У чому сенс життя, питаєш?
А ти подумай сам.
Коли живеш, чому – не знаєш,
коли ти й тут, і там…
Для чого всі земні турботи,
коли себе нема?
Спитай ти своє серце вкотре,
словами лід зламай:
– Чи тепло там, де намостили?
– Чи добре там, куди ведуть?
– Чи варто тратити ті сили,
що неохоче з тебе йдуть
на справи, що ніяк не милі,
на ті слова, які німі?
У них нема тієї сили,
яка потрібна у пітьмі
щоденних буднів. Де шукати
з роками будеш щастя ти,
коли оратори не зможуть
сказати, де його знайти?
…У чому сенс життя, питаєш?
Напевно, не питай –
будуй його, а серце вкаже,
де пекло, а де рай.

Ольга Дворецька

Де ваші очі? Вуха де?
Чи заслонило і заклало?
Не бачите, що ,,цар" бриде?
Чи крові, може, ще замало?
Не напилися? Страх пітьми?
Від страху корчить? Розум чинний?
Невже так прагнете війни,
страждань та сліз людей невинних?
Свідомих, щирих патріотів,
на вірну смерть ви їх шлете.
Самі ж живете в позолоті
і наче їхню кров п’єте.
Горять у вбивці очі хіттю.
…Десь – обіцянки, в нас – гроби.
Десь: ,,Співчуваємо!". І миттю
сльозу пустили так…аби…
Ми заодно поплачем з вами,
та тільки щирими слізьми,
бо не прийде вже син до мами,
не буде батька із дітьми.
Дітей не буде, бо зловтішно
на Сході вбила їх війна.
Ох, дивний світ! Святий чи грішний?
З якого виріс ти зерна?
…Земля ж могилами й вінками
вся вкрилась замість квіту й трав.
Така весна. За що ж прокляття
на Україну Бог наслав?
Замість пробудження природи
з дощів нещасть ріка пливе.
Замість відродження до гробу
кладемо мертве і живе.
Втомився люд… Земля втомилась…
Втомилось небо … Крах і страх.
Спиніть війну, в чиїх це силах,
хай далі буде світлим шлях!

Ольга Дворецька

Небо похмуре, листя зелене,
Це все що я бачу з думками про Тебе.
Лежу на землі я й про Тебе гадаю,
Часами жалію, що я не літаю.

Зірвавсь би до неба,
Й примчавсь би до Тебе.
Крильми огорнув би своїми я ніжно,
Забрав би всю смуту допоки не пізно…

Все серце порвав я собі на частини,
Чекаючи тої щасливої днини…
Skan Violtsi

Хотіла бути вірною – зламали.
Хотіла бути вільною – не дали.
Хотіла бути щирою – сміялись.
Хотіла бути доброю – плювали.
Хотіла буть щасливою – не смію.
Хотіла буть красивою – повія.
Хотіла буть єдиною – мара.
Хотіла буть дитиною – не та пора…
Тепер це вже не я. Тепер не хочу.
Тепер живу порожнім сірим днем.
Слізьми всі дні – це звично вже – промочу,
а в пам’яті усе горить вогнем.
Вічний вогонь? Банально це чи гучно?
Не знаю. Та хотіла б погасить,
бо вже спалив і серце моє, й душу,
і тіло , мабуть, скоро догорить.

Ольга Дворецька

Моліться, моліться за неї,
А разом із тим і за тих,
Хто цурається мови своєї,
Живе у тенетах німих.
Шукайте красу і міць слова
У мовному дарі щедрот.
Любіть, вдосконалюйте мову-
В цім прагніть захмарних висот.
Ольга Дворецька

Заспокой мене словами,
Втихомир мої думки.
Те, що сталося між нами,
Проклинаю на вікИ!
Ти прийшов – я не чекала.
Ти пішов – усе забрав.
І просила, і благала –
Ти не чув, мене украв.
Вже нема мене у мЕне.
Вже не знаю, чия я.
,,Все ще буде", – ти запевнив.
І з тих пір – як не своя.
…Ти ж награвся..Як забава?
Не боїшся кар життя?
Ще не скінчено виставу,
Час розставить на місця:
Що – мені, а що до тебе
Бумерангом прилетить.
Це відомо тільки Небу,
А Воно не пощадить.
Ольга Дворецька

Моя молитва грішна й щира
Гучнонімим відлунням ллється.
Моя любов, земна і сильна,
Зле наді мною все сміється…
Я стукаю – ніхто не відчиняє.
Я молюся – та за таке не молять.
Не знаю, чи живу, чи доживаю,
А чи існую, бо не чую болю.
У повсякденні буднів все вирує,
І тіло намагається ще жити:
Сміється, гріє, з кимось щось будує,
Кохається, воліє говорити.
…Заговорилось. І не чує душу,
Яку постійно корчить, розриває.
Вона кричить, та будні її глушать –
Така глухоніма любов буває.
Вона – найгірша.
Ольга Дворецька

Як я тебе люблю?
Як квіти люблять дощ,
Як ягоди – проміння,
А ніч – ясну зорю.
Як я тебе люблю?
Спитай про це у вітру.
Він ніжить гілля – віти –
Отак тебе люблю.
Чим шепотить трава
Вночі перед світанком –
Такі і я щоранку
Знаходила б слова.
Як я тебе люблю!
Як ніжно обіймала б!
Тобі життя віддала б!
Не відпускай, молю…
Отак тебе люблю.
Ольга Дворецька

Ти мене ще довго будеш пити?
Ти для мене довго будеш жити?
Не живи! Не пий моєї крові!
Через тебе сни не кольорові.
Не з’являйся у думках позмінно,
Не черпай ти сил моїх так вміло,
Не влітай ти вітром у життя,
Бо пережила вже каяття.
Більше я не хочу грішним ділом
У затИшний сад гулять – не смію ж!
Головне, ти сам там будь не гостем
І поли бур’ян зневаги й злости.
Не для ока ти його охороняй,
А насправді зайвих не впускай.

Ольга Дворецька

Тобі байдужі вІрші всі мої,
Тобі смішні усі мої зізнання,
Тобі так легко й добре на душі,
Коли я не говорю про кохання.
Для тебе день зі мною – свято в будні.
Для мене – швидкоплинний сенс життя.
Нікого нема в серці, хоч і людно,
А у твоїм, напевно, каяття.
Нема для мене місця і у днях,
Нема для мене місця і у тижнях.
Немає місця імені моєму у словах.
Моя любов живе у тьмі та злиднях…
Ольга Дворецька