Він лежав на землі істікаючи кров’ю,
На страшному воєнному тлі,
Скільки ж розпачу і скільки ж болю,
На жахливій , проклятій війні…

Він лежав та не дихав,
Та і біль вже ущух,
Він же ж знав куди їхав,
Та спустив вже свій дух.
Інасарідзе Олександр

Гілочку вчорашньої краси,
Віру у моє прекрасне завтра,
Щастя із ранкової роси,
Ніжності візьму у ружі красної.
Не візьму надій й думок туманних,
Слів солодких, поглядів з під брів.
Візьму свіжості з гірського вітру,
Трохи світла ранньої зорі.
Покладу в кишеню свого серця,
Жменю голосу живих степів.
Пісню лісу прихоплю в компанію,
Тай піду, пробуджу Білий Світ.
Avvroraa

Полюби мене, бо я вже не та.
Полюби мене, сьогодні і зараз.
Полюби мої ніжні вуста,
Полюби мій сміх і сльози,
Полюби яка є і крапка.
Це ще я! Я та сама і я вже не я,
Бо сама вже себе не чую й не знаю.
Полюби мене, як колись: сотню років назад.
Полюби мене, я сьогодні усе згадала.
Не питай мене чи змінилася я,
Не питай, чи люблю тебе досі,
Бо я вмію любити крізь час,
Крізь холодні зими й пекуче літо.
Не шукай мене у очах чужих,
Не вслухайся у голос далекий.
Бо я завжди була у серці твоїм,
Полюби бо я та, що була у пʼять років.
Avvroraa

О сон, візьми у свій полон,
І проведи мене по всіх світах.
О Сон, з Морфеем познайом,
Я упаду в його обійми без благань.
Ти ніч, господарка пітьми і тишини,
Прийди, побудь зі мною у цю мить.
Бо так втомились, тіло і душа.
Ей Місяць, чуєш? Не зникай,
Занурь мене у загадкові сни.
Без сил, як поміж хмар живу,
Легка душа та тіло мов з свинцю.
Avvroraa

Я закриваю свій старий альбом,
Бо я пройшла вже «одну третю» долі.
Нема жалю, печалі і любові,
Я закриваю свій старий альбом.
Прости, я покладу тебе у шафу,
Найближчим часом-зайнята, пробач.
Ні, не шкодую, Бог лиш бачить,
Що мені коштували – рівно 35!!!!!
Це вдих і видих, вже ковток гіркої-
Ні, не пече. Вже пʼю солодкий мед.
Пиши листи, я завтра прочитаю,
І покладу у шафу…. літ на 25.
Люблю, цілую… не чекай привіти,
Ці спогади, як золото продам.
Avvroraa

А час летить, лиш змахом ніжних вій…
Вже рік і два, гуде німий перон.
В ночі у потязі сто тисяч душ,
Колись була… Колись усе було.
У темну ніч, ти візьмеш свій тяжкий багаж,
Беззвучно клацнув, вже старий замок.
Сьогодні не відчула гул прощань,
Життя ж забрало, тих – й твоїх, й чужих.
Забутий день, чиєсь сумне: -«привіт»
Колись, в душі озветься тихим ехо.
Давнішній сум, пройшов як чужа тінь,
Залишив слід на фото в мережах.
Avvroraa

Любов мов сон,
Це мрія кріз роки.
Зустріти і до скону без розлуки,
Коли і голос, й тиша: все добро.
Коли все ваше, і моря і ріки.
Любов одна усе пробачить,
Вимолить та зцілить.
Наситить день і заколише ніч.
Любові все посилам побороти,
І зло, і гріх, й закляття ворожби.
Цей серця стук,
Нестримно мчить галопом,
Журби години сповна напува.
Лиш погляд, голос, силует знайомий,
Дає нам силу, будувать міста!
Любов мов сон,
Зустрінеш, бережи до скону.
Avvroraa

Я вже нікуди не спішу,
З собою хочу помовчати,
Руками небо обійму…
Люблю по лісу погуляти…
Хай тиша зупиняє мить,
Хай щебіт звеселяє душу.
Крізь марафон прожитих літ –
Віддихатися, зупинитись мушу.
Не хочу догоджать рідні,
Бути зручнОю всім і всюди,
У клопотах, як у багні,
Блукати, наче та заблуда.
Бо вже відчула пульс життя,
Бо хочу бути у натхненні!
Якась невидима рука
Торкнулася благословенням!
А ріки, як завжди течуть…
І гори розсікають хмари
Та, ніби помінялась суть,
Змінився ракурс, якісь чари…
Я вже нікуди не спішу,
Спинилась мить, стоп-кадр на фоні.
Погляну – світ заворожу,
Помрію у земному лоні.

Надія Холод

Не зрозуміло мені от що
І взагалі чи має сенс
Чи мали б працювати двоє?
Чи то є гра і переможець на табло?
І зупинити маю сили
І наче аргументи є
Але те серце наче клинить
Не дає розуму кінець
І наче мудра,віком бита
І наче зʼїла до повна
Та щось не конект дебіт-кредит
Все втікає як вода
Якщо дивитись із трибуни
То шоу просто вищий клас)
Та завернувши під завісу
По враженням-трагедія
Hanna Tkachenko

Ніч, балкон, і я знов — в телефоні.
Чекаю дзвінка від своєї любові.
Гудок перший, гудок другий…
Знову: абонент недоступний.

Чи це прокляття якесь?
А може, це сон?
Чи він забув, що таке телефон?

Дивлюсь у темну ніч,
А сльоза так і котиться —
Як крапля дощу на вікні.

Хочеться кричати у пітьму:
«Як сильно я тебе люблю!»
Але кричати сил немає —
Голос мене покидає.

І я прокидаюся з відчуттям того,
Що тебе поряд немає…

Ураган