Тримайся Квіточко, не падай,
Ніякий вітер не знесе…
Стійка Ти та сильніш за долю
Ніщо не стримає Тебе!

Ти пам’ятай в лиху годину,
Це все мине і прийде день,
Обійму Тебе як дитину,
З любов’ю й ніжністю своєй😘
Skan Violtsi

Гра — задля визнання.
Вчення — лише на
сторінках, синім кольором —
змогли.
Цвіт троянди — без кольору.
Серце — без душі.
А душа має спокій.
А душа — сад квітучий.
А душа — болото зелене.
Запах травневого
цвіту — лише у мріях.
Травень — без травня.
Очерет — у пустелі.
Катерина Задорожнюк

Кінець — це не про нас,
Кінець — це про мене і про тебе.
Ми познайомились влітку перший раз,
Та до цих пір я згадую про тебе.

Кінець — це не лише початок,
А справді це кінець для нас.
Для мене це кінцівка болю,
Для тебе — твій звичайний час.

Кінець — це прощання без жодного звуку,
Для мене — рана від кожного руху.
Кінець — це слова, що зависли в повітрі,
Це погляд, якого нема.

Твій погляд пройшов крізь шкіру мою,
Кінець цей прийшов — я прощаю, та з болем живу.
Відпустила усе, хоч розірвана вщент,
Бо кінець — не початок, а спалений день.
revived

Как только прошлое решил отбросить я
тяжесть бытия свалилась на меня,
с не подъёмным грузом шел я,
а в дали не было нихуя.

Путь был потерян,
казалось навсегда.
Возможно я и проиграл,
за то выбор сделал сам.

Уход мой был оправдан,
ведь люди-сплошная серая масса,
выделять кого-то напрасно.

Жить одному,
казалось прекрасно,
но следы от пуль внутри никогда не погаснут.

Сам на сам,
один на один.
Всяко лучше,
чем с товарищем в стельку бухим.
graphomaniag

Смогу ли я перепрыгнуть все кварталы неудач,
уверенно идти вперёд с целью новое зачать.
Не припоминать отрывки фраз,
сказанные теми,
кто для меня порвал все цели.

Сбросить с плеч тяжесть бытия,
вырвать старый лист,
оставив позади себя.
Преподнести жизни нового себя,
взглянуть в глаза совсем иному,
по былому не скорбя.
Жить и сочинять,
дать волю мыслям,
чтоб в них дышали строки с тяжким смыслом.
graphomaniag

Кожного разу, лягаючи спати,
Вкриваючись ковдрою, не забудьте сказати!
"Спати спокійно я буду лягати,
Бо в мене є, кому, мене захищати!
Герої, стійко в окопі будуть стояти.
Ворога далі не будуть пускати.
Боже, прошу: сили їм дати,
Та від куль і снарядів життя вберігати.
Допоможи їм по швидше, війну закінчити.
Бо додому вже час, їх, розпустити."
Андрій Долгополий

Обійми мене. Скорюся,
В руках твоїх сильних.
Прошепочи мені. Розчинюся,
В думках твоїх вільних.
Захисти мене. Поступлюся,
В рішеннях твоїх сміливих.
Згадай мене. З’явлюся,
В мріях твоїх грайливих.
Відчуй мене. Буду дотиком,
Ніжним, але не чемним.
Довірся мені. Стану супутником,
Надійним. Вірним. Взаємним.
Живи зі мною. В безмежності,
В всесвіті днів, нами створених.
Чекай мене. В нескінченності,
Перевтілимось. Не підемо.

Катерина

Мій
Київ рідний – співчуваю😭🙏.
З руїн піднімешся – я знаю🙏
Вода дніпровська змиє всю орду і відведе від тебе всю біду.Тримайся
Київ- я тебе благаю🙏🙏🙏
Молюсь за тебе кожную хвилину,молюсь за неньку Україну.
Ми переможемо- Я знаю,ще прилетять птахи до гаю,ще зацвітуть каштани і калина,ще залунає пісня солов’їна.
Ми відженем орду прокляту і мирне сонечко загляне в кожну хату 🙏🙏🙏💛🩵
Червень 2025р
Надія Антонець

О,
Матінко божа,стою на колінах- молюся за внуків,за дочок і сина.
Спаси нас
Маріє, горить
Україна,горять міста й села і стогне
Земля, давно ми не чули і спів солов’я.
Жени ворогів ти із рідного краю,спаси нас
Маріє,я слізно благаю🙏🙏🙏
Нехай розквітає у лузі калина,гніздяться лелеки,співають шпаки.
Хай квітнуть у полі волошки й ромашки,нехай процвітає
Вкраїна моя,хай сонечко світить і з синього неба,а більш нам нічого для миру й нетреба 🙏
Спаси
Україну квітучу мою, яку я безмежно і вірно люблю.
Верни усіх діток живими додому.
Почуй нас
Маріє,пошли нам підмогу🙏🙏🙏
Надія
Антонець ( непорада)
Червень2025р.
Надія Антонець

Хочеш бути зіркою — сяй.
Світло душі своє не ховай.
Палай уночі для далеких очей,
Витримуй самотність, мов вічність мечей.

Зірка — це голос, що рве тишину,
Це крик у пітьму, що прорізує сну.
Це серце, що б’ється для інших вгорі,
Хоч знає: кінець буде тільки в жарі.

Її не торкнешся, не втримають руки.
Вона — не людина. Вона — навпаки.
І всі, хто дивився на неї здаля,
Не бачили болю, що їй — як петля.

Зірка ніколи не просить про день,
Її доля — вгорі, до знемоги, щодень.
Але навіть коли не згасає зовсім —
Її світло йде крізь холодні часи.

Вона знає: блиск — це й дар, і хрест,
Бо сяйво тягне за собою жест —
Згоріти до тла, не лишивши сліду,
І впасти мовчки. Без слави. Без виду.

Тож хочеш світитись? Готуйся палати.
Це не просто злетіти — ще треба вмирати.
Зірка ніколи не знає меж,
Але кожна, що сяє — зрештою згорить теж.
Діана Герасименко