Моїх гріхів вистачить на вічність в пеклі,
Я і так горю в ньому все життя-
Розставляю думки в голові наче меблі
Та не виходить позбутися буття.

І коли розумієш що все втрачено,
Не можливо вірити в спасіння Христа
І молитви давно всі завчено-
Та все одно, помиратиму Одна.
Анастасія

Мій біль, мій страх, моя турбота
Чи хочу я про відчуття
Мій шлях, зневага і утрата
Чи знає хтось про відчуття
Що було десь..а може й й зараз
І я не знаю де я є
Хотілось би відчути радість
Але не можу зрозуміти як
Й кричати щось немає сенсу
Чи хтось почує.. все слова
Чи зрозуміє мене сонце
Чи вітер віднесе слова ..Я мрію
Теплий день, і море квітів
Любов,повага, має сенс?
То як я мушу зрозуміти
Що є важлива і є сенс
Hanna Tkachenko

Іноді мені шкода, що осінь не безкінечна,
В ній я б могла бути вічно з тобою,
Така доля моя безперечна ,
Вічно розминатися з любов’ю.

Осінь – пора року,
в якій ми залишимося назавжди разом …
Люди скажуть– не судилось!
Тільки ми вдвох і осінь кругом.

Нас звела вона‐ осінь.
Вона нас й розлучила.
Залишилися голі й босі
Не тільки слова, а й душа і тіло.
Анастасія

Життя без тебе- це муки вічні…
В тебе є кохана та й я не одна,
Руки твої обіймають іншу
Надіюсь щаслива з тобою вона.

Але Думки про тебе збивають з толку
З розуму зводять ночами без сну .
Живу в цему стані вже більше ніж два роки
І здається, що без тебе я вмру.

Я теж люблю вже іншого ,
Він набагато кращий ні ти,
Я завжди шукала ліпшого
А вночі мені снишся, Тільки ти… Тільки ти… – завжди ти .
Анастасія

Не зрозуміло мені от що
І взагалі чи має сенс
Чи мали б працювати двоє?
Чи то є гра і переможець на табло?
І зупинити маю сили
І наче аргументи є
Але те серце наче клинить
Не дає розуму кінець
І наче мудра,віком бита
І наче зʼїла до повна
Та щось не конект дебіт-кредит
Все втікає як вода
Якщо дивитись із трибуни
То шоу просто вищий клас)
Та завернувши під завісу
По враженням-трагедія
Hanna Tkachenko

Диявол, теж, колись був улюбленим сином
Та був вигнаний в пекло до кінця своїх днів
Так відчуваю , і живу я таким чином,
Не бачачи, щастя, надії та мрій

Все моє життя- це пекло і я в ньому хазяїн
Сиджу з рогами у своєму котлі
Караю душі ввинних, й , по нині не бачу своїх гріхів
І зійшовся всіх божий клином, для мене на цій безпощадній Землі.
Так і залишуться дії грішних, навіки моїй голові.
Анастасія

Мої найкращі темні очі в яких падаю як в прірву,.
Хочу їх запам’ятати на віки, та де взяти ту силу !?
Перед ними ніяка відстань не дасть мені встояти.
Що б я при виді їх могла занишкатись, змовчати…
Я не можу захистити себе від них,
Але біль не дасть мені знову піти на гріх.
Анастасія

Вона писала вірші тихо вночі
А зорі ставали все тускліші
Вона мріяла що врятує усіх
І хмари над нею ставали густіші,

Вона напрочуд забувала про себе
Рятуючи своїми рядками чуже життя.
Даруючи кожному надію на (ребе),
Даючи хоть на мить надію на краще буття.
Анастасія

Ненавиджу –світ в котрому мені прийшлося жити
Ненавиджу –диктаторів всіх воюючих країн
Ненавиджу, –коли із-за недомовленостей гинуть діти
Ненавиджу– в новинах дивитися на купу руїн.

Цей світ, було давно зрозуміло — прогнив.
В наших людей немає життя,
Сам диявол, свої гарячі кинджали гострив,
Коли створював ці думки ,жахіття і гниття.
Анастасія

Обійми мене. Скорюся,
В руках твоїх сильних.
Прошепочи мені. Розчинюся,
В думках твоїх вільних.
Захисти мене. Поступлюся,
В рішеннях твоїх сміливих.
Згадай мене. З’явлюся,
В мріях твоїх грайливих.
Відчуй мене. Буду дотиком,
Ніжним, але не чемним.
Довірся мені. Стану супутником,
Надійним. Вірним. Взаємним.
Живи зі мною. В безмежності,
В всесвіті днів, нами створених.
Чекай мене. В нескінченності,
Перевтілимось. Не підемо.

Катерина