день новий…"

Вечеря… Хоч є… "Донор треба…" –
"Тримайтеся… Поряд… Вже є…" –
"Нажаль… Але більше не треба…
Їх немає… Але ми ще є…"

Ліжко… Сон… А що там на ніч…
Все як завжди… Аби живі…
І не знаєш, казати: "Добраніч."
Чи чекати "приліти" нові…

І ось так кожен день… Живі… Добре…
Знову ранок… Сонце… Привіт…
День настав… Дякуємо вкотре…
Що життя не забрав той "приліт"…

19.04.2025
Назар Нечипельський

Вшануй не востаннє Героя.
Нажаль, повернувсь «на щиті».
Пішов до «Небесного Строю»
З думками на самоті…

Шануй тих, хто бореться далі.
Кого не лякає різня.
І тих, хто допомагає.
Щоночі, щоранку, щодня…

Шануй, хто не втік, хто не втратив.
Хто вірить в майбутнє своє.
Людину в собі хто не стратив.
Не ділить на «моє і твоє».

Шануй, пам’ятай всіх, хто поруч.
Піклуйся, потрібно кому.
І тих, потребує хто поміч.
Пливти нашому ще човну…

Звичайно, не так це все легко.
Тримайся, себе опануй.
Зусиллям поборемо пекло.
Борись… В кулак волю… Шануй…

24.04.2025
Назар Нечипельський