В серці моєму грає орган,
Пісень розливає долину.
Забувши нарешті про стан,
Коли ж в обійми полину?
Коли нарешті буду з тобою?
З тобою все в кольорах,
Я ніби ховаюсь десь за горою,
З тобою все в кольорах,
Я щиро радію не знаючи болю.
Лікіанна

Моя війна застала апогею,
Залишаючи мені здогадки,
Забивавши розум маячнею,
Та зачіпаючи душі достатки.

Моя вина зробила галерею,
З низки інших співчуттів.
І ставши в світі лиш моєю,
Лишилась інших відчуттів.

Моє «я» написало епопею,
Закривши мою порожнечу.
Моє «я» написало епопею,
Припинивши мою ворожнечу.
Лікіанна

В твоїх шрамах проростуть квіти,
Ніжні пелюстки цілуватимуть рани.
В твоїх обіймах зʼявляються цвіти,
Твоїх мук вони триматимуть тайни.

Вони тихо цілуватимуть твої окови,
Заглядаючи в глибини колись серця,
Вони уважно слухають твої промови,
Забуваючи про дивини колись вчення.

Їм знадобились приблизно пів години,
Щоб стати схожими як дві краплини.
Їм не треба було хоч одной сльозини,
Щоб зламати кволого на дві частини.
Лікіанна

Тридцять перша ніч без сну,
Війну намагаюсь втамувати.
Тридцять першу ніч все жду,
Гідно залишаюсь бідувати.

Тридцять першу пісню заспіваю,
Всі свої тривоги пригадаю.
Тридцять першу ніч я поспішаю,
Все свої справи відкладаю.

Тридцять першу ніч біжу до тебе,
Був би ти нарешті вдома.
Тридцять першу ніч біжу від себе,
Була б я нарешті нерухома.
Лікіанна

Мені так хотілося світла —
Та раптом почалась гроза.
І дощ прикрив мою сльозу,
Що скотилась з мого лиця.

Я мріяла про теплу ніжність,
Про промінь сонця, що давав надію.
Я вірила у щиру вічність,
Де світ — яскраве полотно.

Я так раділа, коли була мала,
Та подорослішавши, зрозуміла,
Що щаслива була, поки не стала сиротою.
Тепер я йду по світу, чекаючи,
Коли торкнеться мого плеча татова рука.

Я покірно стояла,
Коли рушилась з під ніг земля.
Я знемагаючи далі крокувала,
Бо на моєму небі так ярко світила зоря.

Я навчилася відбудовувати
Руїни свого життя.
Я каялась бути сильною дівчиною,
Бо у мене вірила моя сім’я.

Відтепер — часи повстання.
Та як безмежно благає душа
Батьківського тепла…
Відчуття безсилля — немов беззахисне дитя.

Та жорстоке життя мене навчало —
Цінувати те, чого на разі вже нема.

Я вірю — серце не згасає,
І крізь усі шляхи буття.
Для продовження мого роду
Потрібна тільки я.

Анна Голубінська

автор Берегиня
«Українці, вставайте!»
Я, Україна,
Звертаюсь до ВАС.
Українці, вставайте!
Збережіть усіх мам,
Дітей та культуру –
Усе дороге,
І віру у Бога,
Що Вас береже.
Олексій, Володимир,
Микола, Шаміль
Андрій та Іван,
Тарас та Степан…
Є багато козацьких імен,
Усіх я згадаю…
До кожного з Вас
Я звертаюсь!
Вставайте, мужнійте,
Україна Вас кличе!
Молитви жіночі,
Молитви народів
Воїнів наших
Від куль бережуть.
Перемога вже близько,
Я вірю у це.
І Пасху справляти ми будем,
Прославим Ісуса Христа
На мирній нашій землі.
Бажаю тобі, воїне наший,
Захисник України землі,
Хай душу хранить Ісус,
А тіло – Байрактар.
04.2022 р. м. Чортків, Тернопільська область, Україна

Берегиня (Бєлошапка Тетяна)

Никогда я не буду в армии ни по родине,ни по матери.вы ж с преступностью подружился,и поклалися,положился.положилися и поклалися но не все ж на вас остарбайтерилися.таки дроцаны,эти па’цаны,и покоцаны и по ни матери.розчепирщики,понимает,с лох причинами,понимает.перетерщики,лохтрещатели,будет солнце тут над соборной,и крещатике.никогда мы не будем в армии,тут и так хватает конексфармии.
Андрій пастух

Tell me your word
And I’ll see your world.
What do you feel?
Tell me what you need.

You have a family.
You have friends.
You’re so happy.
You don’t see the end.

How much is life worth?
What will you give for it?
In this uncertain world
You can’t prove that you need it.

Are you striving for happiness?
What have you done for this?
Haven’t you become an exile?
How will you live with this?

And as long as you’re happy,
You will love and live.
You’ll always be friendly,
And will get what you give.

25.04.2025
Назар Нечипельський

Моментами усвідомлюю, що життя – складнé
І важке в тому плані, що всім байдуже на тебе.
Зайняті своїми справами: сім’я, друзі, робота;
А єдине, що у мене є – вічна скорбота.
Туга за минулим, легким і безтурботним,
За часом, що не вернеться, часом незворотним,
За хвилюючою радістю перед кожним днем,
За відсутністю нестерпного болю і проблем.
Однак, насправді, щоразу оглядаючись назад,
Пригадую моменти, що зараз не хотіла б навряд:
Тих людей, ті слова, ті болючі розмови,
Що не призвели ні до чого, лиш вдягнули в окови.
Окови страху, суму, печалі і страждання,
Мимовільного і пекучого співпереживання,
До людей, що не заслужили на милосердя,
І не дочекаються ніколи мого одкровення.
Марта Олійник

Уявіть світ, далекий ніким не обізнаний.
Уявіть народ, репресований стисненний
До стіни повернутий обличчям
Людей в свободі огранічених
Уявіть культуру, синє небо пшениці полів
Уявіть на руках рубці від мотуски вузлів
Уявіть грати, де культуру змусили
Під дулом вмирати
Не власний, а бажанний вибір обрати
Уявить 7,69 міліметрів випущений без жалості,
Будинки підпалені, із заздрості
Кулі застрявши в ділянці потилиці
Трупи розклавши на живий вулиці
Голодом замучений
В океані мук затоплений
Народ України
Незламний єдиний. Уявіть світ, далекий ніким не обізнаний.
Уявіть народ, репресований стисненний
До стіни повернутий обличчям
Людей в свободі огранічених
Уявіть культуру, синє небо пшениці полів
Уявіть на руках рубці від мотуски вузлів
Уявіть грати, де культуру змусили
Під дулом вмирати
Не власний, а бажанний вибір обрати
Уявить 7,69 міліметрів випущений без жалості,
Будинки підпалені, із за думок заздрості
Кулі застрявши в ділянці потилиці
Трупи розклавши на живий вулиці
Голодом замучений
В океані мук затоплений
Народ України
Ніким не підкорений
Незламний єдиний.
Степан Морський