Не журися у ніч журавлину,
Хоч думками синів обійми.
Твої діти, моя Україно,
У кривавих обіймах війни.

Якби виродку ворогу знати…
Хоч на йоту, на краплю, на мить
Якби міг він людиною стати,
То б відчув, як нестерпно болить.

Як в надії від ранку чекати
З-під завалів на сина свого,
А над вечір лиш тіло хлоп‘яти…
Може вам побажати цього?!

Мабуть кулі у вас замість мізків?
Замість серця метал вочевидь.
Якщо в головах кулі, то звісно-
Ви не люди! Метал не болить.

Анна Барвінок

Силуети кохання витають у небі –
Та це не про тебе
Та це не про тебе.
Первісна людина серця малювала на скелі –
І це не про тебе
Якраз не про тебе.
Я бачу любові частинки замерзлі –
Також не про тебе
І ти в цьому певен.
Але близькі думки чую в страшному тунелі –
Це твій голос далекий,
Складний і безмежний.

Чи кохання існує у нашому світі?
Мабуть не правдиво
Скоріше зрадливо.
Заховали його у міцному граніті
Таке не важливе
Слабке і вразливе.
Воно не давало нам бути в одному суцвітті
Занадто примхливе
І часто мінливе.
Тому залишити його десь далеко в зеніті
Не настільки жахливо,
й, мабуть, не фальшиво…

Яна Стаднічук

кулі.
патрони.
хата – решето.
сканери.
дрони.
бите плато.
танк наче файєр
на магістраль.
корчами файний
орка-москаль.
зліва,
справа
кіптява,
дим.
кепські там справи.
смерть поводир.
клуні.
зруби.
вирви.
хрести.
криками руни.
озови мсти.
огневий омах.
примха.
пиха.
розрух.
розлами.
січа лиха.
гніт та неволя.
гадини слід.
стека – недоля.
дотиком світ.
множаться гроби.
спалений плот.
кров та окопи.
злоба незгод.
колосом жито –
чорна зола.
колами хитко
зашморги зла.
гуркоти.
вибух.
струси небес.
простору вивих.
скрегіт та стрес.
зліва,
справа –
кіптява,
дим!
кепські там справи…
смерть
поводир.

Онтойя

Мій потяг відправляється з вокзалу,
Білети вже на жаль не повернути
Я памʼятаю посмішку твою зухвалу
Ти вже тоді була готова все забути

Невже так можна легко відпускати
І всю любов перетворити в попіл?
Я був готовий тобі все пробачити
Навіщо ти тоді чинила опір?

Ти говорила, почуття до мене згасли
Скажи, а взагалі вони були?
Чи ти можливо покохала іншого
Й зізнатися боялася мені?

Чому до мене стала ти байдужа?
Я ж все для тебе і тобі,
Але у потяг вже сідати мушу
Прощай, тебе я памʼятатиму завжди.
Мусієнко Анна

Зустрічатися біля дому Божого,
Радісно і щиро,
За чудових людей,
Дякуємо Тобі Боже.

За сестер і братів,
За турботу і пітримку.
Хай над ними постійно світиться Сонце.
В пам’яті зберігаються чудові події.

Слова і зустрічі були цікаві.
Любов в посмішкою щирій.
Тепло надихає в повітря в лице.
Гарні весняні і літні дні.

Пливуть кораблі в далечінь,
Як птахи до дому прилітають.
Зустрінемо і пройдемо за Спасителем,
Цю хресну дорогу.

Вічність двері відкриває нам,
Через спокуту жертву,
Царство Своє.
Дорога хресна важка.

А тихе воскресіння буде.
Так само,- є ця стежина для кожної людини.
Через горе і скорботи,
До вічного блаженства стрімиться.

Віра з надією укріпляє нас,
В початку шляху найдемо орієнтир,
Слова Божі,- це ключі вічні,
Відкриють небесні брами.

З радістю зустрінемо Господа,
Щирими обіймами огортаємо Його.
Воскресіння дає нам сподівання.
Про вічне звертає увагу людям.

Тимчасове покинути і лети в височінь.
Птахи вирують в небі,
Як ангели славу Богу воздають.
Ночі шумні і небезпечні.

Але спокій душі Ти даєш,
Ти охорону поставив нам постійно.
Завіти виконувати треба завжди,
Отримати дар Божий.

Щоб ділитися другими.
Слова безмежної ласки Твоєї,
Вірності людям постійно Твоя.
Хоть праведним і люблячим Батько є Ти.

Важка в цьому житті крокувати вперед.
А Твоя любов огортає нас.
Скеля міцна, на яку спираємось,
Це Божественна Любов.

Денис Третяк 18.06.2025
Денис

Кожна людина йде своїм шляхом,
Різні стежини вибираємо самі.
Неначе все огорнуто серпантином,
Наша земля дуже гарна.

Різні напрямки має.
Один єдиний шлях веде у вічність,
Ялини і квіти з каменю створюють пейзаж.
Реальні намальовані на полотні.

Люди рухаються в різні сторони,
І любо глянути на це.
Неймовірно і гарні місця ми маємо,
У славетному місті Вінниці.

Парки і річка Південний Буг огортає місто,
Неначе оберіг даний з висоти.
Любов і мудрість хтось вложив в людей,
Цю чудовий краєвид створив.

Будинки старі і нові єдиним ансамбль об’єднав.
Діти і дорослі з своїми тваринами гуляють.
Сонце сяє і грає,
Тепло поступово надходить.

Неначе дихати стало легше.
Мир і радість паралельно межує.
Там далечінь, скорбота і печаль.
Два паралельні світи ми маємо.

Треба відродити і створити знову,
Щоб гарна країна була.
Щоб радість і усмішка повернулася,
Треба змінити простір, на гарний малюнок.

Веселка після хмари виглядає,
Росою окуталась земля.
Птахи ранок зусрічають,
Хор співає вічний спів.

Хвиля мелодій бурлить,
Як море півдня встає.
Миті і милі точні для рахунку.
Неначе великі зміни відбуваються.

Все зупинилось на мить,
Рух стрімко сколихнув все живе.
Зміни відбулися в житті.
Багато слів можна сказати,

Музика з мелодія почне звучатиме.
Такти і слова піснями стають.
Вічно пам’ятатимуть їх.
Линуть в безмежний простір і різними барвами стають.

Денис Третяк 18.06.2025
Денис

Мова моя- це скарб, єдина у житті моєму милозвучна і красива, рідна, пʼянка не зраджу її я ніколи і навіть коли була мала мову вивчала я оцю калинову рідна вона мені я знала. Дзвинить у вухах в усіх
Колись її люди як скоромовку знали як незалежну й барвінкову.
Касянчук Катерина

Мова моя- це скарб, єдина у житті моєму милозвучна і красива, рідна, пʼянка не зраджу її я ніколи і навіть коли була мала мову вивчала я оцю калинову рідна вона мені я знала. Дзвинить у вухах в усіх
Колись її люди як скоромовку знали як незалежну й барвінкову.
Касянчук Катерина

Одинокий сірий день, ще один минає
Мене від суму й тяготи всього розриває
І по місту в самоті, тихо я блукаю
Поміж тисячі людей тебе одну шукаю

Моє серце в самоті жити теж не вміє
Тому кличе саме ту що його зігріє
Я у натовпі шукаю, її рідний погляд
І надіюся на те що вона десь поряд

Де ж ти доле моя ходиш, по якій дорозі
Вже терпіти всю цю біль я уже не в змозі
Божі сили підкажіть від душі благаю
Чи не дарма її роками у житті шукаю

Мабуть на мене у небес були інші плани
І за минулі всі гріхи несу важкі кайдани
Моє життя все закували в одиночні грати
І вихід ніби приховали, не можу відшукати

Як нам Бог усім казав: ближнього цінуйте
І не шкодуючи для них любов свою даруйте
Бо наодинці залишитись легко мимоволі
Не побажав би я нікому теж такої долі

Ігор Лівак

Любов це смертна штука
За неї віддаси життя
За неї будеш боротися в муках до кінця
До смерті будеш згадувати
В молодості й не згадаєш
Будуть тебе згадувати
Згадувати, згадувати
Але не згадають
Любов варта кінця
Любов варта початку
Любов варта всього достатку
Любов варта тебе
Любов варта себе
Любов варта усього тому й віддаси життя, і смуток, і вроду аби полюбило життя, аби полюбити серцем
Надія