Кожен раз у тебе
Закохуюся знову,
Знову, знову, знову й знову.

Пройде лиш хвилина,
А я закохуюся знову,
Знову, знову, знову й знову.

Бачу силует твій вдалині,
І все закохуюся знову,
Знову, знову, знову й знову.

Голос чийсь десь чую,
І згадую тебе я знову,
Знову, знову, знову й знову.

Бачу квіти особливі,
І думаю про тебе знову,
Знову, знову, знову й знову.

Карі очі у мене в думках,
І в них тебе кохаю знову,
Знову, знову, знову й знову.
Лесь-Армандо

Люди, ну яка «сєрєнь»?
Бузок! У нас бузок!
Ви ж бо знаєте про це!
Він тендітний, мов лице.
Кожна гілочка і цвіт —
Це неповторність,
Це новий політ!

А запах відчували?
Він — її аромат.
Саме він один-єдиний,
Такий приємний і невинний.
Про нього хочеться складать пісень.
І на це він є бузок,
Чи все дальше він для вас «сєрєнь»?
Лесь-Армандо

І люди не важливі,
І слова, і сенси,
Коли я бачу очі щасливі,
Очі улюблені й красиві.

І переживання зникають,
І нерви, і жертви,
Коли мої думки витають,
Думки про прекрасне — про неї.

І все-все на світі мені не потрібне,
І всього мені вже не треба.
Лиш тільки лице її тендітне,
Лиш тільки воно для мене є рідне.
Лесь-Армандо

У світі буває таке.
Знайоме його лице,
Але в натовпі тебе омине,
Ніби незнайомий тобі він пройде.

Ти не образишся звісно,
Бо знаєш цьому причину.
Вже давно робити щось пізно —
Не знайшла тоді ти хвилину.

Помри, коли любиш.
Зітри, кого знаєш.
Не плач, як тільки покажеш
Свою любов.
Помри, коли любиш.
Зітри, кого знаєш.
Забудь, як тільки захочеш
Закричати.

Він тебе насправді пробачив,
І знав скільки для тебе значив.
Думав, що десь тобі напартачив,
Але в кінці все таки відпустив.

Ти себе вбивала думками,
І він убивався за це.
Ви знали одне-одного роками,
І воно ще більше душу рве.

Помри, коли любиш.
Зітри, кого знаєш.
Згадай, якщо сумуєш
За ним.
Помри, коли любиш.
Зітри, кого знаєш.
Живи, якщо хочеш
Бути з ним.
Лесь-Армандо

Колись дививсь в далекогляд,
А небо в ньому мовби тут.
І вдалині такий обряд,
Де зорі прокладають свій маршрут.

Цвіту запах огинає огорожі,
Десь далеко пси гарують,
Дуби стоять, мов на сторожі,
А діти вогнище готують.

Загалом це все поезія вечірня:
Весняні звуки тихі та легкі,
Свіже, м’ятне те повітря,
Яким я дихаю, гуляючи вночі.
Лесь-Армандо

Коли ти посміхаєшся
Весь світ стає яскравим,
І проблема кожна губиться,
Я знов стаю ласкавим.
Посміхайся ти частіше,
Щоб життя було як рай.
Я кохатиму сильніше
І доп’ю вчорашній чай.

Знала б ти, як я люблю тебе,
Як хочу я тебе,
Як добре почуваюся з тобою.
Чи любиш ти мене?
Чи хочеш ти мене?
Чи добре є тобі зі мною?

Твої очі, ніби пекло,
Бо горю у них до тла.
Я готовий стати ехом
І побити усі шкла.
Подивися хоч на мить,
Та побачиш всі старання.
Я б не зміг без тебе жить —
Це напевно уже манія.

Знала б ти, як я люблю тебе,
Як хочу я тебе,
Як добре почуваюся з тобою.
Знаю, любиш ти мене,
І хочеш ти мене,
І добре є тобі зі мною.
Лесь-Армандо

Ти варта промовлених слів.
Варта поваги, кохання і снів.
Ти варта усього, про що знаю,
Що хочу сказати, за що поважаю.

Ти варта вічності.
Варта всієї своєї трагічності.
Ти варта навіть того,
Чого не досяжно більшості.

Я ніколи не міг би подумати,
Що ти — думками затьмарена.
Я до цього не умів тебе слухати,
І розуміти, що ти — цим заражена.
Лесь-Армандо

Як же ж атмосферно
Посидіти й покурити у темній кімнаті.
Хоч це не правильно, напевно,
Але чай вже схолов у горняті.

Включивши собі пісні Скрябіна,
Відпочиваю посеред ночі.
В голові її посмішка лагідна,
І теплі, любов’ю сповнені очі.

І все ж, як же круто курити вночі,
Коли ніхто про це не дізнається.
Прекрасні моменти зазвичай прості,
Особливо коли тут присутність її відчувається.
Лесь-Армандо

Якось раз я поїхав до тебе,
А десь там далеко вперед полетіла душа.
В очікуванні чогось билось серце моє,
Але в мить обірвалась струна.

Ти не прийшла із невідомих причин,
Сигнала короткого мені не дала,
А я.. А я як дурак стою тут один,
І так же ж із невідомих причин,
Все дальше чекаю гудка.
Лесь-Армандо

І знову ніч.
І знову я із думками пліч-о-пліч.
Тероризують, ніби жертв немає більш,
А я знайти не можу місць.

То думка про майбутнє промайнула,
То смерті відголос десь чути.
Ось, апатія до мене заглянула,
І от можна вже й про сон забути.

Ніби всі у моїй голові змагаються:
Совість, сором, гнів, печаль.
А їм протистояти намагаються:
Щастя, радість, честь, мораль
Лесь-Армандо