Сонце світить у віконце небо всміхається сонцю .Теплий вітерець гуляє квітка голівку схиляє .Пташка весело співає день новий усіх вітає .Сяє світу добрій справі і це все в нашій уяві
Оксана

Крочить ваяр дивосилом;
Під лаштунком дивна сила:
«Я не там, де вмить би зміг
Часу зла стопити сніг».

Під вагою гнеться спина,
Дум назолистих торбина:
«Чин раптовий прагне світ,
Темри лин спинити гніт».

Крочить він, немов дитина,
Кожен крок — то є вершина:
«Я не є з тих, хто батіг
Користує, як схотів».

Відпускав був батько сина,
Все навколо шепотіло:
«Весь твій гонор — у щиті,
У некривдності броні…»

Досі крочить, досі виє,
В кожнім з нас той ві‌й ітиме —
Бо у тих, хто у прі
Від народження жили,
Ноги стерті о бруки —
Щодо пошуку борні.
Михайло Нечипуренко

Я пам’ятаю — світ ще був малий І небо нахилялося до ніг. Ти — хрещений, мій захист поміж злив
Мій тихий берег серед бур і криг.
Твої долоні — теплі, як весна
А голос — мов колиска в тишині…
Тепер лиш спогад знову ожива Коли приходить ніч і сум в мені.
Хотіла б я в обіймах потонути
Та лиш у снах вертаюся туди.
До тебе серцем знову пригорнутись
До грудей теплих, рідних назавжди.
Ти — світло, що не гасне крізь роки Твій слід — мов шепіт вічності в мені.
І навіть як торкнуся самоти
Твоя любов жива в моїй душі.

Омельченко Анастасія

Я можу бути сильною — мов грім серед весни,
Здолати бурі, втому й біль, пройти крізь всі жорстокі сни.
Я можу бути сильною, такою як усі
Але моя сила не в тілі, а у добрій душі.

Я можу бути сильною — крізь тишу й крик в ночі,
Тримати світло в серці, коли темніють дні.
Я можу бути сильною, коли слова мовчать,
І вірою єдиною я можу світ тримать.

Я не боюся втрат і ран — вони мене гартують,
Мій біль — то не кінець, а шлях, що крила дарує.
Бо сила — не в броні й мечах, не в криках, не в війні,
А в тому, щоб любити світ, навіть у самоті.
Омельченко Анастасія

Був Чорний день.
Звичайний чорний день.
Була зима, та снігу було мало…

Був Чорний ранок.
З весняних пісень
Не склалося дуетної октави.

Був Чорний вечір.
Літня суєта
Його розбавила байдужістю зневіри.

Був Чорний день.
Осінній чорний день.
…А я уже позбавилась довіри.

Був Чорний рік.
Сміливий, дивний рік.
Ольга Дворецька

як завжди, розстаємось назавжди…
тільки зараз вже остаточно.
і слова твої тихі крізь сльози
– …Господи! де наш той розум?…
і обійми затим, поцілунок
палкий та пристрасний, ніжний.
все було як прощання з колишнім.
і від’їзд твій… – втеча панічна
у печалі, в спогадах з болем,
щемом у стомлене серце,
в душу – неспокоєм вічним…
…скільки минуло відтоді?!
в роках загубився той день
та оце ось згадалось навіщось
у Богом забутому місті.
яке занедбане нині, у зраді,
розграбоване окупантом…
московитом, що злодій та вбивця,
сволота, паскуда остання!
…а слова твої з відчаєм тихі
від років тих, у далях відлунних
наче мовлені зараз ось, щойно
свідомість та душу тривожать
– …Господі! де наш той розум?…
Онтойя

Осінній смуток окриляє знову
немов через вікно на мене дивиться минуле.
І тільки восени я бачу як час кудись мандрує,
надіюсь він мене не розчарує.

Осінній смуток окриляє знову
Напевне час – робити чай
І плакати просто без причини
на улюблені світлини.
Рибка

Дом под лугом и лисамы ходит мишка касалапый все его боятся в стахе потому что он зубатый
Анна ревенко