Я в самоті забутий
Мороком покутий.
Життя проклинав.
У серці
Печаль прекрасніша
За кришталь
Я падав кричав у тишу
Та не чув навіть себе.
Та попри сум — я вірю.
Ще буде світанок .
Лесь Ніксі

Ненавиджу м’ятну гумку,
Але з рота тхне.
Це як брехня на зубах,
Тільки вона нікуди не піде.
Жую, бо смердить брехнею з рота.
А правда — ще гірша на смак.
Ненавиджу м’ятну гумку,
Але з рота тхне.
Жую, щоб не смердіти
правдою.
Іронічний жах

На тій горі пташки співали,
А ми заслухались спросоння.
Піднявши голови до лісу,
До того лісу, де жили пташки.

А що наш дім ? А де він ?
Він в серці нашому, напевно.
Але не впевнена я в тому,
Бо загубилась крізь роки.

Усе приходить і проходить,
А ми лишилися на місці,
Бо ми всі ті, хто загубився,
Хто загубився в світі цім.

На тій горі пташки співають,
Допоки ранок не мине.
А потім розійдуться всі,
По тім домівкам сокровенним.

А ми лишилися в цім домі.
Хоча наш дім лишивсь лиш в серці,
Та ми живем у світі цім буремнім,
А дім він там, він там де серце.

Ghost in blue

Ти жінка –
будь красивою
доглядай за собою
народжуй дітей.

А потім хто побаче тебе сивою?
І буде дивитися за тобою день в день?

Ти жінка –
будь сучасною
працюй, заробляй.

Та хто ж побачить тебе нещасною?
Допоможе і збере урожай?

Ти жінка –
усміхайся завжди́
твоє здоров’я – твоя відповідальність.

Занапастилась? Ні-ні, не винні чоловіки
Ти ж сама створюєш свою реальність.

Ти жінка –
підмети, витри пил
зроби затишок домашній.

А де ж твій сильний тил,
якого ти так прагнеш?

Ти жінка –
не страждай
діти не повинні бачити твоїх сліз.

Витри соплі й не згасай
Або закривай за собою двері скрізь!

Ти жінка –
Бери допомагай
Бізнес будувати чоловіку.

Але чекай, межу́ не перетинай
Всі заслуги будуть лиш на його лі́ку!

Ти жінка –
Тобі зручно
Проблем у тебе взагалі немає.

І замовчи, коли в родині скрутно
Твоєї думки жоден не питає.

Ти жінка –
Пора колоти ботокс
Будь молодою довше.

Ти знаєш, скільки “крутих тьолок”,
своєю дупою всюди ворочать?

Ти жінка –
стань на ва́ги
сантѝметром обміряй стегна.

Не пий води – немає спраги
Лиш зайві дюйми обмонаті на ребрах.

Ти жінка –
ти є сильна
Пологи, менструація і клімакс.

Це все до чого ти є схильна
Це все в твоїй природі, мила.

Ти жінка –
іди з Богом
до церкви, помолися.

А раптом вискочить за рогом —
грабіжник? Ти відбийся!

Ти жінка –
це є фатум
але завжди́ світися.

Що б не було на твоїй шля́ху
Зведися, поборися.

Іронія!
Що б не казали вище.

Підтримай іншу жінку,
бо ти ніяк не знаєш,
від чого та страждає.
Бо ти ніяк не знаєш,
які страхи вона від одягом ховає.

Яна Стаднічук

Спитав би ти у мене: «Чи я тебе кохала?»
Скажу — не знала, не могла.
Хотіла бути поруч, мріяла,
Та чи це була любов — не розуміла я?

Ти любив мене, я це знала,
З тобою світ був без образ.
Та ми з тобою не зійшлися,
Хоч біль у серці не згас.

Зараз сумую, ревную й мовчу,
Граю байдужість, хоч всередині кричу.
Дякую тобі за все, що було,
Ти залишишся в серці, навіть коли йдемо.

Кармазіна валерія

Та скука смертна — не для мене,
Хоч вже живу багато я століть.
Екскурсоводом стати захотілось —
Тож не спиняє й темна, тиха ніч.
Із дня у ніч труджуся я невтомно,
Відкриваючи шедеври знов.
Митців, поетів.
І всяку давню, трепетну любов.
Для мене це — мов другий аркуш,
Порожній, білий, з ароматом мрій,
Неначе я заново народжений,
Й пишу історію свою — без днів.
Тепер, коли минуле в серці бродить,
Я думаю: а чи було варто?
Працю, що так колись я ненавидів —
Чи варто було те життя тягать?
Та буденності настав кінець,
І я спокійно мовлю прощання:
Дорогий читачу, я маю йти —
Прийшла нова душа на пізнання.
Вона бажає чути про скарби —
Про спадщину моєї України.
І я розповім усе, що зберіг
У пам’яті своїх віків нетлінних.
Нео

Це було, наче дивний сон —
Солодкий, милозвучний, тихий,
Де ми, закохані немов смачне вино,
Проводили весь час разом,
Одне одного чекаючи.
Але всьому кінець приходить —
І нашій стальній дружбі…
Ти кинула мене!
Я довго мучався від цього.
Не спав ночами, нічого не їв,
А ти лиш музику любила
Й пішла на відпочинок.
Пройшов вже тиждень…
Ні привіт, ні прощай…
Був день. А може, ніч?
Не пам’ятаю, але я пам’ятаю весь той біль,
Що відчував, так болить!
15:35. Мене збила машина —
Так, насмерть. Тому — прощай…
— Ти виродку! Куди?! Чому?!
А я ж тебе кохала… Не йди в пітьму!
Не йди! — ридала й обнімала.
Та вже пізно бýло… Він помер. Вона мовчала.
Нео

У полі — хрест, а під ним брат,
Його обійняв чорний ґрунт.
Ще вчора — сміх, сьогодні — втрат,
І мати шепче в порожню лунь.

Вона стоїть, немов свіча,
Сльоза — як віск на щоку впав.
А біля ніг — його гілля,
Що вже ніколи не розцвів.

Сусід приніс назад бронежилет,
На ньому — кров, на швах — біда.
А мати, ніби силует,
Все шепче: "Сину… не сюди…"

В підвалі лялька, поруч сік,
І тінь дитяча на стіні.
Вони втекли в останній крик,
Що зупинився в тишині.

Ми ховаєм юних — не старих,
Кому б ще жити та любить…
А в неба — попіл замість крил,
І навіть дощ — не може вмить.

Тут кожен дім — то свідок ран,
І кожна піч — то біль сімей.
Світ мовчки тоне у екрані,
Де ми — лиш цифра новин-мертвих.

Ти ще сміявся вчора — щиро,
Тримав куліш, вино і хліб.
А сьогодні — твоя могила
У полі… серед вогняних хрип.

Немає слів, щоб все сказати,
І сенс — розсипаний, мов хліб.
Ми вчились виживать, мов тіні,
У темряві, що палить світ.

І скільки ще нам плакать в шрамах?
І скільки ще ховати нас?
Ця війна — не просто драма.
Це вирвана з грудей земля.

Та навіть в попелі і згарищі,
Ми — серце, ми — любов, не тінь.
І навіть смерть — у нас безвладна,
Бо ми живемо — крізь війну.
LikoDan

Катя, ти в серці несеш біль і смуток,
Країна стоїть, як у тіні бурі,
2022-й — рік темних ночей,
Де війна прийшла, і зламала все навкруги.

У твоїх очах — сльози та страх,
Ти бачиш руїни, де були життя,
Ти чуєш крики, що линуть у небо,
І вітер, що несе біль від кожної втрати.

Земля під ногами горить, наче пекло,
Та ти, мов світло, не відступаєш,
Силу береш з кожного спільного болю,
І віриш у те, що буде після цього.

Біль твоєї душі — це біль усієї нації,
Та у твоєму серці ще горить надія.
Ти — голос тих, кого відібрала війна,
Ти — промінь, що світить у темряві.

Не забути, не пробачити, не схилити голови,
Ми будемо стояти, ми будемо боротися!
Ти — символ того, що надія не вмирає,
Ти — частинка всіх тих, хто не зламався.

Катя

ти в серці несеш біль і смуток,
Країна стоїть, як у тіні бурі,
2022-й — рік темних ночей,
Де війна прийшла, і зламала все навкруги.

У твоїх очах — сльози та страх,
Ти бачиш руїни, де були життя,
Ти чуєш крики, що линуть у небо,
І вітер, що несе біль від кожної втрати.

Земля під ногами горить, наче пекло,
Та ти, мов світло, не відступаєш,
Силу береш з кожного спільного болю,
І віриш у те, що буде після цього.

Біль твоєї душі — це біль усієї нації,
Та у твоєму серці ще горить надія.
Ти — голос тих, кого відібрала війна,
Ти — промінь, що світить у темряві.

Не забути, не пробачити, не схилити голови,
Ми будемо стояти, ми будемо боротися!
Ти — символ того, що надія не вмирає,
Ти — частинка всіх тих, хто не зламався.

Катя