Цей вірш – ліричне розмірковування про швидкоплинність часу і згасання емоцій. У ньому пейзажі пізнього літа переплітаються з відлунням кохання, створюючи атмосферу тихої величі та гіркуватої ностальгії. Тепло літа відлунює в спогадах про пристрасть, яка, як і пора року, минає, залишаючи по собі слід ніжності та легкого суму. У вірші оживають образи сухих трав, нічного неба та руїн, що стають метафорами згасаючих почуттів. Рядки «Як спрагу тамують води – / Так літо лишає слід» підкреслюють паралелі між природними явищами та емоційним станом героя. Повторювані строфи з питанням «Скажи мені – чи були ми / Літом…» акцентують на сумнівах і рефлексіях щодо минулих почуттів. Зміна завершальних слів у цих рядках – «Зневірені?», «Омріяні?», «Щасливими?» – відображає еволюцію емоційного стану від сумніву до прийняття. Вірш завершується образом літа, що залишається в руїнах, символізуючи завершення як природного циклу, так і етапу в особистому житті. Це поетичне осмислення моменту переходу, де природа і кохання зливаються в єдину меланхолійну симфонію. Цей вірш – спроба зберегти останнє тепло літа і почуттів, що розчиняються в осінній тиші.
Вірш ліг в основу однойменної композиції в музичному проекті.
Пізнє літо. Архітектура Сонних трав у ночі руїнах. І з чорного оксамиту В руки падають зір перлини.
А рештки сухі комах Нам позначили стежки лісу. Витинає узор на очах Сонце – вогненним списом.
Вдосвіта проростає спів Над полями – пташиний. Ніжно тіні лягають снопів В руки річки натруджені, сині.
Як спрагу тамують води – Так літо лишає слід. На тілі розквітнув природи Сухого багаття цвіт. Замлоєні води липня, Рястом липнуть до шкіри. Скажи мені – чи були ми Літом… Зневірені?
Пряних пестощів сухоцвіт Під шкірою тане нам хвилею. Ламаючи серця лід, Літо згорає повільно.
Вже й тіні схилів далеких Зникають, неначе сни. Крізь дим і тумани – чутно, Як тиша будує мости.
А хитке павутиння літа Загусло між двох світів – Там, де обіймає віти Осінніх вітрів мотив.
Як спрагу тамують води – Так літо лишає слід. На тілі розквітнув природи Сухого багаття цвіт. Замлоєні води липня, Рястом липнуть до шкіри. Скажи мені – чи були ми Літом… Омріяні?
Як спрагу тамують води – Так літо лишає слід. На тілі розквітнув природи Сухого багаття цвіт. Замлоєні води липня, Рястом липнуть до шкіри. Скажи мені – чи були ми Літом… Щасливими?
Де вітер гойдає колосся, А небо пливе в туман – Чи літо нам посміхалось? Чи був це лише обман?
Тягучий липневий шепіт Загус на розкритих квітах. А час прокладає свій шлях – В руїнах лишаючи літо…
Цей текст народився в серпні – як тиха спроба зберегти останнє тепло
