Відкриті дверцята для слів.
Напевно в голос звучать пісні.
Та самотність душі відчуває постійно.
Рідко хто розкаже про свій стан.

Самотня душа блукає в дорозі.
Відчуття закриті для околиць.
Чи будуть співати ці пісні?
Народ мелодійний і солов’їна.

Від дітей до дорослих звучить мелодія.
Весь світ слухає ці сумні слова.
Про біди і зруйновані міста,
У кожного свій біль звучить.

Думають про мир і спокій,
Відродження своїх родин.
Все переплелось в кожній душі.
Слова линуть по всьому світу.

Звучать мелодії хорів,
І десь відчують, це відлуння.
Зміняться і ростануться їх серця.
Мир і надію збережемо в душі.

Відновлення на багато років припаде,
Слова вічні переживуть всі віка.
Хоть зміняться люди в історії,
А пам’ять останется на віка.

Поезія душі лунає весь час,
Можливо спомять в майбутньому.
І хтось виголошувати ці слова.
Про спокій і мир, біль і журбу.

Гама почуттів ввійдуть в слова.
Пам’ять не забуде їх.
Віршами прозвучать на весь світ.
І передадуть з покоління в покоління їх.

Денис Третяк 13.06.2025

Денис

Малюють на стінах графіти і хорали,
Людину або природну цінувати будуть,
При житті її не помічали,
А чим вона прославилася?

Після смерті почали цінувати.
Вона находилася серед суспільства,
Та її не помічали.
Напевно стала невидимкою.

А бо точкою на палітрі.
Напевно пам’ять неначе забува,
Хто насправді людина є.
Чи потребує вона допомоги або ласки?

Кому,- це діло розбере.
Неначе глухими стали або сліпими,
Що руки милосердя подати забува.
Бідкаються, що самотні стали, на цьому світі.

Як квіти зав’яли і викинули геть.
Тільки вічній пам’яті не забуті,
Десь в космосі збережуть.
Може спомин, або крик душі.

Хоче покинути свою самотність.
До подорожі і різних історій.
Шоб змінити своє існування.
Спілкування, цінується завжди.

Тільки стіни слухають його.
Напевно зміни відбулися,
Самотній вовк зустрів вовчиця.
Сім’ю створив і маленькі з’явилися діти.

Цікава історія природи надихнула,
Хай буде,- це чудовий спомин,
В серці зберігає своїм.
До зустрічі, мої шанувальники.

В вічності не забудуть ці слова,
На хвилину спомнили історію кохання,
І вірність своєму роду і нації.
Назавжди про доблесть воїна будуть шанувати.

Денис Третяк 13.06.2025
Денис

Хто ти?

Хто ти — коли мовчить увесь твій світ,
І тиша ріже гостро, наче лезо?
Коли немає більше звичних слів,
І "мусиш" не тримає, як залізо.

Хто ти — коли нема кому служить,
Коли не треба доброго обличчя,
Коли не треба виглядом кривить,
А можна просто — бути. Без величчя.

Ти — не обов’язок, не роль, не тінь,
Не відгук на потреби світу.
Ти — істина, що в глибині своїй,
Не гнеться від поривів вітру.

Не зручність ти й не тиха згода,
Не відповідь на чийсь порожній зір.
Ти — полум’я, де є свобода.
Ти — не цитата, ти є твір!

© Софіко Чкадуа
Софіко Чкадуа

В полі трактор більш не їде
Каска на хресті висить
Ти звичайно найневинний
Вина на ворогі лежить

Землю окопом марнувати
Просить патріот-герой
Легко їх толерувати
Лінії на мапі той

Жаль лише він забуває
Про емпатію для всіх
Він ніколи не пізнає
Що війна великий гріх

Навіть сам якщо не вдіяв
То людей явно навчив
Розшатав рамки моралі
Ще й поняття підмінив

Щастя світ вже не побачить
Покоління не зможе жить
Ефемерних понять ради
Чужі голови сложить

Мова, віра, правда, слава
Залишають без добра
Викрадають прямо з серця
Іскру останнього тепла
Редніков

Все починається з погляду. Завжди,
Коли наші погляди зустрілись,
я розумію — це не просто випадковість,
Це весь мій світ, що перевернувся від тебе.

Кажуть, якщо закохатися в карі очі,
То вже ніколи не зможеш їх забути.
Якщо вони заглядають в душу,
То ти залишаєшся в їх полоні назавжди.

Не можу відірвати погляду від тебе,
Ти — як магніт, що притягує до себе.
Карі очі, в яких я забуваю час,
І в них я забуваю про все, що є навколо.

Діана

Він дарував їй квіти…
Зимою, весною, літом…
Він любив її посмішку щиру,
Так, що втратив міру…

Міру своїм бажанням,
Які приходили на світаннях.
Вона тішила його собою,
Водночас огортала журбою.

Що не бачить її щоранку,
Лиш у серці Вона од світанку.
Милий образ її у згадці…
Так і летіло життя у посадці…
Skan Violtsi

Хтось намалював на заборі багато малюнків,
Графіти встелена вся стіна,
Природа просипається,
Цвітуть різні квіти.

Через колії багато мчать поїзди,
Напевно світ живий,
Змінюються епохи і люди,
Рух в часі плине.

Немов жарптиця оживає,
Як воскреслий фенікс.
До дому Бог нам двері відчиняє,
Щоб могли вийти вперед.

Напевно вічності найдемо у спокій,
Можливо зустрінемо сім’ю.
Далекі довгі стежки огортають,
Річки течуть в низ.

Гарні озерця ми маємо,
Як голубі дзеркальця очей.
Ми любимо природу свою,
І Божі храми стоять.

Як скелі і маяки дороговкази,
Повсюди височить хмари їх обіймаємо.
Спокій душі і гармонія тут,
Де Божа благодать вирує.

Віримо постійно в прекрасне.
Зміниться в майбутньому світ на краще.
Гарні слова були написані.
Зміни відбуваються зараз.

Ніким не забуті,
Хоть світ думає про себе.
Рух відбувся змін подій.
Напевно, щось відбулось.

Прокинулись ранком,
Сонце усміхнулося всім.
Тепло змінюються холод.
Рослини ранковою росою вкрила.

Голуби літають біля вагону,
Зерна постійно шукають.
Їжі удосталь не буває,
Цінуємо що маємо.

Дякуємо за затишок і спокій.
Напевно тепло огортає всюди.
Зміни відбуваються постійно.
Жити треба постійно в русі.

Вічні слова не забутті,
В пам’яті космосі збережеться.
До зустрічей і майбутніх подорожей.
Шляхи можливо перетнуться.

Серце і розум єдині стали.
Посеред поля зацвіли квіти.
Відпочинок прийшов,
Баланс в світі встановився.

Гармонія вирує всюди.
Безмежний світ навколо нас.
Люди в яскравих кольорів рухаються.
Свобода, рівність і братерство єднає всіх.

Веселка грає різними барвами,
Різні покоління рухаються.
Гарний день сьогодні,
Свобода людини і толерантність вибір без обмежень надихає нас.

Денис Третяк 14.06.2025
Денис

Природа просипається від сну,
Не наче сновидіння були чудові.
Зацвіли весняні квіти,
Природа ожила і зеленою стала.

Жолуді пускають корні в землю,
Через багато років дубами стануть.
Люди, як дерева і квіти в Божому саду.
Гарно і спокійно тут весь час.

Рядом шум від машин,
Але спокій душі тепер.
Стало світло і тепло біля храму,
Немов віяння Духа сколихнуло серця.

Зміни пори року відбуваються постійно,
Життя продовжує рух у вічність.
До змін великих і Божий сенс має.
Мир Божий в серцях людей.

Діти радіють зустрічі з Отцем.
Шанують Батька свого і складають Йому пісні і завіти.
Хвала звучить і в домах Його.
Неначе ангели співають постійно.

Пташки співають на подолі,
Пасхальна зустріч возвеличують,
Воскреслого Христа.
Відновлення духа в Ісусі.

Любов і мир дарував Він нам,
Серед живих побував,
Служив людським немощам.
Надію на вічне життя дарував.

Напевно Сонце освітило,
Теплом своїм обігріло.
Серце ростануло від любові Божої.
Бажання орла летіти в небеса.

Як кожна людина бажає до дому.
До вічного щастя летить весь час.
Дякуємо братам і сестрам за допомогу,
І пітримку в цей важливий момент.

Все літає і змінюється,
До Божого дому летять наші думки.
Слова як ріки течуть постійно.
Труба Божа зове постійно.

До зустрічі в Царстві Його.
Ангели охороняють постійно,
Впасти не дадуть в темряву.
Будемо як діти постійно.

Не забудемо радісні миті.
Пам’ять спомин дасть нам,
Про відвідування Божого храму, дому Його.
Надію на вічне життя ми маємо.

Денис Третяк 14.06.2025
Денис

Він полюбить тебе за інше —
не за те, як ти вбрана,
не за те, як виглядаєш,
не за стиль і не за стрілки,
які малюєш після сніданку.

Він полюбить тебе за коси,
які ти заплітаєш рано,
за те, як запинаєшся в словах,
так ніби в тебе в голові є цілий космос.

Він полюбить тебе за те,
що ти така проста…
І знаючи всі свої недоліки,
ти все одно жива!

Карина Воловик

Пізно, пізно на ґанку,
Я сиджу, роздивляючись свої ранки.
А на ранках кров блищить —
І в ній я бачу зорі, десь три.

Вони десь там на небі сяють,
І сльози, мені вірите,
Самі вітром протирають.

Агов, люди, подивіться —
На одній зорі любов іскриться.
Вона згорає аж до тла,
Допоки ми не згоримо самі, ага.

Так, любов — така,
Що помирає з нами,
Поки ми згораємо
Знову до самого тла.

Я дивлюся на зорю номер два —
Вона свята.
Я благословіння прошу в неї,
Щоб кров моя на ранках не пропадала.

Вона не дозволить…
Я знаю.

Та я обійду правила строгі,
І новими порізами кров нову запущу.
І в ній я бачу зорю номер три —
Вона страшна, як моя душа.

Мене вивертає,
І зоря та така слабка,
Вся кровʼю стікає…

Стоп.
Я зрозумів, чого вона така:
Страшна, не чиста і слабка —
Зоря та вся водяна.

І в блиску води я блищу…
Ааа…
Напевно, тому вона така страшна.
Бо в ній відображаюся я.
Карина Воловик