Останній дзвоник

Білі хмари в небі майорять
Красні квіти на столі лежать
Сіра стрічка через плече ясниться
А на ній пише: "випускниця"
Музика гучно грає
Школа в далекий шлях вже проводжає
Останній дзвоник пролунав
Час дорослого життя настав
Яка бажанна була ця мить
Та чому час так швидко летить
Нібито,дитинство не так давно було
А сьогодні все радістю і сумом загуло
Це кінець шкільного життя
Та початок нового буття
Там далі чекають великі перешкоди
Різні мороки і негоди
Але що все буде добре вірю я
І буде щастя знаю я!
Рожева Пана

Ми познайомилися з тобою навесні,
Коли все навколо нагадувало про життя:
Дерева прокинулись, краплі на вікні,
І серце билося без зайвого захисту.
Ти був впертим, як весняний потік,
Сміявся нерівно, ніби украдкою.
А десь за горизонтом — схід,
Де грози гриміли не в небі, а поруч.
Війна, як звір, підійшла того року,
Ти пішов — добровільно, без слова прощання.
І між нами раптом виріс фронт,
Страх і відчай, попіл і рани.
Я писала тобі, і ти мені — ледь,
Слів було мало, але було так багато
В кожному "живий" чи просто "пока"…
Я молилась. І йшла. Я тримала дорогу.
Потім — січень. Ти повернувся іншим.
Без ноги. Без спокою. Без права на слабкість.
Ти дивився в стелю і не знав, як жити,
Лише шепотів, що втомився… що залишилась тільки жалість.
Ти сказав, що не хочеш бути тягарем живим,
Що у темряві розчинився останній сенс…
Але я обійняла тебе — міцно, до тремтіння —
І душею, не словами, повернула до життя.
Я була поруч у ту першу ніч,
Коли ти ступив — невпевнено, боязко —
На протез. Кожен крок — наче хрест, наче бій,
Але я шепотіла: "Ти впораєшся. З Богом."
Відтоді я — твоя тінь і твій світло,
Твоя сила, коли ти без сил.
Ти падав — я піднімала у відповідь,
Я терпіла, любила, берегла.
Ти — не поранений воїн, ти — мій герой,
Ти — не зломлений, ти просто інший.
Я тримаю твою біль, я стою за спиною,
І моя любов — твій шлях неземний.
Ти знову смієшся.
Ти знову живеш.
Хоч сліди на душі глибокі, як рани.
Я з тобою.
Я пройду за тобою хоч крізь дощ.
Я — опора. Я — світло. Я — твоя постійність.
Автор Полторацька Катерина
Маєрріна

Ми познайомилися з тобою навесні,
Коли все навколо нагадувало про життя:
Дерева прокинулись, краплі на вікні,
І серце билося без зайвого захисту.
Ти був впертим, як весняний потік,
Сміявся нерівно, ніби украдкою.
А десь за горизонтом — схід,
Де грози гриміли не в небі, а поруч.
Війна, як звір, підійшла того року,
Ти пішов — добровільно, без слова прощання.
І між нами раптом виріс фронт,
Страх і відчай, попіл і рани.
Я писала тобі, і ти мені — ледь,
Слів було мало, але було так багато
В кожному "живий" чи просто "пока"…
Я молилась. І йшла. Я тримала дорогу.
Потім — січень. Ти повернувся іншим.
Без ноги. Без спокою. Без права на слабкість.
Ти дивився в стелю і не знав, як жити,
Лише шепотів, що втомився… що залишилась тільки жалість.
Ти сказав, що не хочеш бути тягарем живим,
Що у темряві розчинився останній сенс…
Але я обійняла тебе — міцно, до тремтіння —
І душею, не словами, повернула до життя.
Я була поруч у ту першу ніч,
Коли ти ступив — невпевнено, боязко —
На протез. Кожен крок — наче хрест, наче бій,
Але я шепотіла: "Ти впораєшся. З Богом."
Відтоді я — твоя тінь і твій світло,
Твоя сила, коли ти без сил.
Ти падав — я піднімала у відповідь,
Я терпіла, любила, берегла.
Ти — не поранений воїн, ти — мій герой,
Ти — не зломлений, ти просто інший.
Я тримаю твою біль, я стою за спиною,
І моя любов — твій шлях неземний.
Ти знову смієшся.
Ти знову живеш.
Хоч сліди на душі глибокі, як рани.
Я з тобою.
Я пройду за тобою хоч крізь дощ.
Я — опора. Я — світло. Я — твоя постійність.
Маєрріна

Сиджу на кухні. Тихо. Напівморок.
Тліє цигарка — мій старий знак.
Дим у стелю — мов пам’ять, без прикрас,
Де біль і радість — все злилось щораз.

Я пам’ятаю крики, стіни, чиїсь кроки,
І як без слів ламались береги.
Сміялась — плакала, крізь зуби йшла,
Жила наперекір, та все ж — жила.

Світлих моментів було — так, небагато,
Та кожен — наче іскра біля хати.
А темних — більше. Ціла ріка.
Та я пливла. Цупка. І нелегка.

І от тепер — вікно, тютюновий дим,
У погляді — спокій. Вже не як колись.
Я жива. Почуй це, тиша…
Я вижила. Я — ціла. І — одна.
Маєрріна

Бог мій Ти є,
Як люблю Тебе,
Життя і дихання даєш нам,
Любов’ю наповнюєш серця.

Віримо в Тобі,
Що забереш к Собі.
Ми радіймо,
Що ми діти Твої.

Земля і небо радіють,
Всюди наповнюється Слава Твоя.
Радій людина, випробування добігають кінця.

Господь Бог переміг світ і Диявола.
Він створив царство тут на Землі.
Хвала Всемогутному Богу.
Алілуя, Алілуя, Алілуя!

Денис Третяк 31.05.2025

Денис

Краса — не в дзеркалах, а в світлі очей,
У щирім слові, в тиші без речей.
Вона живе у погляді весни,
Де квітне день із ніжності й ясни.

Краса — в траві, що хилиться до ніг,
У сріблі рос, у співі диких птах.
Вона — в дитячім сміхові без зла,
У тому, як спливає тінь з тепла.

Вона — у зморшках, чесних, мов вогонь,
У тій душі, що не шукає трон.
У простоті, в любові без прикрас —
Краса жива. Вона — між нас і в нас.

Маєрріна

Все міняється і рухається вперед.
Дощик іде і сонце світить.
Тільки Богу хвалу даємо.
Час плине швидко.

Дякуємо Творцю за все.
Любов і радість дарує нам,
Двері в Царство Своє відчиняє.
Всіх запрошує на весільну трапезу.

А гучно звучать Його слова.
Настав суд Його на Землі.
Люди схилили голови вниз,
Совість і характер обличає,

Вони не пізнали Його,
Як радісно зараз,
Що істуну відкриває нам,
Пийте живу воду.

Життя і праця в радості пожнемо вічні блага.
Він всіх хоче спасти,
Тільки переможцями стануть мало людей.
Дерзай людино і кайся в своїх гріхах.

Проси допомоги в пізнанні істини,
Він рядом і стукає при дверях,
Відчини серце своє.
Царь граде і зусрічайте,

Співайте хвалу Всемогутньому Богу.
Він є надія і опора нам.
Алілуя, Алілуя, Алілуя!

Денис Третяк 31.05.2025
Денис