Хотілося б мені,
Вітром полетіти.
В далекі-далечини,
Де ніхто мене,
Не знає,
Не чує,
Не баче.
А може там краще?
Питаю я в себе.
В уяві точно краще,
А на яву… не гребу.
Тоді може, на Місяць полечу?
Там точно краще!
Ні людей, ні не людей.
Хоч там заживу!
Але, а як же мої друзі,
Сімʼя моя, рідня уся.
Там їх не буде,
Тільки я і усе.
То там життя не буде.
Жити там я не буду!
Хай краще я тут живу,
Серед людей і не людей.
Але там не зможу я,
Бо люблю усе це я!
Нікі-Рікі

І в результаті – вона тебе відпустить,
не буде більше ридати по ночах.
Вона забуде тебе,
не хвилюйся.
Не ти насинатимешся їй у снах.

Та ти напишеш… а може і подзвониш,
і лагідно спитаєш: "Як ти там?"
А в очах її – ні сліз, ні сподівання,
і ти для неї лише тінь, що йде по склам.

Вона не спитає, як ти. Вже не цікаво.
Твоє ім’я — лиш шрам в її житті.
Рана загоїлась. Без крику. Без слави.
Ти — просто тінь в забутій глибині.
Романенко Вікторія

Ох як тяжко жити в світі цім. Жорсткі права у світі цім. Паршиві люди гнилі в них душі, прогнили так кричить весь світ. Та не оті паршиві двухстороні тварі. Кричить світ божий і те прекрасне в світі тім, ми всі однакі ЛЮДИ в нім, не має в нім тих хто збочений жінками, не має ґвалтувань, сварок і бійок, не має маньяків, ґвалтівників дитячих. Крадіжок, війн, смертей, невинних тих дітей, які померли в голоді страшнім. Там є тільки Бог і Божі в нім створіня, ми усі однакі перед ним

Олексій

І я тебе досі нестримно кохаю,
Відкинути це рівноцінно стражданню.
Мечем ударяєш,
Байдугу зрощаєш,
А я почуття все ще ті не здолаю.
Бо я тебе досі нестримно кохаю.

У скронях пульсує вся кров від бажання,
А ти ж відхиляєш всі відчайдушні благання.
Словами стріляєш,
Серця віддаляєшся,
А я силует твій до сих пір вимагаю.
Бо я тебе досі нестримно кохаю.

У погляді, що доторкнеться — мовчання,
Та в кожному русі моєму — зізнання.
Про тебе згадаю —
Тебе уявляю
Життя задля тебе докорінно зламаю.
Бо я тебе досі нестримно кохаю.

І якщо ти колись покохаєш взаємно —
пам‘ятай! Це точно не буде даремно…

Яна Стаднічук (я вже публікувала цей вірш, але там було кілька помилок, чи могли б минулий видалити і залишщити цей варіант? Буду надзвичайно вдячна!)

‎Ак мм уд
‎Хо-о, хо-о-о
‎Т ілка
‎ра Са ґендр см-бл-бл.
‎Держвлада.
‎Скс секс
‎Аг ог
‎А га-га-га
‎Бржжшшш
‎б
‎Б
‎і
‎г
‎С-с-с-с-с-с смерть
‎Клац клац
‎Тоб т хч, ага
‎Ду
‎Ш-ш-ш-стм.
‎

Кость Гірчиця

‎12.28.2024

Кость Гірчиця

Вечір землю вкрив вуаллю,
Тиха ніч ступає вдаль.
Зорі в темнім небокраї
Розсипають дивну сталь.

Вітер шепче ніжні співи,
Обіймає верховіть.
Місяць сріблом ллє мотиви,
В серці тишу будить вмить.

Світ заснув в обіймах мрії,
Світло тане у імлі.
Вечір – це казковий привід
Загубитись у собі.
Нечипоренко Вікторія

Вода-вікно в темнший день
‎Жовта смуга. Ниткуєтьсяця змінює добу
‎Краса усе ніхтось ніхтось поки, чж
‎Самета ага га, га вікно те, там, ага липке стіка. Шля, стрім, ага.
‎Бачиш раму, Ні. Знаєш
‎Реслінґ не бачитьть у кого очі монети
‎Не чує, від.. Здохни ні живи!
‎Виродок фантомний ляк
‎Епофенія не бач темно, темно
‎Чузна чузна чузна
‎Епофенія
‎Рознос рознос
‎Вилупська опінія
‎Дриґи гори вода твоє атмосфера жовта
‎"Лишенюньки смертьть безпечна" чуз чуз
‎Що не зна.: ага, ага, а ага
‎Кам’яна доба починається сутінково
‎Чу.. До крамниці йде епофенія
‎І любов в принци’пі .. деґан-відсталі чу
‎Думати. Реслінґ! Стільці, перекид на лампи. Падіння ліктя, столу лам
‎Саме хоч його. Відсталі-деґан
‎..?.?

Кость Гірчиця

05.01.25

Кость Гірчиця

Колись я кричав про свободу і віру,
Колись я співав про безмежний політ.
Телер мої пісні — сумні багато там
болю,
І вітер, що вие крізь мертвий мій світ.
Я зраджував мрії за крихти спокою,
Купував поразки ціною життя.
І кожна усмішка стала облогою,
Що нищить душу без каяття.
Я втомлений зрадник своїх ідеалів,
Я раб своїх страхів, звичок і від.
І більше не знаю, чи ще маю право Дивитися в очі тому, хто був цілий світ.
Андрій Міхалець
Андрій Міхалець

Цінність має жінка та,
що вірна собі — не лиш на свята.
Чоловік — не здобич у дикім загоні,
та все ж має бути в твоєму районі.

Бо запит одержимі пані мають,
зайнятись би собою,
та їх великі гуру й коучі чекають.

В шаблон утиснуть за великі гроші,
однак краще мати свої особливі
галоші.

Тож краще вже власну дорогу знайти,
прислухатись щиро: чого хочеш ти?
Бандура Анастасія Олегівна

Уже скінчилися жнива,
Роботи в полі вже нема.
Відправлю жінку я на море,
Щоб не спіткало мене горе.

Вона приїде з відпочинку,
Куплю я їй іще машинку.
Додам ще валянки й вушанку,
Ну що ж, тепер я їстиму одну вівсянку.

А влітку буде в парниках,
Дефілювати у шубі і думках.
Та ж ті гектари треба обробити,
Щоб цілий рік на щось ще жити.

Отож, любіть жінок і поважайте,
У гори вчасно відправляйте.
Щоб не втекла вона від вас,
Врятує лиш путівка у Техас!
Бандура Анастасія Олегівна