Осінь розносе листву по алеях,
Вже не так лагідно вітер до рук.
Хмариться в сірому тьмяному небі,
В повітрі розрідженнім дощіка звук.
Він не ляка, не прогонює з парку,
Не холодить, а приємно змиває, З мого обличчя залишки смут.

Бігають дітки по лужах широких,
Стрибають, ніжками тупотять.
Батьки б їх забрали, але розуміють,
Що тії розваги їх так веселять!

Згадують своє дитинство чудове,
Як грались вони по зелених дворах.
Як стрибали, бігали як навіжені,
Їм невідомий був зрілості страх.

Тепер все інакше, гуляючи містом,
Все менше любуються його красою.
Додому з роботи йдуть поспішаючи,
Чекаючи вдома тепла і покою.

Осінь нас в зиму жене неминуче.
Стрімко міняє тепло на сніги.
Скоро по парку не листя яскраве-
А в наметах протоптані, кимось, сліди.

Була б і ця осінь, як всі, кольорова,
Яскрава, мінлива, грайливая пані.
Але, третій раз, вже не радує очі,
Бо спаплюжена тая краса ворогами.

Сил і здоров’я нашим захисникам, в ці холодні часи.!

Катерина

Безмежне поле навкруги.
Все в золоті, до горизонта сяйво,
Та захід сонця сповільнює думки,
Прикриті очі…

Небо малює фарбами густими,
Та віддзеркалюються,
В спокійній річці, береги.
Яскраві кольори зтирає потихеньку час,
Діло до ночі…

Вже прохолодніше стає в густій траві,
Але ще гріє той останній промінь,
Та ніжно вітерець лоскоче Шкіру на моїй щоці,
А я сиджу, ловлю грайливі промінці,
Та йти не хочу…

Притримай ніч свої шаги,
Йди потихеньку,
Дай відпочити мені
Від усього світу.
Від всіх думок,
Які не діло говорять,
А лиш торочать…

Катерина

Впали коси чорні та й на плечі.
Зустріне знов його вона одна.
Суботній тихий сумний вечір.
Біля вікна… Біля вікна….

В її житті нема романів.
Нема розваг, нема кохання.
Лише сумний та тихий вечір.
Та не останній… Не останній….

Колись була вона яскравой квіткою.
Робота в радість, а життя прекрасне.
То як так сталось непомітно?
Що іскра згасла… Іскра згасла…

Лише книжки тепер у неї в друзях.
Іноді фільми, іноді парки ранні.
Коли ж і вона стане, для когось, музою?
Щоб як в романі… Як в романі…

Проходить день за днем, роки минають.
Заплете коси срібні на світанні.
Згадає молодість і мрії про, колись, жадане.
Її примару… Її кохання…

Катерина

Я знову зникну серед старих шаф
Зламані замки і полиці відкриті
Вже який рік не наведу в них лад
Наче все норм, але все не так, не так!

Знаєш, я вже не тікаю від себе
Дивлюсь в дзеркало і опускаю очі
Серед мільйоннів, але голодні і самотні
Я – дядько мороз, як ті зимові ночі

Тягнуть спогади назад і жалю нема
Відношення змінюється якщо нема бабла
Мене мучила і томила остання зима
А весна відправила в нокаут! Бувай весна

Звичайно тяжко підніматися, але …
Ангел хранитель взяв за шкібарки мене
Я не молодець. Це він досі мене несе
Продовжую хоча з носу юшка тече

Я знову зникну серед сумних, старих шаф
Висять зламані замки і полиці відкриті
Відчуття наче це кінець, а може це знак
В кімнаті чисті килими, але мої ноги не миті
Дмитро

-Воїн!
-Озернись навкруги, поля й ліси, гори й ріки..-
Твоє все навіки!

Як мовчав перший день,
Бо не вірив дарма,
Що "брати" розпанахають спину.
Як не знав, чи сказати близьким, ТАК, війна….
Так, мамо, люди гинуть…
Як сміявся, забувши на мить про ту кров, що на берцях, змішана з глиной..
То чому, коли дивлюся в очі тобі,
-Живий! Мрію,….
Але відвернусь – почуваюсь бездушной твариной.?
Хай простить мене Бог, за тії гріхи, що я скоїв, боронячи свою Країну…
За ту посмішку, на моєму лиці, коли дорізаю останню на полі, рашистську напівлюдину.
Смерті вже не боюсь, бачив не раз, не жду її, але й не тікаю.
День прожив- дяка Богу, то й тобі дозвонюсь, чую,
-Любий, кохаю! Чекаю! Скоріш повертайся в родину!
Так минає цей рік, серед братів, що ділять останнє зі мною.
І нехай не побачу вже деяких з них, завжди , на вік, пам’ятатиму, як закрили від куль мене, своєю спиною.
То коли закінчиться цяя війна, може Бог забере мене в верх, або в низ, не важливо.
Вірю, що кою це все не дарма, ще розквітне, як фенікс із попілу, серед руїн, возродиться моя Країна.
Через віки, коли вільнії діти, маленькі сини України, в підручниках, з тризубом на листах , читатимуть, як стала сильною їхня прекрасна Країна.

-Воїн!
-Озернись навкруги, то все не дарма! Закрий, любий, очі, ти бачиш?
-То їхнє майбутнє, їх довге, свободне прекрасне життя, тобі завдяки, стане для них незабутнім і славним!

Слава воїнам, що боронять нашу землю!
Вічна пам’ять загиблим героям!
Слава Україні!

Листопад 2022
Пам’ятаю. Завжди.

Катерина

Я наче дядько, який весь час кудись біжить
Але куди!? Все одно стану привидом
Стаю байдужим до всього, але серце тремтить
Від твоїх дотиків. А якось паритись, ну чесно в лом

Я чергову ніч пишу вірші замість того, щоб займатись справами
Залишилась хвороба, але більше не лікую її алкоголем і травами
Я на роздоріжжі чи де? Чому я в сумнівах тону
В голові срач і полиці зламані, а ці кляті кайдани розірву

Люди кажуть, що друзі, люди кажуть, що разом
А потім викручуються наче змія на моїй шиї.
Максимальний дурдом
Ставлять гроші і визнання на перше місце. Думають, що це головне
Я на на що не претендую, мені байдуже. Мені нічого не перепаде

Бачу, як палає надія серед зоряної ночі.
Боже охолоди нас дощем!
Ми самі винні в лайні, яке відбувається.
Самі ріжемо себе ржавим ножем

А ливень починається в душі
До одного місця парасолька, прикриюсь плащем
Нехай попереду темний шлях
але дивлюсь на небо посміхаючись під ліхтарем
Дмитро

Роблю помилку за помилкою і чую твій крик
Як думаєш, це випадковість чи поклик!?
Танцюю навколо столу, як дурник поки ти плачеш
Наша гордість вбиває нашу любов, хіба ти не бачиш!?

Я сміюсь бо це просто потрібно робити
Моя душа брудна, а ти все хочеш тіло помити
Невже ти не бачиш, що ми самі вбиваємо любов в собі!?
Я не хочу сварок. Краще буду мовчати і заховаюсь на дні

Я – винен в наших бідах! Я і є те саме зло
І ти не повинна зі мною падати на дно
Думками, я в дорозі шукаю щось попиваючи вино
Бо щоб я не зробив, все одно буде не то

Тому мене, як і завжди прийме вулиця
І скаже: нарешті ти повернувся до дому
Поки продовжується гра і точаться мечі
Мені байдуже на плітки поки мені підмигують зірки

Але поки: роблю помилку за помилкою і чую твій крик
Як думаєш кохана це випадковість чи поклик!?
І танцюю навколо столу, як дурник поки ти плачеш
Бо наша гордість вбиває нашу любов, хіба ти не бачиш!?
Дмитро

Ти навіть не уявляєш на скільки ти красива
Прикро, що поруч з тобою такий, як я душніло
Ти саме світло, а я увібрав в себе все зло
Мені страшно бо я не хочу тягнути тебе на дно

Я не знаю, який мій шлях. Я просто йду
Мені стає байдужим цей світ і я пливу
В секундах. Не хочу, щоб це відчуття поглинуло тебе кохана
Вчора бачив у сні смерть. Не терпляче долоні потирала

Я хочу заховатись так, щоб вони мене не знайшли
Я хочу, щоб ти мене не залишала і ми були щасливі і молоді
Втіш мене сонечко, втома стає такою нестерпною
Мені подобається, що ти сонечко стаєш такою дотепною

Дуже багато чорнивих очей навколо
Все те саме, нічого не зміниться
Через тебе відчув, як моє серце закололо
Все буде у нас! Потрібно рухатись поступово!

Я не знаю який мій шлях. Я просто йду
Мені стає байдужим цей світ і я пливу
В секундах. Не хочу, щоб це відчуття поглинуло тебе кохана
"Я тебе дуже чекаю" так у сні смерть сказала

Ти навіть не уявляєш на скільки ти красива
Прикро що поруч з тобою такий, як я душніло
Ти саме світло, а я увібрав в себе все зло!
Мені страшно бо я не хочу тягнути тебе на дно
Дмитро

Стою в дзеркальній кімнаті і шукаю вихід
Відчуваю запах сигарет, але бачу світлу дитину
Секунда пауза, я змирився з тим, що не відпочину
Чую голос страху. Ну я як тут не випить!?

Видно, як грають гравці і як вони вміло змінюють маски
Летить чергова черга куль лайна, а я без каски
І якщо я раніше шукав пригод то зараз уникаю. Що це таке!?
Бачу в дзеркалі демонів. Вони чекають і сміються мені в лице

Не скажу, що мені страшно. Отримую те, що посіяв
В голові відкрились двері в минуле. Де я сидів в калюжі і мріяв
Вже не згадаю, але пам’ятаю, як прилетів вітер і все розвіяв
Я вже і не сподівався, але все таки Амур в моє сердечко поцілив

Так багато поглядів на мою персону. Чекають, поки я зроблю помилку
Я не боюсь відповідальності, тому тиснути на мене без толку
На очах будується фортеця на піску. Її змиє вода, це точно, як не крути
Але мені вже начхати. Я розбагатію до тридцяти
Дмитро

В голові лунає мелодія якоїсь пісні про любов
Американські гірки, то ти "самий кращий ", то не той тон
Всього одна не вдала дія і я все запоров
І замість "люблю тебе", бачу двері і типу "йди вон"

Знаєш, інколи любов така нестерпна
Все змінюється в секунду і не плачу, вже дотепно
Знаєш, інколи любов така болюча
То шовковий шнурок, то проволока колюча

Втома це не приговор! Це моя подруга
Знову зайду за межу і собі доведу!
Що це лайно мене не зупинить, доки я живу!
А якщо і помру, то дай Боже, щоб в бою!

Але повернемось, інколи я наче бездушна тварина
А мій зайчик із такого, як я людину ліпила, але не витримала навіть глина

Я в черговий раз вчасно не зупинюсь
І ти скажеш " вистачить дурників робити"
І скажеш, що я такий і це мій нормальний стан
А я буду ще сильніше тебе любити
Дмитро