довжлезно безмежним змієм
вповзає підлогою протяг.
розсовує стіни, допоки
вони не звіються штипом
у темряву темних матерій.
і жалом – три гострих леза!
(болю, жалю та печалі)
тим жалом трощиться стеля…
і дах вибухає у простір –
у космос летять уламки.
…а там, у Всесвіті тому
створіння хвостаті гасають
на конях смолистих пекла
вершниками у кульбаках.
зривають пугами зорі
та скидують вниз зі свистом.
де їх підбирають,
дбайливо кладуть у кошик
мелюзини,
лісниці,
мамуни,
одміни,
капуші
та морок (що манії дух ворожий).
до млину ті кошики зносять,
жертовним дарунком у шані
до ніг млинаря висипають
злодійські вкрадені зорі.
простромлює їх він списом –
над вогнищем з чорним димом
з зірок випарює мрію,
допоки золою не стануть.
на жорна кидаю камінні,
в смолу перемелює.
потім у пекло
створінням хвостатим на радість
дощем висипаю, смолою
з гігантського смолоскипу.
…в ебенове небо вереск
і захват кувіканням, вереск
до Млинаря лунають!

нечисті темної вереск
аж до шпарин досягає
та лютим холодом віє!
і довжелезним змієм
вповзає підлогою протяг
в нещільно причинені двері,
зі скрипом що хитані вільно…

Онтойя

Життя -це рух вперед.
Немов би вічна подорож.
Люди, цим шляхом крокують постійно.
Як потяг везе до зупинки.

Постійно змінюються краєвиди,
А він постійний весь час.
Змінюються пасажири.

Розмови і галас людей чути,
Дітвора бавиться, молодь розмову веде.
Тут і на ринок, до дому а в далечінь,
Кожній людині свої думи.

Хтось в переді їх буде зустрічати.
Напевно вони не забуті світом.
Життя змінює ритм існування,
А серце б’ється постійно.

Дякуємо за ці чудові моменти,
Будемо на старості споминати.
Як ті колії і потяги на них,
Рухаються постійно по своїх напрямках.

Від Києва до Одеси постійна подорож.
Весна на дорозі і квіти зацвіли.
На деревах бруньки з’являються.
Шлях людини у вічне життя.

Напевно, це як у казці.
Можливо, все буде гаразд,
Повернуться всі додому.
Де теплий обіймами зустрінуть.

Борщом накормлять і обігріють.
Не має світі такого гарного народу,
Як українці.
Хлібом з сіллю зустрінуть.

Миром гостей привітають.
Гарна природа у нас,
Не треба її руйнувати.
Наша безпека в серцях.

Віра постійна жива.
Відбудуємо оселю разом,
Ми єдиний народ.
Пройдемо разом всі випробування.

І відновлення України буде.
Як відродиться фенікс із попелу.
Надія постійно кличе у вирій,
Сонце засяє над горизонтом.

Радісні усмішки і сльози будуть,
Це великий скарб буде.
Пам’ять збереже ці події,
А вірні зберігатимуть на всі віка.

Денис Третяк 08.06.2025
Денис

Приходь…
Я квіточок Тобі нарвав,
Які у полі так шукав,
Щоб звеселити Твою душу,
Бо дбати я про Тебе мушу.
Поп’ю чайочку в самоті,
Щоб написати щось Тобі.
Нема нікого тут зі мною,
Бо я думками лиш з Тобою…
Skan Violtsi

Проснувсь, й одразу Ти…
В моїх очах, у всій своїй красі.
Твій ніжний погляд, що чарує,
І посмішка тепло дарує.

Skan Violtsi

Я кричав світові, рвавши голос, про потребу в його допомозі.
Але люди навколо, закривши пальцями вуха, лишили мене на дорозі самого,
Не дослухавши, перебиваючи,
Лише крик мій ехом літаючи
В тихій кімнаті, не дійде ні до кого.
У всіх є проблеми, всім зараз важко —
Таку відповідь мені даючи,
Закривали мій рот, ігноруючи,
Щоб нікому я не заважав.
І тремтячими руками молились, щоб я не замовкав,
Щоб кричав, бо змовчу — не знайдуть мене,
Совість їх тоді загризе.
Я кричу і продовжу кричати,
Поки зв’язки свої не зірву,
Бо якщо я стихну на хвилю —
То у відчай на вік я впаду.
Степан Кузненко

Ліхтарі летять у небо
Піснями, думками..
Закривають виднокрай мерехтливими світлами,
Забирають всю журбу,
Що літами укривана,
Тими
грубими,
зухвалими
Словами

Линуть ж бо вони-
Мертвими струмками

Заповітні мрії,
Пристрасні бажання ,
Уражають та ламають-
Волі все жадають

Тіло, розум й дух мій роздирають
І палають, догорають
В ігри грають,
Глузливо питають-
Заживає?
Посшіки лишають
І щезають

Грають
Грають
Грають

Та лише все забирають,
Довгим змієм шию обплітають

Подих теплий, обітниця тиха –
Спокуса
Присяга
Та відданість вічна

І все ж
Приручають

Допомагають?

Хто їх знає,
Тих хтивих пристрастей що
В закутках осідають

Гострими кутами, теплими серцями
Казки сповідають , душі одбирають
Карти викладають,плямами лягають

Згорають.
…
Carpe diem

Сі мажор, та ля мажор,
І мі мажор у такти два —
Це душі моя мелодія,
Щодня іде невпинно на повтор.

Калібр струн, стандартний стрій.
Стерті пальці в кров
До музики перетворилися в любов,
І всмоктались в пам’яті пустій.

Ля дієз мажор, і зразу ан-дієз,
А потім ре мінор, та до мажор —
Падіння з неба метеор,
Акордів послідовність гостротою лез.

Бій "четвірка" із глушінням,
Половинна "вісімка", "галоп".
Кантрі, джаз, метал і поп —
Цим дихаю, а не повітрям.

І все це не замудрі вислови й слова —
Це музика, натхнення і моє життя.
Батько дав мені можливість,
Дав мені навчитися повинність.
Я навчився, тату, я навчився.
Але із твоєю смертю до сьогодні не змирився.
Лесь-Армандо

Мені так хочеться писать про тебе вірші,
Але всі слова були уже чиїмись.
Твої оченята карі, прекрасні й ніжні,
Від них мої проблеми десь далеко ділись.

Я обожнюю тебе у кожному з світів.
Чи були ми разом там, чи ні,
Дарував би я десятками букети квітів,
І обняв би ще сильніше ніж тоді.

У людині кожній на землі
Я шукав частинку того відчуття,
Яке змогла ти подарить мені —
Прискорене моє серцебиття.

Ти захоплюєш мене по всім фронтам.
Я тебе готовий слухати щоночі,
День у день на перекір усім зорям,
Та дивитись хочу я у твої очі.

Ти є найрідніша із всієї рідної рідні,
І довіряю я тобі безмеж усе.
Ти найбільше із чудес для мене на землі,
І неперевершено кохаю я тебе.

Ти для мене музика у найскладніший час,
Як енергетик ти спросоння зранку.
У всіх місцях насичено красивих бачу нас,
Першим сідаючи на мокру лавку.

Ти варта кожної хвилини часу,
Варта вічного кохання.
І разом ми, з’їзжджаючи на трасу,
Будемо проходить всі випробування.

Хоч ми ледь не щодня ідем на зустріч,
Та сумую я по тобі кожну мить.
Мене твоє кохання вже ніколи не відпустить,
Бо й не зможу довго я без нього жить.

І у кожній зірці там вгорі
Я ніколи ще не бачив блиску,
Як в очах твоїх десь на дворі,
Що доводили мене до визгу.

Я кохаю до безтями твоє
Сонцем ясним освітлене волосся,
І готовий серце я тобі віддати своє,
Аби нам лиш все з тобою удалося.

Ти настільки сильно вїлася мені у душу,
Що і відпустити я ніколи вже не зможу.
Я озеленить готовий сушу,
Щоб подарить тобі найпершу ружу.
Лесь-Армандо

Сонце знов зайде за горизонт,
І місяць засіяє в небі,
А ти, немов ті самі пару нот —
Пісень моїх легені.

Всього дванадцять нот на піаніно,
А скільки з них з’явилося чудес.
Я тебе кохаю офіційно,
Злітаючи високо до небес.

Ти — ті самі ноти на фортепіано.
Хоч звучать незмінно тисячі років,
Слухаю мелодії завжди слухняно,
Не чекаючи почути слів.
Лесь-Армандо

Я залежний? — Я залежний
І від того неналежно
Я поводився з тобою,
Я поводжуся з собою.
Ніби жити буду вічно,
Ніби з смертю пересічний.
Я тобою марю сильно,
І без тебе не можливо,
І без тебе я один,
А з тобою я єдиний,
Я улюблений, щасливий,
І тебе навчу чекати
Кожен день і кожну ніч
Найдорожчу в світі річ.
І про сльози ти забудеш,
І про горе, про печаль,
Своїх сил мені не жаль,
Свої нерви, час й втому
Я вкладу в твою подобу.
Лесь-Армандо