помри! помри тут і зараз,
слухай, що кажу!
забери весь свій біль нараз,
і я тобі докажу.
докажу, що існування твоє
не має сенсу, як і завжди,
приносиш лиш розчарування нове,
ну, куди ти зібрався, куди?
я з тобою ще не закінчила,
ще ти вдосталь не настраждався.
ось вже для тебе зашморг повісила,
ще ти будеш власною кров’ю вмиватися.
Марта Олійник
Хтось на стіні намалював єдинорога,
Як у фентезі зображений.
Добрий і привітний, стрімкий у швидкості.
На допомогу він прийде весь час.
Дітям він сподобався,
Тільки доторкнутися,
як швидко полетить.
Неначе зміни в часу в мить,
Чарівний світ побачим,
Як казка в реальному часі ожила.
Зелений світ і звірів повна.
Балакають між собою кентаври,
Де гноми і чарівники живуть.
Там ельфи танцюють танець життя,
Напевно гарно там постійно.
Де хобіти весело мед п’ють,
Королі в правді управляють,
Мир зберігають постійно,
Свою країну бережуть.
Скільки воєн і втрат на полі були,
А землю свою зберегли.
Закінчилась ера зла.
В думках і літописах історія зберегла.
Пам’ять зберегла потомкам,
Про відважних мужніх лицарів,
Живих і померлих все зберігалося.
Нащадки літописи зберігають.
Там Робі і сім’я міцна.
Клинки і мечі осталися на згадку,
Як скарб для дітей своїх.
Нам ці історії корисні в навчанні.
Щоб майбутньому запобігти злу.
Тільки віру мати в силу і побратимів,
Разом ми переможемо ворога.
Це балада незавершена словами.
А ділами в історію увійдуть.
Наші славні витязі герої,
Славнозвісних козаків,
Шана і пам’ять і вдячність Вам.
Що боретеся за землю нашу.
Тільки переможемо разом,
Як в древності наші предки.
Любов нащадків пам’ять зберігати.
Це запорука існування нашого життя.
Ми вільний Український народ,
Його пам’ятатимуть постійно.
Незалежна рідна мати Україна постійно піклується про нас.
Денис Третяк 12.06.2025
Денис
Дивні місця оточують нас.
Малюнки різні на стінах видно,
Планети і обличчя майорать,
Весь світ навколо нас.
Можливо зміни відбуваються.
Природа відчуває серцем своїм.
Дихаємо на повні груди,
Приколи і чуда можливо спостерігаємо.
Земля вкривається зеленню,
А дерева бруньками.
Все просипається зараз,
Сонце сходить на небосхилі.
А місяць вечері грається.
Зорі покриті небеса.
Річки огортають берега,
Там плавають білі лебеді.
Пташки співають на гілках,
А горобці нотами стали,
Всі дроти точками світять.
Працюють світлофори кольорами.
Рух регулюють постійно,
Потік людей і машин неначе ріки з берегів.
Різні напрямки маємо.
Хвилина мов зупинилось.
Завмерла історія планети.
І запустилася плити в рух.
Танець небесний пустились.
Гори і холми радіють.
Квіти дорогим матерям піднесуть,
Дякуємо і шану складуть.
Бажаємо здоров’я і терпіння,
Щоб винести живий свій хрест.
На вишиванні сорочки і соняшник в руці,
Колоски пшениці потеребили,
З землю посіяли зернятко.
Хліби смачні і духмяні пригощали.
Козакам скуштувать дадуть.
Гадзині гарні страви готують,
Весь народ нагодує.
Єдиний народ об’єднає.
Жовтий і синій стяг височіє.
Велика шана народу України,
І велич над світом гудить.
Труба звіщає про вічний народ.
Денис Третяк 12.06.2025
Денис
Сидить дитина над підручниками,
Мати з любов’ю спостерігає.
Спомин минулий.
Неначе пар перед очима.
Дитячий садок,школа і виші всі діти проходять.
Напевно квіти у квітнику цвітуть.
Різнобарвні і характерні вони.
Надію батьки покладають на них.
Свій досвід передають їм.
З любов’ю і терпіння багато треба мати.
Щоб покоління виросло міцне.
Не забуваємо по покинутих дітей.
Всіх прийме в свій дім Небесний Батько.
Цінуємо і любимо їх постійно.
Хай Сонце світить їм постійно.
Як книга відкрита весь час.
Життя продовжує свій шлях вперед.
Хай слова постійно течуть, як ріки.
Записані на серцях дітей наших.
Денис Третяк 12.06.2025
Денис
В невеликому селі,
Що сховалось між лісами,
Жила дівчина красуня,
Її врода чарувала.
Гарні очі як блакить,
І струнка немов осика,
В косу вплетені стрічки,
Спів дзвінкий усім на втіху.
От в прекрасний літній день,
В ліс зібралася красуня.
Відпочити від людей,
Щоб природа сил вдихнула.
В лісі всюди красота,
Різні квіти,спів пташиний.
І вона також співає,
Бо душа радіє щиро.
А у тому лісі жив,
Перелесник, дух спокуси.
Гарну пісню чув здаля,
І пішов на її звуки.
Став за деревом той змій,
І розглядує дівчину,
Очі аж вогнем горять,
Від краси і її співу.
Обернувся в хлопця він,
Вийшов браво до красуні.
Мав на думці спокусить,
Бо така його натура.
Та як тільки заглянув,
У її небесні очі.
Все що думав вмить забув,
Закохався в сміх дівочий.
Так до вечора вони ,
Лісом весело гуляли.
Він як міг її смішив,
щоб вуста її сміялись.
Перелесник все забув,
Що він має зло чинити.
В перше у життя відчувши,
Як когось можна любити.
До околиці провів ,
Не повів її додому,
І спитав тихенько він,
Чи прийде вона і знову.
Дівчина сказала “так”,
Підморгнула на останок.
” Ти чекай я повернусь”,
Разом стрінемо світанок.
Стежечка. заквітчана ромашками,
Біжить далеко так кудись хлібами
І перепілочка, оця маленька пташечка
Своє гніздечко у житах сховала.
Високо в небі ще одна пташина
Ранкової пори отак тріпоче,
Над полечком чудова пісня лине,
Це привітати жайвір усіх хоче.
Іду стежиною тією серед поля,
Музику літа слухаю бентежну.
Земля вкраїнська – моє щастя й доля,
Її люблю всім серцем я безмежно.
2017 р.
Ми — вогонь, що не згасає
Ми — не тіні в чужих королівствах,
Не мовчазні постаті в піснях минулих.
Ми — бурі, що зривають корони з голів,
Ми — голоси, які більше не втихнуть.
Наші руки творили світи і міста,
Наші серця гартували віки,
Та надто довго нас кликали «дружинами»,
Забувши, що ми — самі собі ім’я.
Ми — не чиїсь доньки, не тільки матері,
Ми — не прикраси і не трофеї.
Ми — пристрасть, розум, гнів і ніжність,
Ми — нескорені у світі кайданів.
Хай кожен, хто знецінює жінку, боїться:
Наші кроки — це грім, наші слова — це клинки.
Ми забираємо назад усе, що забрали,
Бо ми — вогонь, що не згасає в темряві.
Піднімімо голос за тих, кого змушували мовчати,
Обіймімо тих, кого ламає система,
Бо жодна не лишиться сама в цій боротьбі —
Ми — армія, ми — сестринство, ми — сила
Літо пролітає журавлями…
Перелітним плачем поміж хмар.
Лине ген за хмари жовтим листом,
Утрачаючи пекельний жар.
Літо закінчиться як й почалось…
За хвилину помінявши все.
Криком дітвори, що накупалась.
Ось й кінець вже літньої краси.
Літо пахне медом з полуниці,
Присмаком черешні на губах.
Жменею суниці і чорниці,
Грає барвами проміння у струмках.
Літо проминає дуже швидко,
Не встигаєш уловити ритм,
Як уже прийшла пора прощання
І засмагою обличчя мерехтить.
Все ок, написала Вона,
О другій годині ночі.
Все ок барабанив дощ,
Прикриваючи сльози дівочі.
Все ок промовляла Вона,
На стогін поранених душ,
Все ок, кричала пітьма,
А Кістлява зірвала куш…
Все ок шепотів евак,
Ховаючи ріки крові.
Все ок повторяв дивак,
Лежачи майже в комі…
Все ок написала Вона…
Нарешті я відпочиваю.
Все ок твердила душа,
А спокою й досі немаю…
Skan Violtsi
Коли зійде уже й те сонце,
Коли і небо почне мовчать,
Тоді зійдуться два серденька –
Які так хочуть покохать.
І саме в ніч вони гуляють,
Коли вгорі зоряний дощ.
Він забирає її з хати —
Й веде туди, де світ — мов щось.
А час летить, немов ракета,
Мов метеор у висоті.
І хоч любов — не завжди вічна,
Вони вірили — саме ті.
І ось стоять біля воріт,
Де світло в хаті вже горить.
І хоч прогулка була казка,
Розстатися — це щось болить.
Хлопчина каже:
— Ну що ж, бувай… —
І мовчки глянув їй в очі.
Вона питає:
— Побачимось?
— Авжеж, — всміхнувсь, — це ж не навічно.
— Це не «прощай», — сказав він тихо.
— Це «до побачення», ти знай.
Бо ще не раз побачим зорі,
І знов підемо через гай…
Вона всміхнулась, ніч — як свято.
І світ здавався без тривог.
Бо навіть в темряві між людьми
Зустрінуться серця — від Бога.
Володько Софія
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
