Іншими я забуваю про тебе
Знову зриваюсь, знову кохаю
Всі ції дії доводять до смерті
Відроджуюсь знову та тексти творю

Ти заливаєш моє серце болем
Більше його – кохання зростає
Мабуть, я дивний ну або хворий
Мабуть, все це нас вперед не веде
Зізнався, що нібито не кохаю
Помилка найбільша за моє існування

З першої хвилини осінньої ночі
Не залишай мене в цьому світі
Година з тобою – натхнення на місяць
Але ти більше не в моїх руках.
Еліяху Перо

Побачив красу, де її не було
Відчув щось своє, де усюд чужина
Лечу поміж хижих стрілою наскрізь
Пронизую тих, хто поганив тебе.

Ти бачиш та все відчуваєш, пірнаєш
Пірнаєш, але почуттів початку немає
Друг, друже, брате – так мене називаєш
Звʼязок між нами якийсь чула-знаєш?

Звісно, все знаєш, але закриваєш
Минулі часи дають себе знати
Я все розумію, до століття чекаю
Собою усюди тебе захищаю.
Еліяху Перо

Мене надихає її спокій —
мов штиль перед бурею в мені.
Вона мовчить — і я шукаю Бога
в кожнім рядку, в кожнім вогні.

Вона спить, і світ зникає,
а я — творець у цій ночі:
будую небо з її видихів,
і землю — з її мовчазної січі.

У її тиші — моя революція,
де кулі — це літери слів,
де я — солдат без ілюзії,
але з віршами замість мечів.

У її спокої — моє безумство,
вона — спокуса, я — гріх.
Та лиш вона здатна в мені зрушити
те, що не зміг жоден крик.

и

Ви просили написати листа,
Про радість і печаль,
Про мир і війну.
Багато часу спливло,

Як ріки витекли.
Тільки сердцю к сердцю,-
Телеграми шлемо.
Летить весна вперед.

Пташки радіють і природа лікує.
Веселиться земля і небо.
Всі говорять:" Христос Воскрес"!
Багато змінилось на землі,

І минають роки, як птиці,
Вічність приходить.
К небеса наші молитви летять.
Людина стомилася воювати,

Іде додому стежиною.
Зустрінуть рідні і святі.
Життя рухається в вічність.
Хва Господу на віки.

Денис Третяк 26.05.2025
Денис

Я ненавиджу ту, яку безмежно кохаю.
Серце в мене болить, через неї щодня.
Та щоночі, я бога тихенько благаю,
Аби вистачило терпіння мені на життя.

Кожен день я трушуся, кожну ніч я ридаю,
Бо немає більш сил на це все буття.
Та відомо мені, що без неї сконаю,
Що немає мені більш вороття.

Західний вітер

Цієї ночі снилась,ти
Бачив в сні,сумна сиділа
Глянув в очі , а вони пусті
Зірка згасла на віки

Чому сумна , де щастя своє загубила
Десь там, на кінці весни
Вона заговорила, то доля в нас така
Що всіх нас погубила
Прийде ще одна весна , а в думках зустрінемось ми літом

Вікторія

Народився Ісус в Віфліємі,
Радість для всіх,але сум маємо.
Він прийшов, а Його не зустріли.
Хто прийде і які дари принесе?

Смуток, біль і сльози -це дари Йому.
Діти радіють і плачуть всюди.
Чекають Радісну новину –
Завершення війни.

Мріють про спокій і тишу в душі.
Люблять тата і маму.
Шанують бійці і полеглих.
Закривають очі і все буде гаразд.

Наші думки летять в далечінь,
Спомин про минуле дає надію.
Недаром Син Божий народився в яслах повився.

Все людство чекає на чудо.
З любов’ю приймемо до усіх,
І Радісну Звістку передамо.
Віра не зникне у нас,

Серед невидимо стоїть Ісус.
Дарує надію, що закінчиться війна.
І діти з батьками возз’єднатися повинні,
І відбудудується Ненька Україна на завжди і на віки.

Денис Третяк 26.05.2025
Денис

Вокзали, станції, перони —
Розлуки дихають в долоні.
Не плачуть — виють, як той дощ,
Що серцю шепче: «Ти не змож…»

Один прибув — живий, із бою,
І мати молиться журбою.
А інший — їде, без жалю,
В обійми смерті, в далечінь зольну.

Старенька мати на пероні,
Махає сину — весь у формі.
«Бувай, рідненький», — шепче вслід,
А серце рветься — крик і біль.

Йому — двадцять, в очах — сталева,
Її ж душа, мов тінь, дерева.
Він йде — не озирнеться, сльоза через бронік не прорветься.
Бо не до сліз — війна, обов’язок усіх.

Чекає жінка — мила, тиха,
У ній тривога, не утіха.
Він каже: «Їдь. Тут небезпечно. А я кордон наш захищати».

А волонтер, у флісці сірій,
Пфдходить до водія, змучений, очі сірі..
«Передай хлопцям спасибі й речі…»
Хоч сам би був — але преречено.
вирок — «непридатний».

А он — дитина. Їй — напевно три.
Її очі — німа печаль зорі.
Вони виїхали із окупації, тата ж вбили вони. Тато не встиг. Не врятував. Хтось просто вистрілив — і впав. І ось вони, вокзал.

А ти стоїш. І все це бачиш.
І серце наче рве на шмаття —.
Воно кричить, мов куля в тілі,
Бо очі героїв — пусті, занімілі.Там — небо, тиша, втома, кров, І щось святе — їхня любов. До нас, до правди, до землі —
До всього, що ми ще малі
Цінити вчилися в журбі…
Сонце

Люблю я дуже Бога, а Він — мене,
Його любов, як сонце, не згаса.
Він чує кожен шепіт мого серця,
І на мені, завжди Його рука.

Я йду крізь ніч, а Він мені світило,
Я впав, піднявся, знов іду вперед.
Його присутність — сила і надія,
Його любов солодка, наче мед.

Люблю я дуже Бога не словами,
А серцем, що відкрите до Небес.
Благословляє він мене дарами
І в цьому є великий інтерес.

Його любов не заміряти вагою,
Не зважити, як овоч на вагах.
Люблю я дуже Бога, так як можу,
А він тримає міцно на ногах.
Юрій Сіромашенко